Уряду більше немає, розбився вщент. Ющенко залишився в цілковитій самоті. Звільнив і своє оточення, і всіх міністрів. Практично всі, хто був із президентом на Майдані, — тепер опинилися на вулиці... Ніхто не думав, що президент послухається свого колишнього секретаря (О. Зінченка. — Ред. ). Ющенка не сприймають як рішучого політика... Але президент — не просто рішучий, а досвідчений і хитрий політик. Він вибудував систему влади так, що без його особистого рішення не робиться нічого. Не спасував і пройшов через усі жахи попередньої передвиборної кампанії. Він не злякався призначити прем’єром фігуру, неприйнятну для Кремля. Тепер він підбурив своїх соратників і в результаті не виправдав очікування ні тих, ні інших — виставив за двері всіх. Небезпека, яка тепер підстерігає президента, — в самотності влади як такої. Як у притчі про пастушка, влада дуже часто кричить: «Вовки!» — і тепер, після колосальної політизованості під час революції, українці вже на ці крики просто не реагують.
Україна може сподіватися на реальну стабільність лише після парламентських виборів весною наступного року, а до того часу породжені помаранчевою революцією внутрішня та міжнародна доброзичливість, можливо, будуть втрачені. Переможці помаранчевої революції переживають класичну проблему всіх руйнівників режимів. Об’єднані головним чином своєю опозицією до пана Кучми, нові правителі розійшлися в питаннях влади, політики та патронажу. У пана Ющенка і пані Тимошенко є спільна мета — створити відкритішу, демократичнішу й орієнтовану на Захід Україну... Навіть якщо вони підуть на вибори самостійно, то повинні залишатися готовими до співпраці. Бо якщо вони розійдуться назавжди, то тільки створять можливості для опозиції. У Москві президент Володимир Путін радо потирає руки, заявляючи, що він попереджав, що помаранчева революція погано закінчиться. Українці не повинні дати Кремлю ще одну можливість втрутитися. А Кремль не повинен відчувати бажання зробити це. Так само США та ЄС не повинні залишатися осторонь. Українці мають самі вирішити, хто ними керуватиме, як вони це зробили під час помаранчевої революції. Ніхто не казав, що демократія буде легкою.
Помаранчева революція в Україні пожирає не своїх власних дітей. Вона навіть неправильно здійснилася. Революціонери помилилися у своєму суб’єкті. Те, що її іменем здійснювалося від часу вражаючих, захоплюючих мітингів на київському майдані, було зміною еліт усередині еліти. На перший погляд, Президент Віктор Ющенко поклав край суперечці між кількома впливовими фігурами, викинувши їх усіх або примусивши піти за власним бажанням. Зрештою, ніхто з них не міг відкинути від себе підозри в причетності до корупції, до кланової економіки. Ющенко вчинив логічно, призначивши тимчасово виконувача обов’язків прем’єра. Нова людина родом із Росії, вона представляє у внутрішньополітичній боротьбі переможений Схід. Чи треба і чи можна таким чином досягти примирення? Чийого примирення і з ким, якщо не лише всередині старих владних еліт? Народ, який здобув узимку свою громадянську самосвідомість і заявив про неї, повинен починати ще раз усе спочатку. У цьому полягає київська трагедія.
Помаранчева революція закінчується, принаймні, її перший акт. Президент України Віктор Ющенко після багатьох місяців дедалі непристойніших суперечок звільнив свого харизматичного прем’єр-міністра та призначив замість неї тимчасового опікуна. Звільнена прем’єр-міністр Юлія Тимошенко не зробила жодних заяв — поки що. Але вона обов’язково щось скаже. Вона, безсумнівно, поверне свою зброю проти президента та його нового уряду, тим паче, що на березень наступного року заплановані вибори до українського парламенту. Усе це є серйозним ударом по надіях і очікуваннях, пов’язаних із майбутнім України. Можливо, ці очікування завжди були нереальними. Звільнивши уряд, Ющенко заявив, що його єдиною метою є забезпечення стабільності. Але українські демонстранти хотіли змін. Якщо Ющенко сподівається врятувати хоч щось із їхнього душевного настрою, йому треба переконати свою країну і дуже насторожений Захід, що він не лише вірить у демократію, вільні ринки та верховенство закону, але також здатний повести Україну в цьому напрямі.
Драматичне звільнення президентом Віктором Ющенком усього українського уряду є рішучим кроком, який, як вважає більшість його співвітчизників, йому варто було б зробити багато місяців тому... Ющенко вирішив діяти раніше, ніж хаос і цинізм поглинуть його революцію. Він вчинив правильно. Багато з торішніх надій на припинення корупції в Україні були зруйновані свідченнями продовжуваних посадових злочинів, сумнівних ділових відносин і фаворитизму... Тепер Ющенко запросив сформувати новий уряд технократа зі Східної України. Ці двоє, принаймні, працюватимуть більш злагоджено. Їм треба зробити багато чого, щоб зберегти позиції перед парламентськими виборами в березні майбутнього року. На виборців справлять враження тільки припинення чвар, чіткий економічний курс і ліквідація роз’їдаючої країну корупції.
Перехід від порівняно простого тоталітарного або авторитарного правління до «командного керівництва» з дотриманням консенсусу, за чіткими правилами та дотриманням «checks and balances» — справа складна, напевно, ще важча, ніж перехід від планової економіки до ринкової. Минулого року, в момент зсуву фази, в Україні після не одного року стагнації піднялася демократична хвиля, що змила підтримуваних Росією автократів. Але це ще не принесло остаточної перемоги. Пострадянська політична культура країни — при всьому натхненні демократичними ідеалами — не знала принципу «checks and balances». Для того, щоб звикнути до нього, знадобиться більше часу, ніж одна революційна ніч. Чи може Україна відігравати в СНД роль моста для реформаторських рухів, а також для західних інвесторів? Останнє слово з цього приводу не прозвучало.
