Словаччина стала однією з країн Європейського Союзу, яка постраждала від російсько-українського газового конфлікту, у той же час, не потерпівши від глобальної фінансової кризи. Кого звинувачують у Братиславі: Київ чи Москву в припиненні поставок до Словацької республіки? У чому таємниця стійкості словацької економіки, яка витримала в порівнянні з багатьма сусідами по Євросоюзу нинішню кризу і, до того ж, першою серед країн колишнього соціалістичного табору ввійшла до зони євро? Як у Братиславі оцінюють реалізацію Україною прагнень інтегруватися в європейські та євроатлантичні структури? Про це «Дню» — в інтерв’ю Надзвичайного і Повноважного Посла Словацької Республіки в Україні Урбана РУСНАКА.
— Пане амбасадоре, хто, на вашу думку, винен у тому, що російський газ не надходить до Словаччини, незважаючи на те, що ваша країна має контракти на постачання газу?
— Сьогодні ми бачимо, що словацькі споживачі й економіка в цілому постраждали через те, що Росія з Україною неспроможні домовитися. Дійсно, у нас контракт на постачання газу не з Україною, а з Росією. Ми приймаємо газ з української території, але фактично від «Газпрому», а не «Нафтогазу», і тому нам важко виходити зі становища, поки «Газпром» не домовиться з «Нафтогазом». І на сьогодні склалася ситуація, в якій ми є заручниками українсько-російської суперечки про ціну за постачання газу для України і ціну за транзит до Європи. Це дуже сумно і я можу лише сподіватися на те, щоб обидві сторони якнайшвидше дійшли згоди в ухвалі про поновлення постачань транзитного газу через територію України до Євросоюзу. Доти нам залишається розраховувати лише на солідарність країн — членів Європейського Союзу. З нами розділили свої запаси Чехія, Угорщина, Франція, Німеччина.
— Чи бачите ви в цій проблемі комерційний чи політичний аспект?
— Безсумнівно, що ця проблема складається з багатьох аспектів: економічного, політичного і геополітичного. Але відповідальність за ці суперечки рівною мірою лежить на Києві і на Москві. Тут я не можу підходити по-різному. Переговори велися до 31 грудня, після чого — зупинилися. На жаль, як з боку Словаччини, так і з боку Євросоюзу, ми не мали достовірної, конкретної інформації. Ми змушені були покладатися на джерела з боку України та Росії, які викривають один одного в неправді. Тому для нас надзвичайно важливим є, щоб сторони погодилися направити спостерігачів на компресорні станції та вимірювальні пункти, де можна дійсно одержати реальну інформацію про те, хто звідки й скільки газу постачає.
— Україна вже погодилася прийняти спостерігачів від ЄС, а Росія наполягає на якійсь міжнародній групі спостерігачів...
—Я гадаю, що обидві сторони повинні піти назустріч. Наскільки я розумію, така міжнародна чи експертна група повинна перебувати на всіх ділянках труби, починаючи з останньої російської компресорної станції, що постачає газ до України; в Україні, а також у Словаччині, яка першою на території Євросоюзу одержує газ. По-іншому одержати повну картину не вдасться. Необхідно відстежити, як поводиться газ, який тиск газу за всіма транзитними напрямками.
— Пане амбасадоре, а ваша країна, приймаючи газ, міряє його кількість кубометрами чи за енергетичною теплоємністю?
— У нас замірюється якість і кількість газу за рядом фізичних параметрів і фіксується в одиниці об’єму.
— А за якою ціною купує зараз ваша країна російський газ?
— Ціна газу для Словаччини обчислюється за формулою, у якій мають високу питому вагу параметри, які відбивають ціну на нафту дев’ятимісячної давнини. На сьогодні вона в районі ціни, яку російська сторона називає середньоєвропейською, але в перспективі, під кінець року, ми припускаємо, що вона знизиться приблизно вдвічі.
— Ви, мабуть, чули, як російський прем’єр Володимир Путін говорив главі «Газпрому» Олексієві Міллеру: поїдь, покажи контракти й ціну, за якою продається російський газ до Європи. До того ж, цю інформацію можна просто виставити в інтернеті і не буде суперечок про те, яка ринкова ціна на газ...
