Останніми днями поява російського президента Володимира Путіна на публіці супроводжується сенсаціями. Після відвідин балету «Есмеральда» минулого тижня господар Кремля повідомив про розлучення з дружиною Людмилою. А позавчора ввечері в бесіді з редакцією російського англомовного телеканалу Russia Today Путін заявив про те, що Росія хоче відновлення стосунків з Грузією і готова до співпраці з країною, з якою в серпні 2008 року вела війну. При цьому він нагадав про зняття низки бар’єрів для постачань продовольчих товарів і пообіцяв, що уряд й надалі діятиме в цьому напрямі. Водночас Путін заявив, що Росія не змінить своєї позиції щодо визнання незалежності Абхазії та Південної Осетії.
Цю заяву прокоментував грузинським ЗМІ секретар Ради безпеки Грузії Гіга Бокерія. «Це риторика, характерна для політичного середовища РФ, й зокрема Путіна. Впродовж усіх цих років вони люблять грузинський народ, проте не можуть змиритися з прагненням влади Грузії до свободи, суверенітету, Заходу. Це можна перекласти по-іншому: «Ми любимо грузинський народ, але без держави, як нашу улюблену колонію», — сказав він.
«День» звернувся до грузинського політолога Давида БЕРІТАШВІЛІ із проханням прокоментувати значення такої заяви російського президента і дати оцінку діям нинішньої грузинської влади у стосунках із Москвою, а також розповісти, як Грузія може все-таки повернути окуповані території.
— Я думаю, що слова Путіна як завжди ні до чого його не зобов’язують. Це своєрідна звичка, досвід перебуваючи при владі говорити якісь правильні дипломатичні слова і робити по-своєму. Зараз, наприклад, Саакашвілі, якого він люб’язно вперше назвав Михайлом Миколайовичем у цьому інтерв’ю, вже не при влади, і все одно якісь дії тривають. Наприклад, пересування колючого дроту вглиб Грузії на 300 метрів, що розділило деякі села. Частина селянських господарств раптом виявилися по інший бік цього колючого дроту. Або у когось будинок опинився з цього боку, а город або сад, від якого він годується, опинився з іншого боку.
Мені здається, що це просто порожні слова. Тому що на російській політиці це ніяк не позначається. Моя характеристика нового стану цих стосунків полягає в наступному: раніше на російсько-грузинському порядку денному було одне єдине питання — виконання угоди 12 серпня Саркозі-Медведєва: відійти з військами на лінію, яка була до військових дій, звільнити ці території, пустити спостерігачів.
Тепер до цього питання грузинська сторона, нова влада, люб’язно додала «Кіндзмараулі», «Мукузані», редиску, кінзу, сільськогосподарську продукцію. Тож якщо все це скласти — на порядку денному більше 10 пунктів. Це створює враження, нібито Росія йде на поступки щодо редиски, кінзи, Мараулі, ще якихось продуктів. Але головне з одинадцяти питань щодо 300 тис. біженців: чи повинні вони повернутися, а також що робити з військовими базами, які було побудувано в Абхазії та Південній Осетії. Я думаю, що зараз міжнародному співтовариству Кремль може відповісти: ці грузини просто божевільні, з 11 питань 10 ми вирішили позитивно. Так не буває, щоб все відразу вирішувалося.
Увесь цей сільськогосподарський і винний бізнес з Росією, навіть якщо він по максимуму буде продуктивний, становитиме не більше 2 % від грузинського ВВП. Це не є життєво важливо, як про це заявляє грузинська сторона і Путін.
Крім того, хочу відзначити, що Саакашвілі ніколи не був русофобом. Кількість пересічних росіян туристів зростає в геометричній прогресії. Взагалі у нас кордон відкритий для росіян. Яка тут русофобія? Ми вважаємо, що Путін і Медведєв щось не так роблять.
Що стосується умов Путіна щодо запровадження безвізового режиму між двома країнами. Він щось обіцяє, а що йому залишається, якщо стільки догідливих кроків було зроблено з грузинської сторони. Ось Путіну доповіли: знаєте, грузини вже дуже стараються, нам треба послати їм якийсь сигнал. Ті, хто за зближення з Росією, без будь-яких умов, напевно, в захваті. Ось дивіться, який Путін добрий, він наш народ любить.
— А як ви оцінюєте дії уряду Іванішвілі в стосунках з Росією?
— До його слів абсолютно неможливо прискіпуватися. Тому що коли він говорить по написаному, звичайно, він бездоганний. У нього багато радників, грамотні дипломати, які йому пишуть. Але якщо говорити про його діяльність, то виникає багато питань. Навіщо йому знадобилося розривати Женевський формат, де, образно кажучи, Грузія розмовляє з Росією умовно в присутності двірника, міліціонера й двох понятих — Раді Європи та ООН, де всі дії записуються і протоколюються. А тепер їздить цей представник Зураб Абашидзе з Карасіним зустрічатися і, як я розумію, у нього немає права ставити питання. Наприклад, він сказав: «Давайте обговоримо це дивне переміщення адміністративної лінії, розділяючого дроту». На це Карасін відповідає: «Це не входить до порядку денного — це треба обговорювати в Женеві, а ми давайте говорити про продуктовий обмін, полегшення візового режиму. І це в той час, коли Грузія для Росії повністю зняла візові обмеження. У нас просто реєструється в’їзд російських громадян до Грузії.
— Чи дорого заплатила Грузія за те, щоб почути від Путіна, що Росія хоче відновити стосунки, чи ще треба платити якусь ціну за це?
— Грузія не має чим платити. Все, що можна було віддати, вже віддали. Але ще на 300 метрів углиб території Грузії просунуться, коли їм захочеться. Якщо раніше можна було говорити, що Саакашвілі критикував їх з якоїсь трибуни і вони просувалися вперед, то ці нові володарі в рот води набрали. Вони прагнуть будь-яким способом не дратувати. Росія вимагає, щоб Грузія модернізувала закон про перетин кордонів, скасувавши кримінальну відповідальність за перетин грузинського кордону. В Грузії вважають, що кордон є таким, яким його визнало міжнародне співтовариство. Якщо вимогу Москви буде прийнято грузинським парламентом, то вийде, що в Грузії буде два типи кордонів. Один кордон включає територію Абхазії та Південної Осетії, а інший без цих автономій, що відкололися.
— Чи бачите ви при владі Іванішвілі перспективи повернення окупованих територій до складу Грузії?
— Цей процес, на мою думку, має нагадувати Прибалтику. Кожна резолюція, яка приймалася попереднім урядом, — вимагати виконання угоди Саркозі-Медведєва, оголосити ці автономії окупованою територією, — це інвестиції у майбутнє. Як і в разі Прибалтики, яка знаходилася у межах Радянського Союзу. Адже її окупацію Захід так і не визнав. І, врешті-решт, це обернулося свободою для цих республік. Я думаю, що це тривалий процес. Треба поки що на вербальному й письмовому рівні закріплювати вимогу звільнити окуповані території, і коли-небудь це спрацює.
