Говорять, що білоруський президент Олександр Лукашенко ніколи не упускає можливості здивувати і своїх друзів, і своїх ворогів. Це безперечно так, якщо пригадати його реакцію на результат грудневих президентських виборів.
Напередодні голосування 19 грудня найближчі перспективи для Лукашенка були поза сумнівом райдужними. Ряд дірок у білоруському бюджеті вдалося залатати завдяки угоді, укладеній у останню мить перед виборами з Росією, яка скасувала мито на сиру нафту, яка постачалася до Білорусі (щоправда, Мінськ погодився перераховувати своє мито від експортованих нафтопродуктів до бюджету Росії).
ЄС, тим часом, просигналізував про свою готовність зміцнювати співпрацю з Білоруссю. В обмін на проведення більш змагальних виборів Мінську пообіцяли пакет кредитів і безвідплатної допомоги на суму 3,5 млрд. євро, а також активізацію політичного діалогу.
Поліпшення відносин із Брюсселем дало б Лукашенкові досить простору для маневру, і він міг би продовжувати свою стару гру, лавіруючи та балансуючи між Сходом і Заходом, а також знижуючи свою надмірну залежність від Росії. Крім того, внутрішній опозиції напередодні виборів бракувало єдності, а в президента в руках були всі необхідні адміністративні ресурси, включаючи контрольовані державою ЗМІ, тому він міг при потребі підтасувати результати голосування.
Але протести після виборів виявилися потворним видовищем. Скоріше за все, це сталося через підбурювання провокаторів від держави. Наступного дня після сфальсифікованих виборів Лукашенко оголосив неймовірні результати голосування — 79,7% голосів на підтримку чинного президента. Потрібно сказати, що ніхто в Брюсселі та в інших місцях і не чекав абсолютно прозорих і демократичних виборів. Але та жорстокість, з якою загін спецпризначення подавив демонстрації протесту, стала справжнім шоком.
Арешт семи з дев’яти суперників Лукашенка на виборах, а також затримання 630 з гаком активістів також викликали здивування, абсолютно очевидним є те, що це було непотрібно, враховуючи роз’єднаність опозиції та масштаби протестів на майдані Мінська, які виявилися меншими, ніж після виборів 2006 року. Більше того, репресивні заходи придушення різко контрастували з передвиборним періодом, коли кандидати від опозиції вільно збирали підписи та проводили свої кампанії на всій території Білорусі. Вони навіть взяли участь у відкритих дебатах на державному телебаченні.
Такий поворот подій згасив усі надії в Білорусі й за кордоном на поступове відкриття країни назустріч Заходу. Коли в світових засобах масової інформації з’явилися світлини жорстоко побитих активістів, а 22 особи, і кандидати на посаду президента також, зіткнулися з реальною можливістю одержати близько 15 років ув’язнення, білоруський режим фактично змусив ЄС відмовитися від своєї пропозиції про розвиток співпраці.
Хоча не можна відкидати й можливостей провокацій під час демонстрацій з боку радикалів у лавах опозиції, це аж ніяк не пояснює і не виправдовує жорстокі дії міліції у відповідь. Але, мабуть, шок у Брюсселі був для декого самоціллю, а не побічним продуктом такої суворої реакції. Одна з теорій говорить, що місцеві спецслужби, які багато що втратять у разі продовження зближення Білорусі із Заходом, взяли верх над фракцією реформаторів у владі, і що саме вони стояли за спробою «опозиції» штурмом узяти Будинок уряду, яка викликала настільки сувору реакцію у відповідь.
Але хто б не тримав у руках кермо влади в Білорусі, заява про те, що режим рішуче відвернувся від Євросоюзу, здається надмірно спрощеною.
Якщо говорити просто, він не може собі цього дозволити. Мінськ прекрасно розуміє, що в нього більше немає можливостей цілком і повністю покладатися на Москву. Білоруський режим краще за всіх знає про мінливий характер російської підтримки. У Москви є й інші турботи, крім фінансування економіки свого сусіда, яка не бачить жодних реформ. Цього року дефіцит платіжного балансу в Білорусі може за рік сягати сім млрд. доларів, і ні Мінськ, ні Москва не зможуть погасити його самостійно. Новий уряд і досвідчені урядовці, які перебувають біля його штурвала, знають, що економічну ситуацію необхідно терміново виправляти. Було вжито заходи для стимулювання нових малих підприємств-початківців; більш ніж на 10% підвищено ціни на газ і опалення. Деякі кола починають визнавати, що більш відкриті стосунки із Заходом — це економічна потреба.
Євросоюз повинен реагувати на останні події швидко, але з розумом. Його інтереси незмінні: розширювати коло друзів у Мінську й надавати нові можливості тим, хто виступає за зближення із Заходом.
Нові всеосяжні санкції без всякої на те необхідності стануть покаранням для всіх і знизять вплив ЄС. Отже, реакція має бути жорсткою і суворою, але цілеспрямованою та точковою. Брюссель повинен заборонити в’їзд до Євросоюзу тим, хто несе пряму відповідальність за насильство, у тому числі — президентові Лукашенку. Інституції та країни-члени ЄС мають відмовитися від подальшої співпраці з режимом, доки не буде звільнено всіх затриманих. Поки Білорусь тримає у в’язницях політв’язнів, не повинно бути жодних контактів на високому рівні.
Але, в той же час, ЄС має продовжувати зусилля, спрямовані на розвиток стосунків із білоруським суспільством, включаючи спрощення візового режиму для громадян Білорусі, щоб у країні розширювалося коло тих, у кого є особиста чи ділова зацікавленість у зміцненні зв’язків із Євросоюзом. Щоб забезпечити швидке запровадження спрощеного візового режиму, ЄС повинен вести діалог із білоруськими керівниками низової ланки з таких питань, як безпека на кордонах.
Вибори не вбили надію на поступове зближення ЄС із Мінськом, але цей процес явно загальмовано, принаймні доти, доки в Білорусі будуть політичні в’язні. Тим часом, ЄС має навчитися розрізнювати різні кола та сили в Мінську, заводити друзів та ізолювати противників. Завдання зближення з Білоруссю набагато ускладнилося, але воно не стало нездійсненним.
Ендрю ВІЛСОН та Яна КОБЗОВА — науковці Європейської ради з питань міжнародних відносин. Оскільки вони є фахівцями щодо Білорусі, їхні думки та вислови після білоруських виборів часто цитують такі видання, як New York Times, Wall Street Journal, Guardian і Moscow News.
ДО РЕЧI
Польща заборонила в’їзд до країни президентові Білорусі Олександру Лукашенку, а також ряду білоруських чиновників, повідомило вчора польське інформаційне агентство ПАП із посиланням на джерело в МЗС. Список представників білоруської влади, яким заборонено в’їжджати на територію Польщі, став відповіддю Варшави на розгін акції опозиції 19 грудня в Мінську. «Крім президента Олександра Лукашенка, в списку також є прізвища білоруських суддів, прокурорів, керівників служб, відповідальних за переслідування опозиції», — повідомляє агентство.
