Завтра в Україні буде оголошено рік Казахстану. Це в урочистій обстановці зробить президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв, який прибуває сьогодні з офіційним візитом до нашої країни. Таким чином Астана приймає естафету від Грузії, під знаком якої проходив в Україні минулий рік. До цього в Україні були проведені роки Росії та Польщі.
У ході візиту відбудеться бізнес-форум «Україна — Казахстан: нові можливості для бізнесу» за участю президентів Нурсултана Назарбаєва та Віктора Ющенка, а також представників ділових кіл двох країн. Очікується, що у форумі візьме участь понад 60 відомих бізнесменів і представників бізнесу- структур Казахстану, які представляють різні сектори економіки й є зацікавленими в поглибленні торгово-економічної співпраці з Україною.
Основними темами обговорення стануть питання й перспективи взаємодії у сферах фінансів та інвестиційної діяльності, паливно-енергетичного комплексу, транспорту, сільгоспмашинобудування, будівництва та харчової продукції. Передбачається розгляд законодавчих і регуляторних аспектів ділового клімату Казахстану й України.
За задумом організаторів, одна з головних цілей проведення Року Казахстану полягає в необхідності використання всіх існуючих двосторонніх механізмів для поглиблення торгово-економічних зв’язків, розширення взаємної присутності бізнесу й капіталів в економіках двох країн, а також просування продукції казахстанських та українських компаній на євразійському просторі.
Можливо, на цьому форумі будуть дані відповіді, чому не було виконано багато рішень, ухвалених під час попередньої зустрічі Ющенка та Назарбаєва 2005 року. Тоді йшлося про залучення казахських інвестицій в Україну, зокрема на будівництво морського транспортно-промислового комплексу «Донузлав» (Крим), а також причалу для сухогрузів у морському порту міста Іллічевськ. Україна висловила готовність розглянути питання участі казахстанських компаній у приватизації об’єктів державної власності, у тому числі рекреаційних об’єктів (санаторії, курорти, зони відпочинку) у Криму. На попередній зустрічі багато говорилося про залучення Казахстану до реалізації проекту будівництва нафтопроводу Броди — Плоцьк, а також участь казахстанських нафтових компаній у транспортуванні казахстанської нафти за маршрутом Одеса — Броди — Плоцьк — Гданьськ.
Чому ці плани не були реалізовані? Чи варто чекати прориву у відносинах Києва й Астани у зв’язку з нинішнім візитом казахського президента? Чи зацікавлений Казахстан брати участь у будівництві альтернативного російському газопроводу, по якому постачатиметься блакитне паливо до Європи? Чи потече казахстанська нафта по маршруту Одеса — Броди — Плоцьк — Гданьськ? Чи змінилося ставлення Казахстану до Єдиного економічного простору та СНД? Якої підтримки прохатиме Астана у Києва?
КОМЕНТАР
Досим САТПАЄВ, директор казахстанської Групи оцінки ризиків:
— Важко реалізовувати досить великі проекти, якщо одна зі сторін ще чітко не відпрацювала механізмів взаємодії між різними державними структурами. Тому керівництво Казахстану зайняло вичікувальну позицію й дуже уважно спостерігає за тим, як відрегулюються взаємовідносини між Президентом Віктором Ющенком і прем’єр- міністром Віктором Януковичем і тим, як налагоджуватиметься робота між органами виконавчої влади й Верховною Радою. Зараз ситуація стала більш-менш прозорою. І це бере до уваги казахстанський бізнес, який має досить високі амбіції, а також і сам президент Назарбаєв, який постійно хоче показувати нашу республіку як одного з економічних лідерів на пострадянському просторі. Я вважаю, що казахстанський бізнес буде більш активно брати участь у реалізації проектів на території України. Гадаю, що й українська сторона навряд чи буде проти активізації цих процесів. Друга причина відсутності прогресу була пов’язана з тим, що в Казахстані зараз досить багато не менш великих проектів із Китаєм та Росією. Зараз Європейський Союз також пропонує Казахстану брати участь у транскаспійському проекті. Для Євросоюзу Казахстан і Туркменістан є важливими партнерами в реалізації проекту транскаспійського газопроводу. Казахстан буде зацікавлений підтримати цей проект, оскільки Казахстан має конкретну мету — дещо звільнитися від російської залежності. Тому що зараз основна транзитна зона — Росія. Казахстан намагається вийти на Китай і вже реалізовує проект. Зараз Казахстан працює з Азербайджаном у рамках проекту Баку — Тбілісі — Джейхан. Природно, поява нового проекту з виходом на Європу для Казахстану — великий плюс. І тому Казахстан має певну можливість вибору. Можливо, саме це призвело до того, що наша республіка за пріоритетністю відсунула українські проекти на другий план. Але, я вважаю, що в будь-якому випадку зараз співробітництво виходить на перший план.