— Я поки цього теж не бачив. І в наших ЗМІ не проходила інформація про ціну, за якою наша країна купує російський газ. Словаччина підписала з «Газпромом» рамковий контракт на постачання газу на 20 років буквально в грудні. Ціна, як я вже сказав, плаваюча».
— Пане посол, ваша країна з 1 січня нинішнього року вступила в зону євро, і до 17 січня вся словацька крона буде замінена на євро. Чим пояснюється успіх вашої країни, що фактично випередила всі інші країни Східної Європи, які навіть раніше вступили до Євросоюзу?
— Словаччина в ході переговорів про вступ до ЄС зобов’язалася в міру можливостей якнайшвидше увійти до усіх інтеграційних структур, що виходять за межі основного політичного договору. Це Шенгенська зона та єврозона для вступу в зону євровалюти. Нами були виконані всі економічні умови — так звані Маастрихтські критерії. Нагадаю, що вони стосуються інфляції, державної заборгованості, дефіциту держбюджету. Перехід на євровалюту потребує збалансування всіх фінансів, дотримання дисципліни в бюджетній сфері, зниження інфляції до рівня нижче за 3 %. Необхідно було протримати ці показники не менше двох років. І словацька економіка, як і уряд, що змінюється, впоралися з цим завданням. Під час перехідного періоду словацька крона перебувала в межах європейського механізму обмінних курсів і була фіксованою до євро у визначеному діапазоні. І за цей дворічний період розрахунковий курс крони, що визначає дозволений коридор + 15%, двічі зміцнювався. 2006 року ми починали з обмінного курсу крони відносно євро, що складав понад 40 крон за 1 євро. А на момент переходу курс складав 30,12 крони за 1 євро. Цей обмінний курс відповідає балансу інтересів населення, яке має заощадження в словацькій кроні, що конвертується сьогодні на євровалюту; а також словацьких експортерів, зацікавлених у тому, щоб курс був слабкішим, — для того, щоб вироблена в Словаччині продукція конкурувала на глобальних ринках. Я думаю, що нинішній обмінний курс дає можливості населенню не втратити свої заощадження, а економіці успішно працювати в цьому режимі. Відповідно до існуючих оцінок Національного банку Словаччини, перехід на євро додасть 1% росту економіки за рахунок стабілізації валюти і скасування обмінних витрат. Підприємствам не потрібно буде робити заощадження на несподівані курсові коливання, оскільки переважна більшість експорту в нас надходить у зону євро, а це дає Словаччині перевагу перед іншими країнами Центральноєвропейського регіону, в яких не відбулася така конверсія, але які зобов’язувалися згодом перейти до євро в договорах про своє приєднання до Євросоюзу .
— Хіба криза не вплинула на курс крони?
— З липня 2008 р., коли було офіційно оголошено конверсійний курс, поточний курс крони складав приблизно 30 крон за 1 євро. Під час кризи крона перебувала ніби під якорем євро, і в порівнянні з іншими валютами сусідніх європейських країн — форинтом та злотим, що пішли на зниження, — словацька валюта залишилася на тому ж рівні.
— Чим пояснюється така стабільність крони?
— Тому що вже не було інтересу спекулювати на валюті. Це пояснюється невеликим обсягом економіки й тим, що крона була прив’язана до євро. Крім того, стан словацької економіки, принаймні, до останніх днів минулого року, давав досить позитивні прогнози. До глобальної економічної кризи передбачуване зростання економіки складало 7 %. А сьогодні ми змушені знизити прогнози до 4—5 %. Проте це одні з найвищих показників у єврозоні та Європейському Союзі.
— Пане посол, чи можете ви розповісти про секрети стійкості словацької економіки, яка витримала в порівнянні з багатьма сусідами по Євросоюзу нинішню кризу?
