Рішення Європейського Союзу зізвати два екстрені самміти, спрямовані на боротьбу проти вірусу протекціонізму, що мутує, — у принципі, непогана ідея, якщо в результаті викристалізується колективне розуміння того, що й чому стоїть на кону.
Європа досі мляво реагувала на цю небезпеку, і на тлі тотальної байдужості й бездонних, на перший погляд, глибин кризи нічого дивного в цьому немає. Та це не вибачає політику розорення сусідів і війни субсидій, прикладом яких може слугувати обурливий заклик президента Ніколя Саркозі до французьких автовиробників «репатріювати» виробництво зі складальних заводів у Східній Європі до Франції.
У той час як лідери Євросоюзу, забувши елементарні принципи солідарності, наввипередки кидаються гратися з вогнем, під загрозою опинилося все європейське підприємництво.
Пан Саркозі, якому, вочевидь, не завадило би стежити за словами, на жаль, не єдиний винуватець. Наприклад, британець Гордон Браун, котрий, як вважається, краще за інших європейських лідерів розуміє принципи роботи світової фінансової системи, проповідує за кордоном міжнародну співпрацю, водночас практикуючи у своїй країні фінансовий націоналізм. Так діла не буде.
Недостатньо засудити таку поведінку як звичайне лицемірство або цілком зрозумілу реакцію на надзвичайні обставини.
Успіх Європейського Союзу багато в чому став плодом його подвійної суті: він є частково міжурядовою структурою, а частково федеральною. Союз традиційно скріпляють економічна інтеграція та єдиний ринок.
Саме цьому — загальному контролю над політикою в галузі торгівлі й конкуренції, тобто ключовій сфері компетенції Євросоюзу — і загрожує сповзання до протекціонізму.
Цей процес почався задовго до кредитної кризи. Ще 15 років тому лідери ЄС ухвалили рішення підвести межу під епохою Жака Делора, що стала піком європейських амбіцій, і репатріювати владу з Брюсселя до національних столиць. Зараз цей процес зайшов надто далеко.
У результаті ми отримали слабку Європейську комісію. До того ж, термін повноважень її теперішнього складу закінчується, її голова Жозе Мануель Баррозу домагається переобрання, і в такій ситуації вона не дуже здатна протистояти натиску могутніх країн-членів на колективну спадщину ЄС.
В ідеї доручити Єврокомісії контроль над робочими групами з координації державної допомоги банкам і автовиробникам, висловленій у четвер на цих сторінках колишнім прем’єр-міністром Італії Джуліано Амато й колишнім єврокомісаром Еммою Боніно, є здоровий глузд. Якщо Брюссель не зможе підтвердити своє право на нагляд за єдиним ринком, ЄС ризикує розпастися на шматки. Цьому союзу потрібна сильніша Єврокомісія.
