Туркменістан — країна, багата родовищами природного газу, яка займає стратегічне становище на кордонах із Іраном і Афганістаном, можливо, перебуває на грані трансформування. За допомогою реформування своєї освітньої системи і надання своїм громадянам доступу до глобальних джерел інформації країна може посісти лідируюче становище щодо змін на пострадянському центрально-азійському просторі, показуючи приклад відкритості іншим закритим суспільствам, включаючи Північну Корею.
Президент Туркменістану, Гурбангули Бердимухаммедов, неодноразово публічно заявляв про свої реформістські наміри. Світ повинен вітати таку можливість і підтримати його зусилля.
Протягом 15 років у Туркменістані підтримувався культ особи попереднього президента Сапармурата Ніязова, який називав себе Туркменбаши («батько туркмен»). Ніязов зруйнував систему охорони здоров’я країни і не приділяв ніякої уваги властивій даному регіону проблемі бідності, в той час як на перетворення столиці, Ашгабата, на диво з білого мармуру і золота на зразок Лас-Вегаса витрачалися мільярди.
Ніязов примусив тих, хто вчився, від учнів початкової школи і до аспірантів, насамперед вивчати свою ідіосинкразичну книгу «Рухнама». Також він ізолював Туркменістан від усього іншого світу, заборонивши доступ до мережі інтернет і перешкоджаючи мандрівкам по світу.
Після смерті Ніязова в грудні 2006 року Бердимухаммедов оголосив про своє бажання провести реформи, особливо в сфері охорони здоров’я, освіти та інформаційних технологій. Бердимухаммедов також сприяє приватним іноземним інвестиціям. Наразі прогрес незначний. Всі учні й досі повинні витрачати одну чи дві класні години на тиждень на вивчення «Рухнами», і, незважаючи на те, що багато які класи в Ашгабаті обладнані комп’ютерами останнього покоління, доступ до інтернету є лише у вузького кола урядовців та іноземних гостей.
Однак є і зміни. Минулого місяця міністерство освіти запросило делегацію з Колумбійського університету Гаррімана відвідати країну з метою обговорення освітньої практики в США й обміну поглядами на реформу освіти. Обидві сторони підписали Меморандум взаєморозуміння для проведення спільних конференцій, а також обміну викладачами та студентами протягом наступних двох років.
У минулому США наполягали на спробах нав’язати свої моделі розвитку та демократизації іноземних держав. Проте події в Іраку показали, що подібний підхід часто зустрічає вогонь у відповідь. Сьогодні невелика відкритість Бердимухаммедова дає можливість побудувати стосунки співпраці, засновані на іншому виді реформістського мислення не лише зі США, але й іншими країнами Заходу, і, зокрема, з ЄС. Реформа освіти може стати першим кроком у еволюційному процесі значних змін.
Раніше західні аналітики розглядали Туркменістан або як ізгоя, в якому порушуються права людини, або просто як джерело природного газу в конкуренції поставок між Західною Європою і Росією. На міжнародному порядку денному повинні залишатися обидва питання: права людини і природний газ. Однак із початком цих обмінів візитами було відкрито майданчик для діалогу на більш нейтральній основі.
Необхідно скористатися можливістю підтримати реформи Бердимухаммедова, якими б недосконалими вони не були. Відповідний час і ряд інших нюансів можуть зіграти вирішальну роль для Туркменістану: новий договір щодо цін на газ між Туркменістаном і Росією, скоріше за все, принесе несподівано великі прибутки Ашгабату, і ці додаткові кошти можуть сприяти поверненню до тоталітарного минулого.
Дипломати Заходу повинні підтримувати прагнення уряду Туркменістану проводити реформу сфери освіти і переконувати Бердимухаммедова відкрити більш широкий доступ до мережі інтернет населенню його країни. Чим більше вільної інформації буде в країні і чим більше людей, мандруючи за кордоном, дізнаватиметься про інші способи організації життя, тим слабкішою буде хватка авторитаризму.
Проте зміни скоро не прийдуть до Туркменістану. У країні є певні кола, яким вигідний сьогоднішнє становище і ті можливості для корупції, які в ньому приховано. Навіть найбільш сприятливо налаштовані члени сьогоднішнього уряду, безсумнівно, побоюватимуться невизначеності того, що може від них зажадати більш освічене та інформоване населення.
Проте, публічно оголосивши про зміни в освіті та доступі до інформації, Бердимухаммедов дав можливість усьому іншому світові надати допомогу його спробам відкрити країну. І світ повинен встигнути ввійти до цих відкритих дверей, перш ніж вони зачиняться знову.
Кімберлі МАРТЕН — професор політології коледжу Бернарда при Колумбійському університеті.
