Минулої неділі в Молдові відбулися вибори до місцевих органів влади. І буквально наступного дня Партія комуністів Молдови (ПКРМ) заявила про переконливу перемогу. «Ми добилися абсолютної більшості в двох третинах міських і районних рад Молдови. Найбільш значущою є перемога ПКРМ у Кишиневі, де, вперше в історії Молдови, партія комуністів отримала більшість мандатів у муніципальній раді столиці країни», — цитує РІА «Новости» депутата парламенту від опозиційної партії ПКРМ Марка Ткачука.
Проте, згідно з попередніми узагальненими даними, які оприлюднив у вівторок голова ЦВК Юрій Чокан, ситуація виглядає дещо інакше. За його словами, ЛДПМ (прем’єр-міністра Філата) отримує 26% місць мерів міст і сіл, опозиційна ПКРМ (Володимир Воронін) — 23%, ДПМ (в. о. президента Маріана Лупу) — 21,7%), ЛП (колишнього в. о. президента Міхая Гімпу) — 11,59%.
«До цих цифр не входять населені пункти, де відбудеться другий тур виборів примарів», — сказав Чокан. За його словами, ПКРМ отримує 32,66% голосів виборців районних рад, ЛДПМ — 25,88%, ДПМ — 20,24%, ЛП — 11,3%.
«Усе це — попередні дані по районах, де завершується підрахунок голосів», — сказав голова ЦВК. Згідно з тими ж даними, правлячий Альянс, до складу якого входять ЛДПМ, ЛП і ДПМ може створити більшість у багатьох радах. У той же час, коаліція поступається ПКРМ більшістю в муніципальній раді Кишинева. Згідно з попередніми результатами, в кишинівській муніципальній раді ПКРМ отримує 50% (27 з 51 мандата), ЛП — 29,57% (16 місць), ЛДПМ — 13,12% (7 місць), а ДПМ — 2,77% (1 мандат).
«День» звернувся до програмного директора Інституту суспільної політики, що базується в Кишиневі, Оазу НАНТОЙ з проханням прокоментувати результати місцевих виборів у Молдові та пояснити, чому на них, як повідомляють ЗМІ, перемогли комуністи.
— Коли говорять, що комуністи перемогли на місцевих виборах, то це певне перебільшення. У нас обирається 898 примарів — глав місцевих адміністрацій і 11 740 радників — депутатів сільських, міських і районних представницьких органів. На цих виборах сталося таке: було багато емоцій довкола виборів до мерії Кишинева. Ігор Додон, який виступає від імені Партії комуністів, зумів зробити досить ефективну кампанію в столиці. У цілому ж по країні не можна говорити про те, що Партія комуністів перемогла. Дійсно, вона взяла близько 32 відсотків голосів, але на сьогоднішній день у суспільстві існує більш-менш стійке розділення між комуністами та некомуністами, або антикомуністами. Тому некомуністи можуть без особливих проблем створити більшість у муніципальних радах, районних радах без участі комуністів, не кажучи вже про те, що більшість мерів на місцевому рівні будуть обрані, будучи кандидатами від некомуністичних партій. Тому зараз є знак питання щодо того, хто стане мером Кишинева.
Місто Бєльці переважно російськомовне й традиційно «червоне». У цьому сенсі, там без проблем переміг представник Партії комуністів. Але апокаліпсичні сценарії та істерики з приводу результатів місцевих виборів дещо передчасні. У першу чергу тому, що головна проблема на сьогодні в Молдові — недостатня ефективність роботи Альянсу за європейську інтеграцію, що, власне, значною мірою пояснює й успіх представника Партії комуністів Ігоря Додона в першому турі голосування виборів на посаду мера Кишинева.
— Чим пояснюється популярність комуністів у Молдові?