— Секрет простий і складається у виконанні чітко прописаних правил, які всім відомі. Ухвалені урядами прем’єр-міністрів Дзурінди та Фіцо політичні рішення про перехід в єврозону втілювалися в життя. Обидва уряди витримали чітку фінансову дисципліну, знижували дефіцит держбюджету, тримали інфляцію під контролем. Якщо будь-яка країна визначить такі правила, то вона прийде до більш здорового фінансового стану. Це була публічна обіцянка як перед Євросоюзом, так і перед підприємцями і населенням країни — що ми пройдемо цей процес. Протягом декількох років постійної, планомірної та прогнозованої політики уряду в бюджетній сфері ми прийшли до таких результатів. На відміну від наших сусідів, що не поставили перед собою таких цілей або які перебували під впливом інших факторів — миттєвих чи економічних. Нам вдалося зберегти стабільне зростання економіки при словацькій кроні, яка зміцнюється.
— А чи не позначаться на курсі країни президентські вибори, заплановані на 21 березня цього року?
— Ні. Функції президента Словаччини більше представницькі, ніж виконавчі. Президент — глава держави, і не є частиною виконавчої влади Словаччини. На чолі виконавчої влади стоїть прем’єр-міністр. Тому президентські вибори не супроводжуються якимись очікуваннями зміни політичного курсу чи якихось ключових параметрів політики країни.
— Як відомо, цього року головування в Європейському Союзі перейшло до Чеської Республіки. У ЗМІ з’являються повідомлення, що старі країни Європи мають сумніви щодо успішності чеського головування. Оскільки президент цієї країни є євроскептиком і до того ж Прага ще не ратифікувала Лісабонський договір. А що думає з цього приводу Словаччина, двоюрідна сестра Чеської Республіки?
— Я переконаний у тому, що наші чеські друзі цілком впораються з цією непростою місією. Незважаючи на те, що з перших днів головування їм треба вирішувати газовий конфлікт між Україною та Росією, що безпосередньо впливає на Словаччину та на інші країни Євросоюзу. Празі необхідно також мати справу з черговим спалахом конфлікту між Ізраїлем та ХАМАСом.
Що стосується європейської інтеграції, її глибини і швидкості — це завжди прерогатива країн-членів. І треба спокійно ставитися до того, що країни й окремі політики мають різні точки зору на цей процес. У цьому полягає суть і зміст демократії в Європейському Союзі. Немає нічого жорстко продиктованого, не один центр приймає рішення. Ми маємо прийти до рішення консенсусом. Пошук консенсусу в усіх основних питаннях дає нам перевагу та гарантії, що інтереси всіх країн — маленьких, великих, середніх — будуть враховані в цьому процесі. Але з іншого боку — не дає можливості великих ривків чи несподіваних проривів у розвитку.
— Пане посол, як ви оцінюєте реалізацію Україною прагнень інтегруватися в європейські структури за останній рік?
— Я думаю, що минулого року ми отримали істотні результати саміту ЄС—Україна в Парижі у вересні. Розпочався діалог про безвізові відносини між ЄС та Україною, а також ведуться переговори щодо Договору про асоціацію. З огляду на розбалансовану внутрішньополітичну ситуацію в Україні та коливання всередині ЄС щодо Лісабонського договору, ми максимально використовували 2008 рік. Словаччина приймає в цьому процесі окрему участь. Ми регулярно запрошуємо представників української влади до Словаччини для консультацій та передачі практичного досвіду, який у нас накопичився за час успішного наближення до Євросоюзу та виконання завдань, які нам дали, зрештою, можливість вступити до ЄС. У нас є люди, які пам’ятають, як все це відбувалося. Є дуже схожа ментальність і поняття, що, незважаючи на всі складності, ці питання можна вирішити, якщо поставити за мету їхнє вирішення. Можна також використовувати певні методики, що відпрацьовані в Словаччині. Певен, що створена в Кабінеті Міністрів України структура — Бюро з питань європейської та євроатлантичної інтеграції — дасть можливість поліпшити координацію як у напрямку європейської інтеграції, так і в наближенні до Північноатлантичного альянсу. В нас такий підхід дав відчутні результати.
