Спільна постійна рада Росія — НАТО на рівні глав зовнішньополітичних відомств ухвалила історичне рішення про перетворення співпраці Москви і Північноатлантичного союзу на формат «двадцятки». Про можливості такого перетворення говорять уже не перший місяць, а то й рік, але реальним воно стало тільки після подій 11 вересня. І сьогодні питання вже стоїть не в тому, як далеко піде НАТО. Головне — наскільки далеко готова зайти Росія.
Насправді у країн Північноатлантичного союзу немає єдиної думки щодо кордонів російської участі в діяльності Альянсу. Сполучені Штати і країни Центральної Європи виявляють, скажімо так, більшу обережність, ніж Велика Британія й Італія. Але, звичайно ж, Лондону і Риму буде непросто наполягати на власній позиції, якщо виявиться, що для Москви новий формат відносин з НАТО — це, швидше, декларація, ніж розуміння того, що Альянс не є «суперником» і тільки на його основі можна побудувати ефективну систему безпеки.
Для Росії це ще й ефективна система стримування. Події 11 вересня продемонстрували, що можна спокійнісінько обійтися і без НАТО — поки в Брюсселі роздумували, у Вашингтоні вирішували. І російська участь у антитерористичній операції була зумовлена передусім ситуацією, що склалася, і доброю волею Штатів, а не структурними домовленостями. На практиці це означає, що сьогодні не НАТО, що розширюється все далі на Схід і Балкани, потрібна Росія, а Росії просто необхідний Північноатлантичний союз, за допомогою якого вона може хоч би сподіватися на створення механізму стримування бажань і можливостей єдиної наддержави. Але для цього Росія повинна стати доброзичливим і рівним партнером інших членів Альянсу, відмовитися від представлення себе як ще однієї наддержави, яка здатна конкурувати зі США. Тому що конкуренція можлива — але тільки у рамках Альянсу, за підтримки Берліна чи Парижа, Рима чи Лондона. І для того, щоб почати конкурувати, треба брати участь.
Наскільки розуміють це у Москві, ми зможемо побачити за наслідками подій у Рейк’явіку. Колись ісландська столиця вже була символом нового підходу до діалогу між Москвою і Вашингтоном: Михайло Горбачов і Рональд Рейган так ні про що і не домовилися, але розлучалися вже не ворогами. Тепер Рейк’явік може стати символом конкретного рішення, що змінить усю багаторічну атмосферу відносин Москви і Заходу — атмосферу, в якій створений для протистояння експансії комунізму блок незмінно називався «ворожим» і «агресивним», і цих ярликів не вдалося позбутися навіть після краху самого комунізму і розпаду Радянської імперії. Росія і Захід просто зобов’язані виявитися в одній системі міжнародної безпеки — після 11 вересня іншого виходу у них просто немає.
