Цей матеріал «День» отримав із Посольства Росії в Україні, він є відображенням думки автора щодо проблеми, яка багато в чому визначає сьогодні сам порядок міжнародних відносин. Дотримуючись традиції інформування читача про різні погляди на ті чи інші проблеми, «День» пропонує цю публікацію.
Днями у багатьох країнах світу відбулися масові маніфестації і мітинги проти загрози війни в Іраку. Особливо численними вони були в європейських столицях. У Лондоні, Мадриді, Москві, Берліні, Києві, Варшаві та інших містах на вулиці вийшли мільйони стурбованих громадян.
Сказали своє слово і лідери кількох європейських держав. Росія, Франція і Німеччина ухвалили спільну заяву, в якій виклали сукупний погляд на урегулювання ситуації навколо Іраку. Багато спостерігачів уже розцінили цю ініціативу як нове явище світової політики, значення якого виходить за рамки іракської кризи.
Справді, сам факт, що зі спільною ініціативою з найактуальнішої і гострої міжнародної проблеми виступили держави, які ще порівняно нещодавно знаходилися у протилежних військово-політичних союзах, про багато говорить. Це ще один знак того, як стрімко і безповоротно змінюються основи міжнародних відносин.
Зрозуміло, позиції Росії і західноєвропейських країн неодноразово збiгалися й раніше. Це природно, якщо врахувати, що Росія є невід’ємною частиною європейського культурного і цивілізаційного простору. Але в минулому на шляху практичної реалізації цієї спільності неминуче поставала нездоланна перешкода у вигляді блокової логіки. Саме вона часом диктувала нашим країнам лінію поведінки, яка далеко не завжди відповідала їхнім справжнім інтересам.
Ліквідація системи блокового протистояння відкрила можливості для взаємодії держав на принципово новій основі. Виросла відповідальність усіх держав у вирішенні загальносвітових проблем, послідовно зміцнюється дух глобального партнерства. Це і є елементами тiєї самої багатополюсної світобудови, запитаність якої все більше відчуває світова спільнота.
У рамках такої моделі будь-яка країна зможе повною мірою реалізувати свої національні інтереси і гарантувати собі та своїм партнерам безпеку, стабільність і процвітання. Тільки так можна забезпечити стійкість, прогнозованість та ефективність системи міжнародних відносин XXI століття.
Те, якими шляхами та на яких принципах ми вирішуватимемо головні міжнародні проблеми, визначить і майбутню архітектуру міжнародної безпеки. Показовою з цього погляду сьогодні, безумовно, є проблема ліквідації іракської кризи.
Світова спільнота в особі Ради Безпеки ООН поставила перед собою чітке завдання — визначити, чи є зброя масового знищення в Іраку чи її там немає. Росія, як і переважна більшість держав, виходить із того, що це завдання може і повинне бути вирішене мирним шляхом. А застосування сили у вирішенні цього питання могло б бути тільки останнім засобом.
Цілком очевидно, що воєнний удар по Іраку неминуче призвів би до численних жертв, передусім, серед мирного населення, серйозно дестабілізував би обстановку не тільки на Близькому Сході, але й у світі загалом. Було б завданого непоправної шкоди справі спільної боротьби з міжнародним тероризмом.
З урахуванням цих аспектів стає зрозумілим і значення тристоронньої заяви Росії, Франції і Німеччини. Її мета: продемонструвати існування альтернативи війні, готовність у взаємодії з іншими державами використати всі наявні можливості для мирного і довгострокового урегулювання проблеми.
Не мають нiяких підстав підозри в антиамериканській спрямованості цієї ініціативи. Часи «холодної війни» минули. Так, і в самій тристоронній заяві підкреслюється відкритість до обговорення різних шляхів вирішення іракської проблеми зі США й іншими державами в дусі партнерства і взаємоповаги.
Очевидно, що ініціатива Москви, Парижа і Берліна спрямована не на розкол, а, навпаки, на збереження єдності світової спільноти, передусім у рамках Ради Безпеки ООН. У цьому — запорука ефективності її дій не тільки в цьому, але й в інших міжнародних питаннях.
Ірак — аж ніяк не єдина і, на жаль, не остання проблема, з якою повинна зіткнутися світова спільнота. Ще більш важливе питання: який світ ми хочемо побудувати та який світ передамо майбутнім поколінням.
Ми ще неодноразово потребуватимемо максимально повної мобілізації зусиль і потенціалу всіх держав для протидії новим глобальним загрозам і викликам. Їхній масштаб на сьогодні такий, що впоратися з ними поодинці нікому не під силу. Тому тактичні відмінності в підходах не повинні призводити до зниження ефективності взаємодії світової спільноти і тим більше створювати загрозу розколу в структурах регіональної співпраці, що діють під егідою ООН і займаються вирішенням актуальних міжнародних проблем, які є однаково важливими для всіх зацікавлених сторін.
Безсумнівно, що особливої значущості у сучасних умовах набуває збереження єдності євроатлантичного співтовариства, частиною якого сьогодні є Росія. Цій меті відповідає подальше нарощування конструктивного партнерства між Росією, державами Європи і США, об’єднаними спільною відповідальністю за підтримку миру і стабільності на великому євроатлантичному просторі і спільною турботою про створення безпечних умов життя для наших народів.
