Якось Гельмут Коль сказав, що коли він читав лекції під час кампанії за вступ Польщі до Євросоюзу, тоді він, будучи канцлером, не мав жодного сумніву щодо позиції Німеччини з деяких важливих європейських проблем. Він завжди консультувався з прем’єр-міністром Люксембургу і враховував його думку. Хоча навіть остаточне рішення могло давати перевагу маленьким країнам, його аргумент полягав у тому, що Німеччина була настільки великою, щоб досягти успіху в будь-якому випадку. І тому було важливо, щоб маленькі країни не відчували себе виключеними з процесу ухвалення рішень у ЄС.
Я не певен, що слова Коля вірні на 100 відсотків, але можу підтвердити, що багато разів у історії Європейського Союзу інтереси малих країн протиставлялися інтересам великих. Що характерно для більшості випадків, великі країни не зловживають своєю силою по відношенню до слабших партнерів. Фактично, серцевиною є дух консенсусу, який заклав основи побудови сьогоднішнього Європейського Союзу. Але досі в багатьох випадках існує спокуса використати аргумент сили, а не силу аргументу.
І в цьому не було нічого нового минулого тижня в Брюсселі. Європейський Союз перебуває напередодні великої інституційної реформи, яка дозволить державам-членам євроспільноти зустрічати виклики сьогоднішнього світу, а також належним чином функціонувати Союзу 27 і більше учасниць. Одним із аспектів реформи є новий розподіл кількості місць у Європейському парламенті між державами-членами. Хоча остаточне рішення буде ухвалюватися Радою Європейського Союзу (де рішення приймають уряди), Європарламент ухвалив минулого четверга резолюцію з цього питання, щоб послати політичний сигнал для тих, хто в ЄС приймає рішення. Природно, що члени парламенту, які представляють великі країни були схильними на користь рішення чи математичної формули, яка віддає перевагу їхнім країнам над іншими. Однак, зрештою, превалював дух компромісу і мислення Коля. Парламент закликав розподілити місця серед країн на основі принципу «регресивної пропорціональності». А це передбачає — чим більша країна за чисельністю населення, тим більшу кількість громадян представляє член Європейського парламенту і навпаки. Іншими словами, домінування великих країн над меншими значно обмежене.
Як може хтось собі уявити, список тих, хто був незадоволений отриманою кількістю місць, не малий. Але це якраз і є природа кожного компромісу. І його збережено у функціонуванні ЄС. Отже ми можемо бути досить упевненими, що компроміс тріумфіуватиме і на засіданні Ради ЄС, як це завжди було в минулому.