— У випадку Республіки Молдови це пояснюється не дуже просто й однозначно. Республіка Молдова, як держава, є досить штучним утворенням. Якщо, наприклад, балтійські республіки мали прецедент державності до їх залучення до складу СРСР і в суспільстві існували настрої щодо відновлення державності, то Радянська соціалістична республіка Молдова була створена за рішенням у Москві 2 серпня 1940 року. І на території колишньої Радянської Молдавії був радянський народ з місцевою специфікою, зі знищеною історичною пам’яттю. Тому після розвалу СРСР тут внутрішній потенціал суспільства, спрямований на побудову правової незалежної держави, виявився досить слабким, що ми й сьогодні спостерігаємо. Якщо балтійські країни 2004 року стали членами НАТО та Європейського Союзу, то нам знадобилися 20 років і досить турбулентні політичні процеси, щоб склеїти досить різношерстий Альянс за європейську інтеграцію. Тому Молдова — це дещо специфічний випадок, і тут не вдалося реалізувати балтійський сценарій, не проходить сценарій з об’єднанням з Румунією. Тому тут такий повільний суперечливий процес звільнення від минулого та надії на проєвропейське майбутнє.
— Багато хто на Заході, зокрема в Польщі, яка активно лобіює інтеграцію Молдови до європейських структур, висловив розчарування з приводу місцевих виборів у вашій країні. Польська газета Rzeczpospolita стверджує, що «попередні підсумки недільних місцевих виборів у Молдові показали, що проєвропейський курс цієї країни ще не вирішений наперед». Чи дійсно минулої неділі було завдано удару по європейському вибору Молдови?
— Я бачив цю статтю. Проте я не вважаю, що все, що пишуть газети, — це скрижалі Мойсеєві. Це оцінка одного журналіста в одній газеті. Можу сказати, що проєвропейські настрої в суспільстві досить наївні, але вони більш-менш стабільні впродовж останніх років. Навіть ті ж таки комуністи намагалися імітувати проєвропейські настрої після того, як Воронін не підписав Меморандум Козака 2003 року. Хочу підкреслити, що головна проблема в Республіці Молдова — це не результати місцевих виборів, а той факт, що Альянс за європейську інтеграцію, що був створений фактично двічі: після парламентських виборів 2009 і 2010 року, недостатньо ефективний, у ньому немає внутрішньої консолідації. Тому проєвропейські оптимістичні заяви не підкріплюються поки що реальними внутрішніми реформами. Тут велика небезпека, а не в тому, хто буде примарем у тому або іншому селі.
— А що ви можете сказати про нинішніх молдовських комуністів, на що вони орієнтуються, на Європу чи на Росію?
— Річ у тім, що в нас правильніше говорити, що в Молдові всі серйозні політичні партії орієнтуються на владу. А для того, щоб дістатися до цієї влади, вони намагаються «підгортати» той чи інший сегмент суспільства. Щодо орієнтації на Росію, це кліше досить поширене. Починаючи з 2006 року Росія постійно підвищує ціни на газ. Росія не пропонує жодних привабливих проектів на відміну від США і ЄС, які дають гроші під якісь проекти. Тому проросійська риторика, той факт, що під час виборчої кампанії хтось із політиків їде до Брюсселя, хтось до Москви, а хтось і до Москви, і до Брюсселя, це належить до внутрішньополітичних ритуалів, і тут це дуже поверхнево для того, щоб робити висновки про якусь орієнтацію.
— Як ви оцінюєте нещодавню заяву президента Румунії Траяна Басеску під час візиту до Лондона про те, що до 2018 — 2020 рр. у складі ЄС буде 35 країн, зокрема й країни Західних Балкан, а також Молдова й Туреччина?
— Якщо взяти заяви всіх президентів, що робляться на земній кулі, то можна дійти висновку, що президенти не мають монополії на мудрість. Тому Басеску може робити будь-які декларації. Для Республіки Молдова про виразні європейські перспективи можна буде говорити з того моменту, коли вона отримає статус країни-кандидата. У нас навіть цього статусу немає. Тому говорити про щось подібне — несерйозно.
