Минулого тижня в Брюсселі відбулася урочиста церемонія підняття прапорів семи держав — нових членів НАТО. Серед них і Румунія. Досвід цієї країни на шляху євроатлантичної інтеграції багато в чому цікавий і повчальний. Складно, наприклад, уявити, що всі політичні партії, які входять до парламенту України, погодяться підписати декларацію, де вступ до НАТО буде визначено пріоритетною метою. Про «натовський» шлях сусідньої держави, про складнощі румунської інтеграції до ЄС, про розвиток відносин між Києвом і Бухарестом — у інтерв’ю з Надзвичайним і Повноважним послом Румунії Александру КОРНЕА.
— Які очікування Румунія пов’язує зі вступом до НАТО? На яку економічну віддачу розраховує Бухарест?
— НАТО — політико-військовий альянс, тому наші очікування від НАТО не пов’язані з економікою. Євроатлантична інтеграція була пріоритетною метою румунської зовнішньої політики, яку підтримували всі уряди, починаючи з 1990 року. Вступ Румунії до НАТО — це результат консенсусу всіх політичних сил країни. Ще 1995 року в містечку Снагов було підписано так звану Снаговську декларацію, під якою поставили підписи представники абсолютно всіх політичних партій Румунії: ліві, центристи, праві. У цьому документі чітко йшлося про пріоритетність євроатлантичної інтеграції. Можна також відзначити, що Румунія стала першою країною, яка приєдналася до програми НАТО «Партнерство заради миру» в січні 1994 року. У вересні 2001 року румунський парламент переважною більшістю проголосував за участь Бухареста як союзника НАТО в боротьбі з міжнародним тероризмом. Зокрема, Румунія відправила свій військовий контингент до Афганістану. Однак інтеграція Румунії до НАТО була тривалим і трудомістким процесом. Нелегким завданням стала реалізація Плану дій щодо членства в НАТО. Ми пройшли кілька етапів виконання цього документа починаючи з 1999 року. Вступ до НАТО вимагає серйозних перетворень багатьох структур країни, насамперед — збройних сил, серед яких цивільний контроль над армією, її реструктуризація, зміна процесу підготовки військовослужбовців. Як відомо, Румунія скоротила чисельність своїх збройних сил у зв’язку зі вступом до Альянсу. Серйозні перетворення необхідні також і в законодавчій сфері. Минулого року ми провели референдум щодо внесення змін до конституції країни, щоб деякі положення основного закону не суперечили нашому членству в НАТО та ЄС.
— Як у Бухаресті оцінюють зусилля Києва на шляху інтеграції до Альянсу?
— Україна має з Альянсом особливі форми співробітництва. Київ ефективно співпрацює з Альянсом, щорічно підписуючи Цільовий план дій. Зусилля України на шляху інтеграції свідчать про те, що Україна — здібний партнер. Ми високо цінуємо участь українських солдатів у миротворчих операціях. Ваша країна проявила свій професіоналізм у Косово, Іраку, деяких африканських державах. Українських миротворців високо цінують, вони довели здатність діяти у важких умовах. Київ має великий потенціал для розвитку відносин із НАТО. Уже досягнуте — далеко не межа. Тим більше, що Україна докладає зусиль для поглиблення співпраці з Альянсом.
— Чи може Україна розраховувати на підвищення рівня співробітництва з НАТО під час Стамбульського саміту?
— Як я вже казав, ми готові розділити наш досвід з усіма країнами, які також прагнуть у майбутньому інтегруватися до НАТО, і це насамперед стосується України.
— Які складнощі виникли в Румунії у процесі інтеграції до Європейського Союзу?
— Після вступу Румунії до НАТО, інтеграція до ЄС стала головною метою не тільки зовнішньої політики нашої країни, а й усього румунського суспільства. Згідно з опитуваннями 2003 року 81% румунів підтримують вступ Румунії до Євросоюзу. Як і в процесі інтеграції Румунії до НАТО, в цьому питанні існує консенсус усіх політичних сил. Нині Бухарест має офіційний статус кандидата на вступ до ЄС. Офіційно ми подали наш запит про приєднання до Євросоюзу ще 1995 року, сам процес переговорів про входження Румунії до ЄС розпочався в лютому 2000 року. Як відомо, кожна держава, що бажає увійти до Європейського Союзу, має виконати так звані 30 розділів необхідних вимог. На сьогодні ми виконали 22 пункти. Залишилися ще невирішеними питання в таких галузях, як вільне пересування послуг, сільське господарство, енергетика, юстиція і внутрішні справи та ін. Ми сподіваємося до кінця цього року виконати всі вимоги, оскільки наша мета — вступити до ЄС 1 січня 2007 року. Саме такий «горизонт» часу для інтеграції до Євросоюзу відвели Румунії та Болгарії.
