Поет, письменник-літературознавець, громадсько-політичний діяч Казахстану, дипломат Олжас Омарович Сулейменов народився 18 травня 1936 року в місті Алмати в сім’ї офіцера казахського кавалерійського полку, репресованого 1937 року. Сулейменова зараховують до поетів-шістдесятників, його друзями були три стовпи тих років: Андрій Вознесенський, Євген Євтушенко, Роберт Рождественський. Вірші й поеми Олжаса Сулейменова перекладено англійською, французькою, німецькою, іспанською, чеською, польською, словацькою, болгарською, угорською, монгольською і турецькою мовами. 1975 року видав літературознавчу книгу «Аз і Я. Книга благонамеренного читателя». Ця книга викликала негативну реакцію в Москві й була заборонена, автор вісім років не видавався і практично перестав писати вірші. 1989-го Сулейменов став ініціатором і лідером народного руху «Невада — Семипалатинськ», метою якого було закриття Семипалатинського ядерного полігону й інших ядерних полігонів світу. В 1995 — 2002 роках — Повноважний Посол Казахстану в Італії та за сумісництвом у Греції й Мальті. З 2002 року — постійний представник Казахстану в ЮНЕСКО. Серед його книг — «Земле, вклонися людині!», «Аргамаки», «Сонячні ночі», «Ніч-парижанка», «Добрий час сходу», «Рік мавпи», «Глиняна книга», «Над білими річками», «Кругла зірка». В інтерв’ю автор книжки-вигнанки «Аз і Я» розповів про свій погляд на «євразійську теорію», про цензуру, казахську літературу та зближення народів.
— Олжасе Омаровичу, можете пояснити, наскільки популярна «євразійська теорія» у Казахстані, в чому її схожість і відмінність із російським «євразійством»?
— Звичайно, те тлумачення, яке зараз дають цьому терміну в Росії, відрізняється від казахського тлумачення. Воно спрямоване на заперечення атлантизму, всього західного. Наприклад, є такий собі Дугін, котрий називає себе євразійцем і наполягає на таких тенденціях. Казахська «євразійська теорія» передбачає співпрацю, сюди долучається Євразія від Атлантики до Тихого океану. Тобто ми — за взаємодію, а не протистояння. Тому ми проти категоричного більшовицького принципу — «або-або». Ми за православний принцип «і-і»: і Схід, і Європа, й Азія, й увесь світ. Ми хочемо бути зрозумілими одне для одного та для всього світу.
— Ви і поет, і громадський діяч, певний період часу ви були депутатом, що вам, усе ж таки, ближче за духом?
— Письменник, поет — це все одно громадський діяч. Адже пишуть не для себе, а для суспільства, хочуть знайти не просто слухачів або читачів, а людей, які розуміють і приймають ідеї, відкриття. Свої особисті ідеї письменник намагається тиражувати, таким чином формуючи свідомість суспільства. У кожного з нас є своя модель, і комусь удається цю модель поширити, а хтось залишається у замкнутому просторі. Тому я міняю жанри, пишу не лише поезію, але й публіцистику, займаюся і міжнародною діяльністю.
— Наші народи, український і казахський, об’єднує історична пам’ять про спільні трагедії, і, можливо, насамперед про Голодомор 1932—1933 років. Можна припустити, що в Україні далеко не все відомо про трагедію голоду в Казахстані, як і, не виключено, в Казахстані не все знають про український Голодомор. Як зробити так, аби спільний біль зближував наші народи й допомагав їм обрати правильний шлях у майбутнє?
— У Парижі я зустрічався з провідними українськими дипломатами, коли обговорювалася резолюція ЮНЕСКО щодо Голодомору. Ми тоді зазначали, що слід говорити зі співчуттям про цю трагедію, і не лише у вас — в Україні, але, в тому числі, на Поволжі, у Казахстані. Адже казахи дуже багато втратили в ті фатальні роки — у нас третина населення загинула!
— На жаль, сучасна казахська (та і класична) культура не дуже повно представлена в Україні. Які книжки необхідно, на ваш погляд, перекласти українською мовою, які імена варто представити нашому читачеві?
— Ось Абай Кунанбаєв перекладений українською мовою. Зараз, на жаль, у нас сталося певне гальмування. Молоді, нові імена якщо і з’являються, то дуже непомітно, навіть я їх не завжди помічаю. Чекатимемо, коли з’являться нові генії.
— Ви багато говорите про зближення народів, але ж це не лише культура. Чим є у глобальному розумінні зближення народів? Наскільки тісними можуть бути відносини між українцями та казахами?
— Важливе зближення свідомості. Адже ми однаково розуміємо, що таке добро і зло. Якщо ми однаково оцінюватимемо такі речі, якщо зближуватиметься наша свідомість — це допоможе нам вирішувати спільні проблеми. Українці й казахи мають дещо подібну ментальність. Узагалі слов’яни та казахи близькі за світоглядом.
— Про вашу книжку говорили, що вона нарівні з книгою «Архіпелаг ГУЛАГ» наблизила перебудову. Ви з такою думкою погоджуєтеся?
— Так писали західні автори, вони називали п’ять книг, які сформували особливу свідомість у людей Радянського Союзу, й таким чином наблизили перебудову, серед них називали й мою книгу.
— За часів Радянського Союзу на вас тиснули з усіх боків, напевно, жодна книга не пережила стільки нападів, скільки ваша «Аз і Я». Зараз цензури немає. Коли вам легше творити?
— Раніше всі казали, що цензура заважає. А ось зараз вже 20 років немає цензури — багато з’явилося великих творів у літературі? Немає. Цензура (якщо вона не така вбивча, як сталінська) сприяє розвитку літератури й культури. За Сталіна, звісна річ, таке було неможливо. Позаяк тоді цензура була мов бетон, що лягає на траву й не дає жодному паростку пробитися. А в нашій літературі зараз якась цензура потрібна, бодай етична. У мій час було кілька «ні» — ні пропаганді насильства, порнографії, релігії, війні, антирадянщині. Ну, сьогодні антирадянщини бути не може, та ми можемо прийняти кілька заборон, які можуть бути корисними культурі.
— Як ви оцінюєте зміни, що відбулися в Україні за останні п’ять років?
— Тут часто міняються президенти, на відміну від нас. Учора я розмовляв з одним українським другом, письменником, який сказав, що в Казахстані добре, бо там уже тривалий час один президент. А в українців кожні два-три роки вибори, суспільство розшаровується, відволікається від насущних проблем. Регулярна зміна влади, боротьба за владу — це добре для сталих суспільств із сильною економікою, вони від цього не падають униз. А в перехідному періоді, в якому і ви, й ми перебували, дуже важлива стабільність, потрібно зберігати те, чого ми досягли, й не кидати це в казан чергових потрясінь. Досвід Казахстану по-своєму привабливий для України. Казахстан дивиться на Україну з цікавістю, проте часом із побоюванням. Зараз усі чекають 17 січня — всі гадають, хто пройде, хто переможе — і чи виграє Україна? Безумовно, це позначається на людях. А ми не можемо бути байдужими до вас.
