Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Привид Арафата

9 листопада, 2004 - 00:00
НА БАТЬКІВЩИНІ АРАФАТА В ПАЛЕСТИНІ З НЕТЕРПІННЯМ ЧЕКАЮТЬ НОВИН ПРО СТАН ЗДОРОВ’Я СВОГО ЛІДЕРА / ФОТО РЕЙТЕР

Високопоставлені представники Палестинської автономії відклали свій візит до хворого Ясіра Арафата, оскільки проти цього виступила його дружина, повідомляє Бі-Бі-Сі. Прем’єр-міністр Ахмед Куреї, голова Організації визволення Палестини Махмуд Аббас та палестинський міністр закордонних справ Набіль Шаат мали намір відвідати Арафата в Парижі. Суха Арафат заявила телеканалу «Аль- Джазіра», що троє палестинських керівників, яких вона назвала «клікою, що рветься до спадщини», намагаються «поховати ще живого Арафата». Вона додала, що її чоловік «почувається добре і повернеться до себе на батьківщину». За словами голови МЗС Франції Мішеля Барньє, стан Арафата дуже важкий, але стабільний. 75-річного голову Палестинської автономії доставили до паризького військового шпиталю півтора тижні тому; відтоді не було жодних офіційних повідомлень про його діагноз. Лише невелика кількість людей, у тому числі дружина Арафата, яка живе в Парижі, мають доступ до його палати. Тим часом тривають чутки про те, що він впав у безповоротну кому. Що буде з Палестиною у разі смерті Арафата — в наступному матеріалі.

Історія надала Ясіру Арафату набагато більше часу, ніж більшості лідерів, для досягнення поставленої мети. Зрештою, він був палестинським лідером впродовж 35 років. Проте він залишив свій народ у жахливому стані: без держави, в ході приреченої на поразку війни, зі зруйнованою економікою. Чи зможуть його наступники вдихнути нове життя в історичну місію палестинців і довести її до кінця, залежатиме від того, яку мету вони поставлять собі.

Кар’єра Арафата свідчить, що насправді він ніколи не відступав від віри в те, що місією його життя було знищити Ізраїль будь-якими засобами і збудувати на його місці Палестинську арабську державу. Незалежна палестинська держава, до якої не входить увесь Ізраїль, ніколи не приваблювала його. Він був рівною мірою байдужий до матеріального благополуччя свого народу і до всього, що стосувалося створення життєздатної політичної й економічної системи.

Нині, у постарафатівську епоху, палестинський народ повинен вибрати одну з кількох стратегій. На жаль, більша частина альтернативних варіантів передбачає продовження насильства й тероризму. Стратегія «поміркованих» зводиться до створення незалежної палестинської держави в максимально короткий термін, виходячи з припущення, що позбувшись ізраїльської присутності та зупинивши насильство, палестинці зможуть зосередитися на конструктивних діях, включно з переселенням біженців і поліпшенням умов життя. Але такі погляди поділяє лише незначна меншість лідерів, а саме: колишній прем’єр-міністр Абу Мазен і Мохаммед Дахлан, який очолює власне воєнізоване угруповання в секторі Газа.

Якби Арафат обрав цей шлях, змирившись з існуванням Ізраїлю, поклавши край тероризму та виступивши проти палестинських екстремістів, конфлікт було б розв’язано багато років тому. Але без єдиного всесильного лідера будь-якому наступнику буде складно втілити в життя важкі рішення, яких вимагає така позиція. Жорсткий курс є традиційним ідеологічним підходом, що його обстоюють багато ветеранів руху «ФАТХ» й Організації визволення Палестини, які повернулися з заслання на Західний берег і до сектору Газа, включно з самим Арафатом. До числа сьогоднішніх лідерів, які дотримуються цього курсу, належать такі люди, як голова Палестинської національної ради Салім аль-Занун та ідеологічний лідер «ФАТХ» Сакр Хабаш, який виступає за продовження війни з Ізраїлем до повного знищення останнього, після чого в Палестині має встановитися відносно секулярний націоналістичний режим. Вони поглядають спогорда на молодих лідерів і вбачають загрозу в ісламістах.

