Завтра ООН відзначатиме 63-ю річницю від дня заснування. Батьки-засновники цієї організації, серед яких була УРСР, покладали надію, що цей орган буде спроможний ефективно вирішувати всі проблеми та конфлікти, які виникатимуть між країнами.
Проте в останні роки постійно звучать голоси з боку країн-учасниць про необхідність реформування ООН, зокрема Ради Безпеки ООН.
Про це «Дню» — в інтерв’ю першого заступника міністра закордонних справ України Володимира ХАНДОГІЯ.
«...НЕ ВСІ КОНФЛІКТИ Й НЕ ВСІ ПРОБЛЕМИ ООН МОЖЕ ВИРІШИТИ»
—Володимире Дмитровичу, чи не виглядає так, що до нинішньої річниці ООН підійшла чи не в найгіршому стані. Нещодавно відбулася війна в Грузії, зараз розгортається світова фінансова криза. Але, схоже, що всі ці питання вирішуються без участі такої поважної організації.
— Я вважаю, що ні. Якщо подивитися на історію ООН, на будь-який період часу, то можна сказати, що ця організація дійшла до нинішньої дати не в гіршому стані. Можна згадати ірано-іракську війну, вторгнення Іраку в Кувейт та інші події, які відбувалися в світі. Й у ті часи ООН так само не могла здійснити якогось кардинального впливу на ситуацію, вирішити конфлікти, які існують упродовж існування цієї організації.
Це, мабуть, закладено в самій природі ООН. Швидше, в ідеалі батьки засновники бачили механізми вирішення конфліктів. Це правильно. Були створені відповідні робочі органи, головні органи — Рада Безпеки та Генеральна асамблея. Все воно виглядало дуже красиво і збалансовано. А насправді не всі конфлікти і не всі проблеми ООН може вирішити. Тому сьогодні ми говоримо, швидше про ООН як форум, де держави-члени можуть висловити свої занепокоєння, свої сподівання, закликати до тих чи інших заходів. При цьому, звичайно, ми не можемо відкидати позитив, який існує завдяки ООН і, зокрема, ми можемо взяти таку тему діяльності цієї організації, як здійснення міжнародних миротворчих операцій. Звичайно, є величезний позитив діяльності ООН у різних точках світу, і в Азії, Африці, Латинській Америці, навіть у Європі — на Балканах. Ця діяльність позитивна і, на мою думку, ця функція ООН сьогодні є помітною. Або візьмемо таке питання, як боротьба з голодом чи вирішення економічних проблем, утвердження стандартів прав людини. Все це можна зарахувати до позитиву. Те, що ООН не вирішила конфлікт у Грузії — це інша проблема.
«БЕЗ ООН СВІТ БУДЕ РОЗВИВАТИСЯ БІЛЬШ ХАОТИЧНО І ЗАГРОЗ ПОБІЛЬШАЄ»
— Але чому ООН у таких випадках є фактично бездієвою. У пункті 34-ї статті статуту ООН сказано, що всі члени Організації Об’єднаних Націй вирішують свої міжнародні спори мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир і безпеку, та справедливість.
— У цьому сенсі в ООН є один орган, який займається підтриманнмя міжнародного миру й безпеки. Це — Рада Безпеки, яка складається з 15 членів, п’ять з яких мають право вето. Без порозуміння між усіма п’ятьма постійними членами РБ ООН неможливо ухвалити будь-який запропонований план врегулювання, котрий привів би до вирішення конфлікту. Так сталося. І Росія займала відмінну позицію від інших постійних членів РБ. Тому Рада Безпеки в черговий раз виявилася нездатною вирішити цей конфлікт. Але це було в минулому. І ефективність Ради Безпеки коливається. Але як ви пам’ятаєте в роки холодної війни застосування право вето було, скоріше, правилом ніж винятком. У 1945 році було задумано, що право вето буде винятком. За всі роки існування ООН постійні члени, передусім США Радянський Союз десятками, а то й сотнями разів застосовували це право, не даючи в такий спосіб вирішувати проблеми. Але якщо взяти і вивести із міжнародного спілкування таку організацію як ООН, тоді світ буде розвиватися зовсім по-іншому.
— Як, по-іншому?
