Росія отримала удар нижче пояса від найближчих сусідів, і, як наважувалась сподіватися, союзників — України та Білорусі. У результаті під велике запитання були поставлені плани Москви зі створення єдиного економічного простору (ЄЕП) на території Росії, Білорусі, України та Казахстану. Не встиг прем’єр-міністр РФ Михайло Касьянов порадіти цілковитій згоді, досягнутій урядами «четвірки», як український міністр закордонних справ Анатолій Зленко звинуватив Росію у посяганні на суверенітет України. На його думку, Москва намагається залучити Київ до зони свого впливу. «Стратегічний курс України на європейську інтеграцію не може підлягати будь-якій корозії», — сказав міністр. А напередодні вщент розтрощив інтеграційні плани Олександр Лукашенко. Під час поїздки білоруською глибинкою Лукашенко заявив на зустрічі з жителями заштатного містечка Орша, що його не влаштовують запропоновані Москвою умови запровадження російського рубля в Білорусі. Навіть більше, президент Лукашенко сказав, що не стерпить перетворення Білорусі на другорядну державу. Невеликий, але дуже емоційний спіч перед здивованим населенням містив побоювання щодо того, до чого може призвести об’єднання двох держав, і завершувався порадою: «Свої рублі, білоруські, тримайте у кишені. Їх мало, але вони свої!» Висловлювання білоруського президента та українського міністра закордонних справ красномовно свідчать про те, що всі інтеграційні зусилля Росії зазнали краху. На думку керівника аналітичної групи «Меркатор» Дмитра Орєшкіна, так само, як Олександр Лукашенко, «чинитимуть усі інші керівники колишніх країн СРСР з однієї причини — їм їхня влада дорожча, ніж економічний розвиток країни та добробут народу». «ЄЕП не буде, — сказав «НГ» експерт, — доки ми не зживемо пострадянський синдром, коли політичні й адміністративні міркування ставлять над економічними. Тільки коли українці зрозуміють, що Росія не намагається домінувати адміністративними, військовими методами над її територією, і Росія справді зрозуміє, що їй самій це невигідно, тоді почнуть розглядати економіку як економіку, а не як засіб придушення, експансії, перестануть підозрювати одне одного у спробах підірвати єдність або під цим прапором встановити режим домінування».
Офіційна Росія визнає та поважає суверенітет і неподільність території України. Але ностальгія за часами, коли Україна була частиною СРСР, ще не вивітрилася з голів багатьох політиків і рядових росіян. Часто поводиться як слон у посудній лавці посол Росії в Києві Віктор Черномирдін. Висуває територіальні претензії до України лауреат Нобелівської премії Олександр Солженіцин. Російські мас-медіа трублять про зневажання прав російськомовних громадян України. Російські офіцери ставляться до прагнення України стати членом НАТО як до зради. Російські студенти вважають знаменитих українських спортсменів — боксерів братів Кличко і футболіста Андрія Шевченка — своїми, російськими. Лозунг будівництва партнерських і позбавлених упереджень відносин між двома країнами популярніший в Україні, ніж у Росії. Хоч українські праві побоюються російської економічної експансії та часто оголошують винними у різних програшах своєї країни «москалів», багато політиків розуміють, що формулу ефективного співробітництва з Москвою шукати необхідно. Про це говорить і Президент Кучма, і значна частина української опозиції... Нещодавно в Києві та Москві вийшла книжка Президента Кучми «Україна — не Росія», в якій він пояснює відмінності між двома народами. Однак цю книжку неможливо купити в жодній із великих книгарень російської столиці. «Кучма? Хто такий цей Кучма, якщо він пише такі речі?» — обурилася продавщиця у «Будинку книги» на Новому Арбаті, де цього видання також не було, — і була дуже здивована, що Кучма — це президент сусідньої з Росією країни.
