В Києві на рівні заступників зовнішньополітичних відомств, за не надто високої публічної відкритості, тривають відразу дві події, які, між тим, визначатимуть положення держави у найближчому майбутньому. Вчора на рівні заступників керівників зовнішньополітичних відомств допізна тривали тристоронні українсько- американсько-польські консультації. Сьогодні — засідання українсько-американського комітету із зовнішньої політики, одного зі спадкоємців колись відомої комісії «Кучма- Гор» (українську делегацію очолює держсекретар МЗС Володимир Єльченко, американську — помічник заступника держекретаря Стівен Пайфер). На порядку денному — теми, актуальність яких не викликає сумніву для всіх трьох сторін. Енергетика, з урахуванням іракського потенціалу (розвідані родовища нафти в країні поступаються лише саудівським). Повоєнний устрій Іраку і пов’язані з цим подальші перспективи. Ситуація, пов’язана із розширенням НАТО і Європейського Союзу, особливо за умови першого за багато років серйозного розходження поглядів в обох структурах. Українсько- американські відносини «посткольчужного» етапу. Всі ці питання дуже сильно пов’язані між собою — і водночас, вони ставлять на перший план проблему політичної волі і послідовності української влади.
Неформальні консультації по лінії Україна—НАТО, що відбулися минулого тижня у Вашингтоні, лише підтвердили давню аксіому: будь-яке серйозне просування євроатлантичним курсом залежить від позиції Сполучених Штатів. Сьогодні йдеться про зацікавлення Вашингтона в тому, щоб Україна дотримувалася взятих на себе на цьому шляху зобов’язань (передусім, виконання Плану дій і цільового плану на 2003 рік) — але не тільки. Шанс для України — в її можливій участі в стабілізаційних силах в Іраку. Формат цієї участі, можливі «бонуси», подальші перспективи — все це є предметом переговорів, які саме зараз і починаються. Наскільки стало відомо «Дню», Сполучені Штати вже направили до Києва листа з попередніми пропозиціями щодо того, яких кроків очікують у цьому напрямку від України. Процедура прийняття рішення вимагає ухвалення відповідного закону Верховною Радою. Втім, серед українських парламентаріїв панує думка, що при голосуванні рішення може набрати необхідну більшість голосів. У всякому разі, говорили «Дню» у вищих ешелонах української влади, часу на прийняття рішення небагато. Максимум — місяць-два. За цей час має бути з’ясовано, що саме може собі дозволити Україна, як саме виглядатиме місія, у якій вона братиме чи не братиме участі, яким чином відбуватиметься фінансування принаймні, участі українського контингенту в стабілізаційних заходах. Відомо, що йдеться про запрошення України брати участь в, умовно кажучи, польській зоні відповідальності (її чітке визначення поки що триває).
«Потепління» в українсько- американських контактах, яке вже помітила преса — саме по собі явище очевидне, але неоднозначне. Ознаками цього потепління були й сама вашингтонська конференція, і участь у ній міністра оборони США Дональда Рамсфельда, і зустріч голови української делегації Євгена Марчука з радником президента США з національної безпеки Кондоліззою Райс. Про зустріч між президентами поки що, вказують американські дипломати, не йдеться. Про «Кольчуги», нагадують вони, у Вашингтоні зовсім не забули і розуміють, що, по-перше, з цієї проблеми погляди Києва і Вашингтона навряд чи співпадуть, а, по-друге, сьогодні актуальніші інші питання. До речі, проблема експортного контролю — серед обговорюваних у Києві на тристоронніх і українсько-американських консультаціях. Україна сьогодні, як засвідчують представники і Києва, і Вашингтона, отримує шанс повернутися до статусу суб’єкта міжнародної політики за безпосередньої підтримки Вашингтона. Цей шанс, у свою чергу, пов’язано з тим, як поведеться Київ у подальших навколоіракських подіях — про це вже говорять практично відкритим текстом. Про шанс стати розмінною монетою російської гри говориться менше — це зовсім не означає, що такої можливості не існує, і що тиску на Україну з боку Москви, спрямованого саме на такий результат, не чиниться. Навпаки, чиниться — опосередкованими прикладами можуть бути поведінка Москви у питанні «Єдиного економічного простору», намагання Росії отримати конфіденційну інформацію щодо ходу переговорів між Україною і СОТ, зрештою, сама пропозиція Україні «покерувати» в СНД. Домовленості між президентами Путіним і Кучмою, досягнуті два тижні тому в Ялті, залишилися повністю невідомими широкому загалу — можна лише здогадуватися, що не просто так.
Практика вже засвідчила, що можливість покращення українсько-американських відносин, у чому сьогодні зацікавлені обидві сторони, великою мірою залежить від «реальної політики» — чим, до речі, скористалася Польща, яка поспішила зарекомендувати себе як провідника «нової Європи», повністю приставши на американські правила гри.
«Реальна політика» означає, що Україна може отримати, за певного внеску і готовності до певних ризиків, наприклад, цілковиту підтримку з боку Вашингтона у питанні проекту «Одеса—Броди», доступ до проектів відбудови Іраку та іракської нафти в якості негайних призів. Щодо стратегічних питань — зокрема, руху до НАТО і ЄС — сьогодні можна говорити про можливість створення передумов для подальшої предметної розмови. Шлях «до Європи через Америку» вимагатиме як справжнього дотримання загальнодемократичних норм, так і тонкої дипломатичної гри на багатьох напрямках — але, принаймні, Києву посилаються чіткі сигнали про можливість перших кроків.
ДО РЕЧІ
Рада національної безпеки і оборони України планує розглянути питання про направлення українського батальйону для участі в стабілізаційних силах в Іраку. Про це агентству Інтерфакс-Україна повідомило поінформоване висопоставлене джерело. Водночас співрозмовник агентства не зміг назвати конкретного часу проведення такого засідання, зазначивши, що воно відбудеться найближчим часом.