— Мені здається, що тоді світ буде розвиватися більш хаотично. І загроз побільшає. Тим часом, як механізмів чи форумів для обговорення тих чи інших загроз поменшає. Адже ООН — це складна система, до складу якої входять багато міжнародних організацій, зокрема міжнародна організація з охорони здоров’я, Міжнародне агентство з атомної енергії, міжнародна організація охорони праці. Ці та інші організації працюють у напрямку сталого розвитку та гуманітарної допомоги державам. Якщо взяти дитячий фонд ООН ЮНІСЕФ, який робить величезні інвестиції, у тому числі, в Україні.
А для вирішення конфліктів потрібна воля всіх головних гравців. Без цього неможливо вирішення таких проблем. Це як у нас в парламенті. Немає порозуміння між головними політичними силами — не вирішуються питання. А ООН певною мірою світовий парламент, у якому 192 держави, які мають однакову вагу згідно Статуту. Але провідну роль відіграють саме п’ять постійних членів Ради Безпеки ООН. Це певною мірою — архаїзм. До речі, зараз ідуть дебати про реформу ООН і, зокрема, Ради Безпеки.
«ПРАВО КОНСЕНСУСУ БІЛЬШ ДЕМОКРАТИЧНЕ, НІЖ ПРОСТО ВЕТО»
— І яка перспектива реалізації таких реформ з погляду України?
— Розумієте, ці п’ять держав щосили тримаються право вето. Тому через позицію основних гравців, на жаль, ми не можемо говорити про якусь реформу найближчим часом, яка була б ефективною. З нашої точки зору, реформа ООН — це демократизація ООН. На момент її створення було 50 країн, і тоді Рада Безпеки в принципі відображала розстановку сил у світі. Сьогодні, коли ми пройшли період деколонізації, період розпаду імперій, у тому числі розпад Радянського Союзу, народження багатьох нових держав, — за цей час Рада Безпеки розширилась лише на декілька держав. І при цьому залишається незмінною група постійних членів. Тому зараз ми говоримо про демократизацію, тобто розширення кола держав, про те, щоб у Раді Безпеки були представлені й нові демократичні держави Східної Європи. Азія й Африка вважають за можливе й необхідне мати своїх представників, які б нарівні зі старими постійними членами брали участь у вирішенні питань. Знову ж таки є проблема з питанням вето. Чи воно взагалі потрібно сьогодні, чи не краще мати сьогодні принцип консенсусу, який сьогодні сповідується, наприклад у НАТО. Це вето навпаки. А право консенсусу більш демократичне, ніж просто вето. За консенсус треба боротися. Тому перспективи радикальної реформи з точки зору перегляду статуту щодо Ради Безпеки виглядають дещо віддаленими. З іншого боку, зроблено багато практичних кроків. Досить успішно здійснюється реформа Секретаріату, спрямована на зменшення видатків на його утримання. Більш чітким стає порядок денний Генеральної асамблеї.
«ЧЛЕНСТВО В НАТО НАДАЄ НАЙБІЛЬШУ СТУПІНЬ ГАРАНТУВАННЯ СУВЕРЕНІТЕТУ…»
— Володимире Дмитровичу, читачам газети було б цікаво почути від вас, яку користь отримує Україна від членства в ООН?
— По-перше, ми беремо участь у авторитетному політичному форумі, де маємо змогу донести до світового товариства ті проблеми і занепокоєння, які ми відчуваємо на сьогоднішній момент. Політичну складову чи політичні дивіденди важко виміряти якимось монетарними засобами. Але, з іншого боку, я можу навести таку цифру: наші внески в ООН на сьогоднішній день складають 4,5 млн. грн. на рік. Це невелика сума. А програми співробітництва між Україною і ООН передбачають на 2006—2010 роки виділення на реалізацію різноманітних проектів 400 млн. грн. Основними напрямами цієї роботи є боротьба з ВІЛ/СНІДом, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, зміцнення системи самоврядування. Для порівняння — в бюджет СНД внесок України складає близько 10 млн. грн. Але при цьому важко згадати якийсь конкретний проект, який би фінансувався чи здійснювався за допомогою СНД.
— Володимире Дмитровичу, чи можете ви сказати, що приналежність України до ООН може гарантувати суверенітет і територіальну цілісність країни?
