Чесно кажучи, я був вельми здивований, читаючи в українській пресі коментарі, основний зміст яких зводився до того, що візит Леоніда Кучми до Пекіна безглуздий, оскільки в Китаї відбувається зміна влади і розмовляти там ні з ким. У Китаї — і ми незабаром будемо на нього ой як схожі — влада не минаюча, а перехідна, і весь смисл нинішніх візитів — у знайомстві з наступником, а не в конкретних переговорах. Ось і Володимир Путін відправився до Пекіна — також через безвихідь чи що? На перший погляд, його візит носив чисто церемоніальний характер. Навіть російські офіціозні ЗМІ, традиційно схильні до перебільшення дипломатичних успіхів свого президента, цього разу визнають, що головним документом, який народився в ході російсько-китайських переговорів, стала спільна декларація, в якій у черговий раз сторони обмінюються словами підтримки по Тайваню і Чечні. Як відомо, глави держав підписують подібні документи, які складаються зі слів, а не зі справ, саме тоді, коли підписувати загалом-то нічого: всі інші документи, підписані під час перебування Володимира Путіна в Пекіні — не президентського рівня. Отже, з цього погляду візит Путіна до Китаю може бути порівнянний з останнім приїздом Буша до Росії — церемоніальна подія, яка ні до чого не зобов’язує.
Але у відносинах із китайцями церемонія має значно більше значення, ніж у відносинах з американцями. Для Путіна надзвичайно важливо встановити контакти з новим китайським керівництвом саме в процесі передачі влади в країні. Адже російський президент востаннє зустрічається з головою КНР, який розмовляє російською і уявляє, що за цивілізація знаходиться по той бік російсько-китайського кордону. Для нового генерального секретаря ЦК КПК і майбутнього голови КНР Ху Цзіньтао Росія — така сама незрозуміла країна, як і для будь-якого західного лідера. Ху Цзіньтао, на відміну від Цзянь Цземіня, оперуватиме виключно економічними категоріями. А російська економіка здається привабливою й успішною тільки тоді, коли дивишся на неї з вікон кремлівського кабінету. З Великої китайської стіни Захід і Японія проглядаються набагато краще: генеральний секретар ЦК КПК — успішний менеджер, а не незаконний мігрант, йому про Росію думати ніколи.
Саме тiльки тому вже незабаром із російсько-китайського діалогу зникне емоційна складова, така важлива у часи великої радянсько-китайської дружби епохи Сталіна і Мао Цзедуна і така ностальгічна у часи Бориса Єльцина і Цзян Цземіня. Володимиру Путіну вдалося ненадовго продовжити цю складову останнім візитом до Китаю епохи Цзяна. Але замислюватися над тим, якими будуть російсько-китайські відносини без сантиментів, які реальні політичні, економічні та, особливо, демографічні, інтереси Китаю в діалозі з Москвою доведеться вже сьогодні.
