Після арешту найбагатшої людини Росії, нафтового магната Михайла Ходорковського, Росія втягнулася в глибоку політичну кризу. Не підозрюючи про це, президент Володимир Путін зробив вибір на користь війни з нафтовими олігархами до переможного кінця, за принципом «все або нічого». Під загрозою опинилася, не багато не мало, хитка російська демократія.
Юридичні обвинувачення проти Ходорковського стосуються старих справ про приватизацію й ухиляння від податків. Але обвинувачення проти Ходорковського так само непевні, як і тенденційні: справу про приватизацію раніше припинили за полюбовною угодою сторін, а щодо ухиляння від податків, то Ходорковський просто використав звичайні для Росії схеми уникнення оподаткування — і це було підтверджено судом. Реальна проблема Путіна полягає в тому, що Ходорковський надто впливовий і незалежний для тієї жорсткої політики, яку хоче проводити президент.
За час свого правління Путін висунув чотири основні політичні принципи. Перші три — реформа з метою створення вільного ринку, верховенство закону та прагматична зовнішня політика — отримали широке визнання, тоді як четвертий — принцип «керованої демократії» — терпіли, бо він дав політичну стабільність. Але тепер «керована демократія» загрожує зруйнувати перші три реальні досягнення Путіна.
Ходорковський — це четвертий успішний бізнесмен, виведений владою із гри. Чотири незалежні телеканали також захопила держава, й у хоч би скільки-небудь значних ЗМІ не допускається жодної критики на адресу Путіна. Основні соціологічні організації також опинилися під контролем Кремля. Регіональними виборами регулярно маніпулюють, часто за допомогою дискваліфікації головних опозиційних кандидатів. Шаблон російської політики очевидний: почалося систематичне просування у бік авторитаризму.
Російські олігархи, поза всяким сумнівом, непопулярні, й арешт Ходорковського був з очевидністю націлений на те, щоб сприяти успіху Путіна на майбутніх парламентських і президентських виборах. Але хоча росіяни не люблять сильних і обожнюють невдах і мучеників, людина, яку кинули до в’язниці, сильною більше не здається. Арештом Ходорковського влада настільки виставила напоказ свої свавільні повноваження, які виходять за рамки закону, що викликала стурбованість широкої громадськості.
Раніше Путін якимось дивним чином подобався більшості росіян. Лавіруючи між колишніми працівниками КДБ і успішними бізнесменами, він здавався незалежним як від одних, так і від других. Зараз він викликав антагонізм у всіх успішних бізнесменів; він навіть відмовляється зустрічатися з ними. Раптово він опустився до становища президента від спецслужб, що ставить під загрозу ту саму політичну стабільність, яку він прагнув гарантувати.
Путін постійно говорив про необхідність верховенства закону, але у своїй телевізійній заяві від 27 жовтня він, по суті, висловив свою підтримку правоохоронним органам. Адже у справі Ходорковського були проігноровані всі процесуальні вимоги. Наприклад, хоча відповідні суди перебувають під контролем сторони, яка висуває звинувачення, вона навіть не поклопоталася отримати в суді необхідні ордери на обшуки й арешти в ЮКОСі.
Навіть пересічні росіяни доходять очевидного висновку: права власності не гарантовані, громадяни не знаходяться у безпеці. Інвестиції, напевно, припиняться або будуть відстрочені. Ті, хто займається експортом капіталу, зроблять це. Зростаюча паніка, мабуть, загальмує нинішнє впевнене економічне зростання.
Резонанс від арешту Ходорковського відчувається також за кордоном. Світова ділова преса одностайно засудила поведінку влади, особливо вилучення акцій ЮКОСа, що коштують набагато більше, ніж сума, з приводу якої влада може висунути претензії до Ходорковського. Це скидається на експропріацію. Закордонні уряди вголос висловлюють свої побоювання.
Одним ударом Путін поставив під загрозу свої значні досягнення. З усією своєю публічною відвертістю він відкинув колишню соромливість і позбавив себе можливості заперечувати щось згодом. Оскільки винуватці зі спецслужб мовчать, президент повинен здебільшого сам усе пояснювати, таким чином викриваючи себе ще більше.
Навіщо виправдовувати цей арешт, роблячи заяву по телебаченню? Навіщо відмовлятися від зустрічей з елітою російського бізнесу, водночас зустрічаючись з іноземними банкірами-інвесторами? Навіщо конфісковувати акції та ліцензії ЮКОСа? За кілька тижнів до свого арешту Ходорковський сказав мені: «Я не розумію, як вони можуть перемогти, припускаючись стількох помилок». Його слова здаються пророчими.
Ситуація в Кремлі зовні нагадує весну 1996 року, коли група працівників спецслужб, очолювана керівником служби охорони президента Бориса Єльцина, генералом Олександром Коржаковим, майже захопила владу. Але олігархи згуртувалися навколо Анатолія Чубайса, який до червня усунув від влади Коржакова та його оточення. Зараз великі бізнесмени Росії знову об’єдналися навколо Чубайса. Якщо Путін хоче врятуватися сам, він має діяти швидко та звільнити з посад своїх головних помічників зі спецслужб, а також генерального прокурора.
Слід згадати, що 1999 року колишній прем’єр-міністр Євген Примаков і мер Москви Юрій Лужков здавалися безперечними кандидатами на посаду президента. Але, добившись прихильності російських ЗМІ, вони виявилися незвичними до критики — та виявили безпорадність перед нею.
Табу на критику Путіна вже не має жодної сили. Основні ліберальні партії — «Союз правых сил» і «Яблоко» — піддають його запеклій критиці, тоді як безликі партії, які нібито його підтримують, розгублено мовчать. Передбачалося, що вони отримають переважну більшість голосів на парламентських виборах 7 грудня, а тепер їх можуть вщент розбити, як Коржакова та його угруповання.
Справді, налаштувавши проти себе великий бізнес і дозволивши піти у відставку своєму хитромудрому главі адміністрації Олександру Волошину, Путін позбавив себе найважливіших виборчих ресурсів. Його колишній головний радник із політичних питань також звинуватив його у застосуванні «сталінських заходів». Якщо великі очікування Путіна на парламентських виборах не виправдаються, то його перспектива на президентських виборах 14 березня 2004 року може виявитися сумнівною.
Арештом Ходорковського Путін продемонстрував свою авторитарну натуру всьому світові. Він кинув виклик російському громадянському суспільству та діловій еліті. Вони практично не мають іншого вибору, крім опору, і їхню силу не можна недооцінювати. Битва за демократію в Росії розгорілася знову.
Андерс ОСЛУНД, директор Російської та Євразійської програм Фонду Карнегі за Мир у всьому світі. Його остання книга — «Розбудова капіталізму: Трансформація колишнього радянського блоку».