— До певної міри так. Ці гарантії дає Рада Безпеки і Статут ООН, який зобов’язувалися виконувати всі держави при підписанні цього документу чи вступі до цієї організації. Ці гарантії, скоріше, є нематеріальними, а політичними. Тому матеріальні гарантії забезпечуються через укладення двосторонніх угод про підтримку або участь у міжнародних безпекових структурах. Зокрема членство в НАТО надає найбільшу ступінь гарантування суверенітету й територіальної цілісності, оскільки передбачає відповідні механізми захисту від агресії. Певні можливості для силового реагування відкривають рішення Ради Безпеки. Наприклад, зараз в РБ ухвалена резолюція про посилення боротьби з піратством. При цьому Рада Безпеки освячує можливість застосування силової відповіді на піратські напади, які здійснюються на просторах світового океану, зокрема біля берегів Сомалі. Загалом же, треба розуміти, що ООН не примушує до миру, а вводить свої миротворчі контингенти до певної країни з санкції РБ, коли досягнуто порозуміння між сторонами конфлікту і є обопільна зацікавленість, щоб незалежна й об’єктивна організація здійснювала спостереження за дотриманням угоди про припинення вогню чи про укладення миру. Разом із тим, Статут ООН не виключає можливості застосування сили з дозволу Ради Безпеки для примушення до миру. Як правило, до такого не доходить у Раді Безпеки, тому що одна із її учасниць може бути стороною конфлікту або стороною, яка підтримує ту чи іншу країну, що безпосередньо бере участь у конфлікті.
АВТОРИТЕТ І МИРОТВОРЧІСТЬ
— Чи вигідно і чи потрібно Україні брати участь у миротворчій діяльності?
— По-перше, завдяки цьому ми завойовуємо авторитет і зараз наша країна є одним із головних контрибюторів у миротворчі операції. Через горнило миротворчих операцій пройшла велика кількість українських військовослужбовців. Це їм дає додатковий досвід. До речі, саме участь у миротворчих операціях ООН здійснюється на основі відшкодувань. Мушу зізнатися, що відшкодування приходять не без проблем. Досить часто це відбувається із затримкою.
На сьогодні близько 500 українських миротворців направлено до Грузії, Демократичної Республіки Конго, Косово, Ліберії, Судану, Тимор-Леште. Крім того, нещодавно було поширено зону дій українського авіаційного підрозділу в місії ООН в Ліберії на територію Сьєрра-Леоне та включено українських миротворців до складу групи охорони місії ООН з допомоги Іраку.
Враховуючи таку активність, для нас чутливою залишається тема належного захисту українських миротворців. Сама специфіка проведення миротворчих операцій пов’язана з ризиком для життя їх учасників, зокрема загальна кількість загиблих за весь час миротворчої діяльності ООН складає близько 2,5 тис. осіб. Україна свого часу стала ініціатором прийняття Конвенції з безпеки персоналу ООН. Але на жаль, з початку 90-х років у миротворчих операціях загинуло 26 українців.
«ВИЗНАННЯ ГОЛОДОМОРУ 1932—1933 РОКІВ В УКРАЇНІ — ЦЕ НАШ МОРАЛЬНИЙ ОБОВ’ЯЗОК…»
— Цього року нашу країну вдруге було обрано до Ради ООН з прав людини. Чи додасть це більше прав для українських громадян?
— З допомогою цього органу формуються і формулюються підходи держав до дотримання міжнародних стандартів захисту прав людини. З одного боку це покладає додаткові зобов’язання на державу, яка обирається до цього органу. З іншого боку, це стимулює процеси реформування різних правозахисних систем і в тому числі пенітенціарної чи правової системи всередині держави.
У контексті захисту прав людини хотів би нагадати, що в листопаді Україна відзначає 75-і роковини однієї з найтрагічніших сторінок нашої історії — Голодомору 1932—1933 років, що забрав життя близько 7—10 мільйонів невинних людей. Для України принциповим залишається питання міжнародного визнання цієї трагедії, в тому числі на рівні Генеральної Асамблеї ООН.
На жаль, наше прагнення до відновлення історичної справедливості не завжди знаходить розуміння та підтримку, а з боку однієї з країн це просто різке неприйняття винесення на розгляд міжнародної спільноти цього питання.
Але для нас питання визнання Голодомору 1932—1933 років в Україні — це наш моральний обов’язок перед пам’яттю про загиблих, про їх онуків і дітей, яким не судилося народитися, а також наша відповідальність перед сучасним і майбутнім світом.