Молоде покоління палестинців, народжених на Західному березі, лідери яких почали політичну діяльність під час повстання наприкінці 1970-х років, підтримує агресивну войовничу стратегію, вважаючи прибічників жорсткого курсу розбещеними корупцією і такими, що втратили зв’язок з реальністю. На відміну від прибічників жорсткого курсу антиклерикального спрямування, прибічники агресивного підходу, найвідомішим лідером яких є Марван Баргхуті, котрий очолює угруповання «Танзім», що входить до руху «ФАТХ», готові працювати з ісламістами.

Вони стверджують, що для перемоги над Ізраїлем необхідна двостадійна стратегія. На першій стадії тривале продовження насильства примусить Ізраїль залишити окуповані території. Потім, узявши гору над Ізраїлем, палестинці зможуть перейти на наступну стадію завоювання Ізраїлю, що передбачає багаторічну озброєну боротьбу, яка часто набуває форми терору проти цивільних осіб.

І, нарешті, існує революційний ісламістський підхід, репрезентований рухом «Хамас», що прагне продовження війни й використання тероризму незалежно від того, скільки це потребуватиме часу і скільки забере життів, допоки не буде здобуто цілковиту перемогу над Ізраїлем й антиклерикальними палестинськими націоналістами. Тоді Палестина стане ісламістською державою, в якій усіх «поміркованих» розстріляють, а старе націоналістичне керівництво відправлять у відставку або ж ув’язнять за корупцію. Тим часом «Хамас» висловлює готовність співробітничати з націоналістами, особливо ж з представниками агресивного напряму «ФАТХ».

Проблема «поміркованих» у Палестині очевидна: будь- який лідер, який бажає укласти мирну угоду з Ізраїлем, зіткнеться з протистоянням — пристрасним і навіть агресивним — з боку близько 80% руху. Головне питання полягає в тому, чи зможе палестинський народ, втомлений від постійних розбратів, а також корупції й некомпетентності свого керівництва, голосно заявити про свої бажання, щоб покласти край конфлікту, який обходиться йому так дорого. Але жодне з протиборчих угруповань не вважає за потрібне запитувати в народу. Так, Арафат і не залишив після себе жодних інституційних механізмів, що дозволяють зробити це.

Понад те, не можна недооцінювати і привабливість радикальної релігії, ідеології й дезiнформації для народних мас. Дуже мало палестинців знають, що чотири роки тому Арафат відкинув пропозицію про створення незалежної держави розміром з увесь Західний берег і сектор Газа, а також надання понад 20 мільярдів доларів як компенсацію для біженців. Головною проблемою, залишеною Арафатом, є цілковита відсутність будь-якого керівництва. В історії рідко зустрічаються приклади свідомого спрямування політичного руху на шлях хаосу його засновником. Арафат не тільки не залишив після себе наступника, він не залишив порядку. Протягом десятиріч у русі розвинулася політична культура недисциплінованості. Арафат очолював анархію, заохочуючи суперництво, підриваючи діяльність інших потенційних лідерів і прагнучи до повного зосередження влади (і грошей) у власних руках.

Тільки якщо постарафатiвський рух прийме рішення, що справді бажає створення палестинської держави в обмін на закінчення конфлікту з Ізраїлем, з’явиться реальний шанс на встановлення миру. Смерть Арафата може означати початок цього процесу, але для переходу влади до нового палестинського керівництва може знадобитися багато років, і немає жодної гарантії, що це керівництво буде поміркованим.

Баррі РУБІН — директор Центру глобальних досліджень у сфері міжнародних відносин (GLORIA), співавтор книги «Ясір Арафат: політична біографія».

Баррі РУБІН. Проект Синдикат для «Дня»
Газета: 
Рубрика: