На початку червня цього року 265 депутатів Верховної Ради
України проголосували за постанову, якою «доручається Кабінетові Міністрів
порушити перед Російською Федерацією питання про повернення Україні 84,3
млрд. радянських карбованців, які на 1 січня 1992 р. було акумульовано
в Ощадбанку СРСР і є власністю громадян України». Кабмін повинен був поінформувати
парламент про результати цієї роботи до 1 липня 2000 р. За яким курсом
Кабмін України повинен вимагати у Росії карбованці, в постанові замовчувалося.
Легенда про перетворення «дерев’яних» карбованців на долари
все більше стала використовуватися українськими депутатами, хоч до чергових
виборів ще далеко. Не дивно, що лідер партії «Собор» Анатолій Матвієнко
говорить, що, забравши гроші російського Ощадбанку, можна одним махом вирішити
проблеми українських вкладників. Колишній ватажок українських комсомольців
і колишній лідер НДП — зараз радикальніший за більшість націоналістів.
Але дивно, що до такої версії починають схилятися і традиційно зважені
політики. Минулого тижня найбільша фракція парламентської більшості «Трудова
Україна», яка з усіх центристських фракцій досі відрізнялася чи не найбільшою
схильністю до співпраці з Росією, вирішила ініціювати на найвищому рівні
питання перегляду підписаних угод з Росією, що регулюють погашення боргів
Ощадбанку колишнього СРСР за викладами українських громадян, зробленими
до 1 січня 1992 р.
Один із лідерів групи, член Ради Національного банку України
Ігор Шаров звернувся до спікера Верховної Ради Івана Плюща з пропозицією
розглянути питання денонсації, або оголошення недійсними для України цих
документів з моменту підписання Угоди про принципи і механізми обслуговування
боргу колишнього СРСР від 13 березня 1992 р. У прес-релізі групи, підписаному
Шаровим, стверджується, що оскільки останнім часом українсько-російські
відносини досить часто складаються не на користь Києва, то чинник заощаджень
може стати одним із головних козирів України у відносинах з Росією. І все-таки
важко передбачати, що досвідчені політики всерйоз розраховують на те, що
ощадбанківські карбованці зіграють скільки-небудь помітну роль в українсько-російському
діалозі. Швидше за все, ініціатива «Трудової України» пов’язана з її бажанням
бути «завжди готовою» на випадок парламентських виборів. Недаремно в прес-релізі
підкреслюється готовність групи «відстоювати крізь призму державних інтересів
інтереси кожного громадянина України». Таким чином, москалі, що привласнили
українські вклади, посіли місце москалів, які 10 років тому з’їли українське
сало та інші продукти. І, ймовірно, на чергових виборах до Верховної Ради
ця тема звучатиме все голосніше, хоч розіграш антиросійської карти серед
виборців досі не приносив політикам на берегах Дніпра особливих дивідендів.
«Независимая газета», 26 жовтня
У Лондоні Віктор Ющенко, по суті, дезавуював сочинські
обіцянки Леоніда Кучми, котрий запропонував Росії брати участь у приватизації
української газотранспортної системи за умови, що частка Москви становитиме
51%. Річ у тім, що як гарантію Кучма возив проект закону про приватизацію
«труби», однак цей документ передбачає трохи інші умови — 51% акцій залишається
у власності України, а 49% росіяни ділять із європейцями. Цього, зі слів
розробників закону, вимагає «багатовекторність зовнішньої політики України».
Київ зацікавлений у потоці газу через свої землі з декількох
причин. У разі реалізації програми будівництва газопроводу 2005 року обсяги
транзиту газу зменшаться на 60 млрд куб. м, а економічні втрати становитимуть
близько 1 млрд долларів. Поки що через українські трубопроводи щорічно
перекачується 105—115 млрд. куб. м газу, при проектній потужності 170 млрд.
куб. м. Наявність на своїй території газової труби дає Україні можливість
заповнювати нестачу палива. «Газпром» часом повинен закачувати більше газу,
ніж записано в контрактах, — через несанкціоновані відбори тиск відчутно
падає. Річ у тім, що щорічно Україні потрібно не менше аніж 80 млрд. куб.
м газу, а власне добування не перевищує 18 млрд. куб. м. До речі, факт
відбору наднормативного газу далеко не завжди визнається.
«Сегодня», 25 жовтня
