Захоплено-схвальні відгуки світової преси, офіційних коментарів стосовно особи Аннана справляють враження, ніби в уродженця Гани просто не існує недоліків. Його шлях до керівництва ООН був досить тривалим і абсолютно не схожим на ті, які пройшли усі його шестеро попередників. Якщо колишні генсеки ООН «виростали» із дипломатичних або політичних осередків тієї чи іншої країни, то Кофі Аннан визрів до свого керівництва безпосередньо в «оонівських» кабінетах. У цьому році якраз виповнюється сорок років, як він розпочав свою кар’єру в системі ООН. Його перша посада — співробітник Всесвітньої організації з охорони здоров’я. Потім була ще низка посад, призначень в «оонівських» органах у кількох країнах, допоки в кінці 80-их його не перевели працювати до Нью-Йорка, де розташована штаб-квартира ООН. Із тих пір розпочалося його стрімке сходження. Кофі Аннана вперше обрали генсеком в 1997 році — він змінив на цьому посту єгиптянина Бутрос Бутрос Галі. Останній прагнув продовження свого п’ятирічного перебування в «оонівській» верхівці, однак не зовсім шанобливе ставлення пана Бутроса до Вашингтона дало й відповідний результат. Американці тоді підтримали Кофі Аннана і, схоже, не прогадали. Подейкують, що Аннан — найбільш проамериканський генсек за всі півста років існування ООН (за правилами ООН, посаду генсека не може обіймати представник «великих держав» — США, Росії, Китаю, Франції, Британії та інших). Очевидно, що не просто так колишній американський представник при організації Річард Холбрук заявляв, що ганійський виходець «найкращий генеральний секретар в історії ООН». А Мадлен Олбрайт, екс-держсекретар США, переконувала, що «Аннан — славетний міжнародний діяч, який залишив по собі слід в історії». Аннан, справді, одразу ж після свого обрання розпочав переговори з Вашингтоном. ООН зразка 97-го — фактично збанкрутіла організація, вплив якої на процеси в світі дорівнював нулю. ООН потребувала підтримки, особливо фінансової, реформ. Аннан їх розпочав. Скорочуючи персонал, перерозподіляючи посади, йдучи на контакт з сильними цього світу — грошовитими бізнесменами, аби домогтися їхньої підтримки різних програм ООН. Щоправда, переговори з американцями тоді особливим успіхом не увінчалися: Сполучені Штати досі лишаються найбільшим боржником ООН, який не сплачує до бюджету організації своїх внесків. Проте й особливих конфліктів між Аннаном та Білим домом не спостерігалося. «ООН потребує США, так само як і США потребують ООН», — заявив в одному з інтерв’ю Аннан. У досить широкому колі міжнародних коментаторів припускають, що саме його лояльність до Вашингтона забезпечила реформаторові з Африки переобрання генсеком ООН на черговий п’ятирічний термін в червні минулого року. Вважається, саме з допомогою Кофі Аннана президентові Сполучених Штатів Джорджу Бушу вдалося в гранично короткі терміни «сколотити» антитерористичну коаліцію після подій 11 вересня. Подяка не змусила себе довго чекати. Вже в грудні минулого року в Стокгольмі відбулася церемонія нагородження Кофі Аннана Нобелівською премію миру (конкуренції з ним не витримали футбол, Фідель Кастро, Джимі Картер, Іван Павло II та Міжнародний суд із прав людини ).
Кофі Аннан відомий як людина врівноважена, розсудлива. Словом — майстер дипломатії. Вільно володіє англійською, французькою та кількома африканськими мовами. Одружений на шведці Нане Аннан. Подружжя Аннанів має трьох дітей. Говорячи про сумісність родинного життя та дипломатичної роботи, Кофі Аннан якось розповів: «Доки не став генеральным секретарем, я мав особисте життя. Потім я його втратив. Дружина часто звинувачує мене в тому, що я двічі змінив її життя. Вперше — коли ми одружилися, вона працювала юристом, однак у зв’язку з переїздом із Женеви до Нью-Йорка вона змушена була зайнятися малюванням. Приблизно 12 — 14 років Нане була художницею, однак потому як я став генеральним секретарем, вона мусила припинити й це заняття, оскільки в неї немає на це часу. Мені лишається тільки з оптимізмом їй говорити: збирай матеріал для насупного прориву, коли я закінчу працювати».
Можливо, саме врівноваженість Аннана сприятиме тому, що реформи ООН, організації, яка свого часу слугувала інструментом балансу між двома полюсами протистояння, а тепер — просто не відповідає вимогам часу, хоча і не без труднощів, просуватимуться. Потрібен надзвичайний дипломатичний талант щоб, зокрема, провести реформу Ради Безпеки (в число постійних членів якої прагнуть вступити Німеччина і Японія), щоб вивести організацію з фінансової кризи, щоб мало-помалу відновити пріоритет рішення ООН над рішеннями всіх інших організацій, щоб домогтися виконання рішень Ради Безпеки та інших структур ООН. Потрібне розуміння того, яким чином ООН може розвиватися далі в контексті глобалізації. Зрештою, потрібна й обережність, якою Аннан володіє майстерно.