— Що стосується інтеграції України в НАТО, чи можна її назвати успішною, зважаючи на те, що нашій країні так і не вдалося отримати ПДЧ?
— Знаєте, з точки зору євроатлантичної інтеграції минулий рік для України був успішним. По-перше, візьмемо результати саміту в Бухаресті. Ніколи раніше на таких ранніх стадіях євроатлантична інтеграція не відбувалася з розумінням того, що існує остаточне рішення відносного цього процесу. Північноатлантичний альянс дав Україні та Грузії обіцянку, що обидві країни, коли будуть готові, стануть членами НАТО. Питання перспективи членства вирішено.
— Потяг рушив зі станції, як сказав генсек НАТО на прес-конференції у Брюсселі після зустрічі міністрів закордонних справ країн Альянсу...
— Так, потяг рушив. Але я б навіть сказав більше — відома кінцева станція руху потяга. Звісно, є питання, з якою швидкістю він піде. На це знадобиться не один рік.
— Але ПДЧ Україна так і не отримала...
— На грудневій зустрічі міністрів закордонних справ у Брюсселі Україні була запропонована щорічна національна програма, що, по суті, є ПДЧ. Подібні національні програми під вивіскою ПДЧ приймала Словаччина. У цій програмі зміст той самий, що у ПДЧ. Сьогодні Україна виходить на передостанню ступінь підготовки до членства у Північноатлантичному альянсі. Є дві принципові відмінності між щорічними цільовими планами, які існували раніше, та національною програмою. По-перше, оцінку виконання національної програми робить міжнародний секретаріат Альянсу. По-друге, цілі та завдання програми повинні формулюватися якомога чіткіше, щоб наприкінці року було легко відзвітуватися. Тут не можна говорити, що робиться чи реформується — план виконано на «80—90%», питання ставиться так: зробив чи не зробив. Це доволі сильний інструмент, і ми це добре на собі відчули. Адже оцінку роблять експерти, котрі добре знають умови країни й цілі, поставлені перед нею, і чітко й відкрито вказують на недоробки. Якщо кандидат має бажання діяти згідно з цією програмою та виконувати ці вказівки разом з іншими країнами, то він досягне мети.
За рамками цього питання важливою є підтримка населення. Оскільки інтегрується і входить до НАТО чи Євросоюзу не політична еліта чи якась партія, а вся країна. Люди мають розуміти, для чого це робиться.
— Чи можна тоді сказати, що вступ України до НАТО може відбутися без ПДЧ?
— ПДЧ лишилося. Його ніхто не скасовував. Я гадаю, що основні аргументи скептиків, котрі не підтримали ідею надання ПДЧ, полягали в тому, що Україна проводить роботу лише на декларативному рівні. Коли ми побачимо, що річні програми дають конкретний результат не на декларативному, а на практичному рівні, тоді основний аргумент скептиків у межах Альянсу відпаде сам по собі. Я не думаю, що всередині Альянсу питання ПДЧ стільки обговорюватиметься за один-два роки після чіткого виконання річних національних програм. Коли буде всім зрозуміло, що Україна серйозно виконує реформи, які крок за кроком наближають її Альянсу.
— Останнім часом багато говорилося про те, що ПДЧ є інструментом для реалізації необхідних Україні реформ. Як ви вважаєте, чи розуміє це українська еліта?
— Це питання не до мене, а до української еліти. Наприкінці грудня ми провели політичні консультації на рівні Міністерства закордонних справ і віце-прем’єр-міністра Григорія Немирі, а також дуже багатьох гравців в Україні. За результатами зустрічей можу сказати: українські очільники сьогодні чітко розуміють, що національна програма справді дає керівництво до проведення реформ. Вони розуміють, що їм потрібно цим скористатися для реформування економіки України, аби стати більш сумісними з базовими вимогами Євросоюзу й НАТО. Ми безупинно підкреслюємо, що необхідні для НАТО реформи потрібні також і Євросоюзу.
— Ви, напевно, чули аргументи противників вступу України до НАТО, які заявляють, що реформи можна реалізувати і без вступу в Альянс...
