Голова Товариства української діаспори у Греції «Українсько-грецька думка» Галина Маслюк-Какку переїхала до Еллади чверть століття тому. За цей час у неї практично не змінилося ставлення до Батьківщини. А нещодавно пані Галина стала гостею «Дня». Під час нашої бесіди, так збіглося у часі, що до редакції надійшов лист доктора Римського університету La Sapienza Олени Пономаревої. З його текстом наші читачі вже мали змогу ознайомитися у «Дні» від 9 грудня 2010 року. Декілька запитань із тексту пані Олени ми вирішили поставити і нашій гості.
— Пані Галино, ви не один рік прожили в Греції і зустріли багато мігрантів з України. Що, на ваш погляд, спричиняє міграцію, яка її мета?
— Погана економічна ситуація. Жодна людина ніколи нікуди не зривається і не їде просто так. Кожна людина почуває себе добре тільки на своїй землі. Я вийшла заміж і виїхала до Греції, але, більш як через 20 років, мене все одно тягне до України. А своєму чоловікові постійно повторюю: одного разу я поїхала за тобою, але коли ми вийдемо на пенсію, переїдемо до України. Навіть якщо у мене є нагода приїхати на два дні, я її використаю. Я вже не кажу про ті 150 років міграції, коли вже зростає дев’яте-десяте покоління, українці все одно рвуться сюди. Це ж не просто так. Щось тягне на сакральному рівні до своєї землі, до свого коріння. Я думаю, жоден українець ніколи би так просто не поїхав за кордон, а їхав би тільки туристом. Напевно, частина українців, яка пов’язала своє життя із іншими країнами, там і залишиться, частина повернеться. Ми бачимо навіть з тих поколінь мігрантів — від п’ятого до десятого, що люди намагаються приїхати до України і зробити якийсь бізнес, одружитися на українці і зачепитися якимось чином тут. Цей процес ніяк не спинити. Думаю, що тільки дуже велика біда може змусити людину залишити своїх дітей і їхати кудись у найми — так воно, може, спрощено, грубо, але це правда.
— А що, на ваш погляд, приваблює українців у Греції?
— Греція така країна, яка подобається, напевно, цілому світу. Вона належить до країн, де люди дуже швидко асимілюються. Сюди приїздить багато людей на відпочинок, а після кількох тижнів вони залишаються там жити. Так само і наші українці, які добре почувають себе у Греції. У рамках Світового конгресу українців мені довелося побувати у багатьох країнах. Я побачила, що тамтешні українські товариства живуть разом із грецькими. Це, напевно, не випадково, і говорить про спільність духу, спільне бачення світу, ментальність. І що цікаво, саме тут, потрапивши за кордон, люди раптом починають по-іншому бачити свою Україну, починають дошукуватися, хто вони, звідки вони і раптом виявляють, що вони є українцями. До речі, наша «Українсько-грецька думка» щороку проводить форум української діаспори в Греції. Їх вже пройшло чотири. А 2012 року пройде ювілейний — п’ятий. Ці форуми — своєрідні десятиденні табори, де українці зі всього світу обмінюються досвідом, проводять семінари, зустрічі.
— Як грецька влада ставиться до українських мігрантів?