— В Україні вказують на можливі негативні наслідки від розширення ЄС, зокрема в економічній сфері. Чи поділяють у Румунії таку стурбованість?
— Для Румунії питання стоїть інакше, оскільки Бухарест підписав угоду про асоційоване членство в ЄС. Природно, в такому випадку діють інші принципи. Загалом же Європейський Союз уже підходить до кордонів України через три країни: Польщу, Словаччину й Угорщину. Це вже прямий кордон із ЄС. Якщо говорити про небажані наслідки від розширення Євросоюзу, вони, очевидно, можливi з технічного погляду, але тільки у короткостроковій перспективі. Деяким із цих 10 країн, що приєднуються до ЄС та мали активні економічні відносини з Україною, доведеться запроваджувати квоти на певні товари. Але я вважаю, що наближення Європейського Союзу до самих кордонів України має справити в середньо- та довгостроковій перспективі позитивний ефект. Найголовніше — до вас наближається зона стабільності, а також можливість залучення інвестицій.
— Бухарест має намір запровадити цього року візи для громадян України. Чи погодиться Румунія на реалізацію так званої асиметричної моделі візового режиму: Бухарест надаватиме безкоштовні візи для українців, а Україна залишить право безвізового в’їзду для румунських громадян?
— Зрозуміло, ніхто не виключає, що в майбутньому Румунія може переглянути свій візовий режим із Україною. Ніхто нас не зупиняє, поліпшення румунсько-українських домовленостей про візовий режим не суперечить нашим зобов’язанням перед ЄС.
— Як ви оцінюєте сьогоднішній рівень співробітництва України й Румунії в політичній та економічній сферах?
— Останніми роками в політичному діалозі між Україною та Румунією сталися важливі перетворення. Це природно, оскільки наші держави-сусіди — дві важливі чорноморські країни, дві придунайські держави. Я хотів би відзначити важливий візит президента Румунії Іона Ілієску до Києва у вересні 2002 року, а також його візит до Чернівців у червні минулого року. Не можна залишити без уваги й візит до Румунії українського прем’єр-міністра 2002 року, а також — візит глави Верховної Ради України до Румунії в листопаді минулого року, що фактично поклало край десятиріччю відсутності міжпарламентських зв’язків на рівні голів наших законодавчих органів. Вже цього року є добрий початок — 18 лютого відбувся офіційний візит міністра закордонних справ України Костянтина Грищенка до Бухареста. Усе це свідчить про успішний розвиток політичного діалогу між Україною та Румунією. Попри те, що цей рік є випробувальним для обох держав (і в Україні, і в Румунії відбудуться президентські вибори), продовження політичного діалогу сприятиме розвитку дружніх, хороших відносин.
Прогрес помітний і в економічній сфері. У листопаді 2003 року, порівняно з аналогічним періодом попереднього року, товарообіг між Україною й Румунією збільшився на 60%. Румунський експорт збільшився на 76%, а імпорт — на 58%. Так, на 31 листопада 2003 року товарообіг між нашими країнами становив понад півмільярда.
— На якому етапі знаходяться українсько-румунські переговори щодо делімітації континентального шельфу та виняткових економічних зон двох країн у Чорному морі?
— Переговори тривають. Цей процес не припинився, і це найголовніше. Мусимо зауважити, що тривалі переговори велися також і перед підписанням Договору про режим українсько-румунського державного кордону, прийнятого минулого року. Однак слід зазначити, що попри тривалість переговорного процесу, цей договір було укладено й підписано на рівні президентів наших країн. Поки тривають переговори, інформація, як правило, залишається закритою. Для цього уряди, міністерства закордонних справ призначають комісії експертів. Поки тривають переговори, єдині, хто уповноважений робити заяви під час переговорного процесу, це глави цих переговорних комісій. Після підписання 17 червня 2003 року Договору про режим державного кордону відбулися ще два раунди переговорів на рівні делегацій та кілька раундів на рівні експертів. І цей процес нині триває.