— Це те ж саме, як ваше запитання про введення євро в Словаччині. Не потрібно йти в зону євро, щоб тримати низьку інфляцію, не роздувати дефіцит і не нарощувати зовнішній борг. Усі розуміють, що потрібно робити, щоб економіка та фінанси були в хорошому стані. Але чомусь мало хто це робить. Бо немає зовнішньої рамки, що дисциплінує політикум і зобов’язує уряди, які змінюються, приймати зовнішні зобов’язання від попередніх. Зовнішні та внутрішні зобов’язання перед виборцями дають цю необхідну рамку. Звичайно, можна робити реформи без інтеграції. Але питання: чи вийде без інтергації? Так, можна йти шляхом країн, які не члени Альянсу, але члени Європейського Союзу: Австрії, Швеції. А скільки років потрібно було цим країнам, щоб здійснити необхідні зміни? Не треба при цьому забувати, що ці країни були споконвічно політично інтегровані, принаймні, частково й економічно інтегровані в європейське співтовариство. Для Словаччини європейська інтеграція тривала 20 років. А для цих країн цей процес тривав 60 років. Тому європейська та євроатлантична інтеграції дає можливість прискорити процеси модернізації. Можна обійтися і без цього. Але для цього потрібна розумна й цілеспрямована еліта, яка змінює одна одну у владі, набагато більше часу та енергії. При цьому варто враховувати і зовнішні фактори. Адже країни не можуть перебувати в рівних умовах.
Я щиро переконаний у тому, що шлях модернізації для постсоціалістичних країн можливий лише через інтеграцію. Ми настільки загрузли в старій спадщині, що без цієї чіткої рамки неможливо домогтися перейняття європейського досвіду, європейських стандартів, становлення країни європоподібної. Наш досвід, ментальність та середовище не дозволять здійснити цей процес самостійно. Причому це стосується як верхівки, так і низів. Від верху до низу.
— Пане посол, а як ви оцінюєте слова спікера Верховної Ради Володимира Литвина, який, перебуваючи з візитом у Москві, заявив, що вступ до НАТО не актуальний для українців і тому Україні потрібно думати про нейтралітет.
— Я би не хотів коментувати висловлення окремих українських політиків, у тому числі й голови Верховної Ради. Це їхні висловлення і внутрішня політика. Ми лише спостерігаємо і сприймаємо. І одна справа висловлювання, а інша — практична інтеграція. Але в якийсь момент вони повинні бути єдиними. Не можна, щоб постійно існувала різниця між деклараціями та практичними діями. Це стосується будь-якого напрямку: зовнішньої та внутрішньої політики. Коли декларації розходяться з дійсністю, це дуже підриває довіру до країни, до політиків із боку виборців. Декларації та реформи в країні повинні йти пліч-о-пліч. Інакше це підриває авторитет країни.
— Пане посол, посольство вашої країни ще два роки буде контактним дипломатичним представництвом НАТО в нашій країні. Чи не втомилися ви від цієї роботи?
— Ні. Ми не втомилися. Ми бачимо, що це важливо. З Україною потрібно працювати. Україна наш найбільший сусід, від якого, як ми бачимо в ході газових суперечок, навіть дуже залежимо. Дуже хотілося, щоб Україна була передбачуваною, щоб вона була інтегрованою країною і працювала за тим самими принципами й стандартами, за якими працюємо ми в Словаччині. Я переконаний, якби Україна була більш просунута на стадії інтеграції, що до Євросоюзу, що до НАТО, то такої суперечки, такої проблеми, як сьогодні ми бачимо з постачаннями газу до Словаччини, не було б.
— А інших проблем у відносинах між нашими країнами немає?
— Газ це не проблема між Словаччиною та Україною. У нас немає прямих контрактів з Україною. Але по факту проблема існує. Я не бачу сьогодні жодних відкритих питань між Словаччиною та Україною. Я бачу, що дійсно наші відносини розвиваються, як у політичній, так і в економічній та культурній сферах. І я дуже радий, що можу брати участь у цьому процесі.