— До українців зараз ставлення дуже добре — за ці роки їх добре вивчили. Нині у Греції абсолютно всі знають, що українки — найкращі жінки, матері, господині. Якщо люди шукають когось, хто б доглядав за їхніми дітьми і батьками, вони хочуть, щоб це обов’язково була українка. Але не тільки! На кожному рівні — мер якогось міста, голова якогось фонду, компанії, організації, який «зіткнувся» із Україною чи просто дізнався про наш спільний історичний досвід, — із великим задоволенням співпрацювали з нами. Нас підтримують не економічно, але потужно. Пан Карканяс, голова Грецько-британської спілки і Спілки приватних коледжів Греції вже восьмий рік безкоштовно надає нам приміщення для недільної школи. Якби не він, ми б не могли існувати: дітей багато, школа розростається. До того ж, маючи приміщення, ми можемо безкоштовно проводити наші свята. Греки, які «доторкнулися» до України, нам дуже допомагають. Цього року, в квітні, відкрився пам’ятник Шевченку, який поставили у прекрасному грецькому парку. Це безпрецедентний випадок, тому що в Греції, як правило, не ставлять пам’ятники діячам із інших країн. Це настільки важливо, що навіть преса писала: в Афінах немає пам’ятника Олександру Македонському, проте є пам’ятник українському Тарасу Шевченку! Встановити його нам допоміг тодішній посол України в Греції пан Валерій Цибух, який привіз монумент із України. А в березні цього року, до 150-ліття з дня смерті Шевченка, ми хочемо видати збірник його творів і статей про нього.
— Чи не могли би ви розповісти, як у Греції здійснюють політику інтеграції мігрантів і чи вимагають від них опанування державної мови?
— Незважаючи на те, що Греція дуже маленька країна, вона виділяє шалені кошти на вивчення своєї мови іноземцями. Цю суму можна порівнювати із тією, яка виділяється на грецьку оборону. У країні функціонують безкоштовні різнопрофільні програми навчання грецької мови, у яких, до речі, бере участь багато українців. Греки також запрошують бажаючих вчити грецьку із різних країн. Це все відбувається за рахунок грецького уряду. У афінській мерії створено навіть Раду мігрантів, при якій постійно проводяться курси з вивчення грецької для мігрантів. Наприклад, там проходить така програма: «Моя мама вчить грецьку мову». Це означає, що в той час, коли молоді мами будуть на курсах, за їхніми дітьми приглядатимуть няні... Зрештою, на відміну від тих же мусульман, українці дуже швидко асимілюються. Друге покоління наших мігрантів майже не говорить українською, тому потрібно докладати багато зусиль для того, аби зберегти свою мову. Коли ми попросили грецький уряд посприяти нам у цьому, то нам відповіли: «Ми вас розуміємо, адже зараз наші зусилля спрямовані на те, аби всі іноземці знали грецьку. Аби ви зберегли українську — це завдання вашого уряду!». А в якийсь момент уряд почав спрощувати грецьку, аби дітям було легше вчитися. Відтоді, на мою думку, почалася серйозна деградація грецького суспільства, тому що мова, як виявляється, — це початок усього!
— У листопаді українці всього світу вшановували жертв Голодоморів. А як це було у Греції?
— У нашій недільній школі ми провели тематичні уроки окремо для молодших і окремо для старших. Молодша школа, у якій є також і дошкільнята, за ініціативи вчителів пекла хліб. Знаєте, як це вплинуло на дітей? Коли ми зайшли до одного класу із представником посольства України, то діти казали, що «у світі ніхто більше не помре з голоду, тому що ми вміємо пекти хліб!». У старшій школі ми говорили про те, що зроблено в світі для визнання українського голоду, які країни вже визнали Голодомор 1932—1933 рр. геноцидом, що роблять такі структури, як Європейський конгрес та діаспора; говорили про вклад президента Ющенка, про те, щоб вони продовжили нашу справу, якщо ми, дорослі українці в Греції, не встигнемо домогтися визнання грецьким урядом геноциду Голодомору.
Крім того, що відбулося у школі, в грецьких храмах, де є українські священики, пройшли богослужіння. У кожній церкві ми запалили свічку моління. Це така акція, яку розпочав Світовий конгрес українців у червні цього року біля меморіалу Голодомору у Києві. Ця акція стала продовженням акції «Незгасима свічка», яка пройшла у 33-х країнах світу, серед них і в Греції. Світовий конгрес українців зініціював акцію «Свічка моління». Ми в червні спеціально приїхали до України, щоб взяти свою свічку, на якій було написано «Греція пам’ятає» — мається на увазі, грецькі українці, і ми розповідаємо грецькому суспільству про те, що відбулася така трагедія.
— Акція «Запали свічку!» була започаткована ще раніше, 2003 року, співробітником газети «День» професором Джеймсом Мейсом...
— Ми слідкуємо за цим і знаємо, що газета «День» і ваш головний редактор Лариса Івшина зробили для цього, як співпрацювали із Джеймсом Мейсом. На жаль, нам не поталанило познайомитися із ним: ми запрошували Джеймса до Греції на конференцію у 2003 році, це було за кілька місяців до його смерті. І він відповів: «Якби я був у змозі триматися на ногах, я би до вас приїхав!». Тоді ми провели конференцію, яка проходить тепер для грецького суспільства щороку. І у нас з’явилася дуже велика підмога в особі грецького молодого (йому близько сорока років) вченого-генія, який входить до числа 50-ти найрозумніших людей планети, — професора Нікоса Лігероса. Він займається питаннями геноцидів у світі взагалі: співпрацює із вірменами — за визнання їхнього геноциду, працює над визнанням понтійського геноциду — греки також пережили геноцид, нині він досліджує український Голодомор. Він говорить, і ми завжди це повторюємо: «Доки продовжується геноцид пам’яті, триває геноцид народу». Разом із ним ми випустили двомовне видання «Під вагою колосся», яке вийшло українською та грецькою мовами — це все твори Нікоса Лігероса, де на науковому рівні висвітлюється сама структура й процес творення геноциду і, зокрема, Голодомору. Там є і п’єса, і поезії на цю тему. Адже, як вважає пан Лігерос, хтось прочитає наукову статтю і зрозуміє, а хтось нічого не зрозуміє — тому йому потрібно інформацію дати, аби він зміг це осмислити і відчути. Найголовніше — це визнання необхідне для українського народу.
— Як змінилося сприйняття греками України за останні десять років?
— Дуже сильно змінилося. Перш за все, Україна стала більш відомою для Греції. Греки увійшли в безпосередній контакт зі всіма вихідцями із пострадянського простору. У Греції офіційно проживає 150 тис. вихідців із Радянського Союзу, у тому числі й з України. У нас, до речі, є український грек — Георгіс Аврамедіс, він із Криму, прекрасно володіє українською, а його батьки пережили репресії, Голодомор. Зараз дуже велика маса людей в Греції розбирається і в сучасній ситуації, і в історії України. Є багато людей, які почали шукати відомості про Україну. Я вже не кажу про ту велику «армію» греків, які одружилися на українках і подорожують постійно до України. Кожен на своєму рівні зацікавився якимось питанням: один спортом, другий історією, третій культурою, політикою нашої держави.
— Пані Галино, а з яких джерел українці у Греції дізнаються про те, що відбувається на їхній батьківщині?
— Ну, наприклад, з електронної версії газети «День» (Сміється). У нас виходила газета українською мовою, яка на жаль, зараз припинила свій вихід, бо для цього потрібні великі кошти. Наша діаспора має українські сторінки в російськомовній пресі, де ми намагаємося максимально розповідати українцям в Греції, що відбувається у нас у громаді, на території Греції, що відбувається в житті світового українства, що відбувається у самій Україні. Нині дуже великий відсоток молодих людей, і просто дітей, які користуються інтернетом. Але це не все: адже люди дуже багато працюють і не мають можливості слідкувати постійно за всім. Я не кажу про особисті контакти: люди часто літають додому, на свята, а кажу про більш організовані ЗМІ. Ми, товариство, маємо свою базу даних, за якою розсилаємо інформацію, роблячи підборку цікавих матеріалів. До речі, ми інформуємо українців не тільки у Греції, але і по всьому світу, навіть в Україні, і акцентуємо увагу на тих матеріалах, які з’явилися у газеті «День» чи, наприклад, у «Дзеркалі тижня», чи в «Українській правді», «Україні молодій» і т.д. Ми також слідкуємо і за тим, що пишуть про Україну в іноземній пресі.