Якщо говорити про можливі прориви, то варто з’ясувати, що цікавить Казахстан в Україні? Насамперед нас цікавлять спільні проекти з Україною в нафтогазовій сфері. Українська сторона не раз заявляла про зацікавленість реалізації з Казахстаном проекту Одеса — Броди — Плоцьк. Але цей проект поки що є дуже аморфним. Проте зараз йдеться все-таки про участь Казахстану. Всім зрозуміло, що тут необхідно в якійсь мірі узгоджувати позицію з Росією. Враховуючи те, що Казахстан має з Росією досить хороші відносини, близькі партнерські зв’язки, я гадаю, що навряд чи Казахстан зазнає якогось опору з боку Москви, яка розуміє, що Астані необхідно також шукати певні виходи на альтернативний транзит, маршрути із транспортування своїх енергоресурсів, шукати більш тісних контактів з іншими пострадянськими республіками в плані нафтогазового співробітництва. Крім цього, нас цікавить і промисловий потенціал вашої країни. Україна за часів Радянського Союзу була одним із могутніх промислових центрів СРСР. Природно, ми зацікавлені в тому, аби український бізнес прийшов в економіку Казахстану не лише у сферу видобутку сировини, але й в так звану індустріально-інноваційну сферу. На всьому пострадянському просторі дуже мала кількість пострадянських республік володіє можливостями для інвестування у сфери, не пов’язані з видобутком сировини. І Україна належить саме до таких держав. У Казахстані прийнята індустріально-інноваційна програма, основна сутність якої полягає в активному залученні до сфери індустріально-інноваційних проектів інвесторів, причому не лише з далекого зарубіжжя, але й з близького. Йдеться про створення таких промислових виробничих центрів, які могли б виробляти конкурентоздатну продукцію з високою додатковою вартістю. І я припускаю, що Україна тут могла б Казахстану також дещо запропонувати. Тим більше, що Україна має великий досвід у сфері авіаційної промисловості. В Україні також знаходився дуже могутній військово-промисловий комплекс і залишилися ресурси, інтелектуальний потенціал. І в цьому плані Україна нам також цікава. З іншого боку, в Казахстані дуже активно розвивається банківська система, банківський сектор, який зараз став активно проникати на територію інших держав. Зараз казахстанські банки мають представництва й філіали в Узбекистані, Росії та Грузії. Я вважаю, що фінансовому бізнесу Казахстану буде цікаво працювати і в Україні.
Що стосується перспектив Єдиного економічного простору та створення в рамках цього об’єднання зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень? Казахстан давно є прихильником більш тісної інтеграції. І навіть у порівнянні з Росією, він завжди виступав за більш тісну інтеграцію та створення Єдиного Економічного простору. Ця ідея була реалізована у рамках Євразійського економічного співтовариства. Що стосується ЄЕП, то це був чисто політичний кон’юнктурний проект, який призначався для залучення України до інтеграційних процесів, і який зараз абсолютно не працює. Тому що Україна, будучи прихильницею двосторонніх відносин, має свою позицію. Вона вважає, що ще не час створювати тісний економічний простір, не відрегулювавши певні деталі. Із Білорусією у Росії відносини дуже погані. Залишається Росія і Казахстан, а вони й так є членами ЄвразЄС. Я особисто вважаю, що ЄЕП як організація є малоперспективною. Це розуміє і Росія і Казахстан. Тому з Україною більшою мірою підтримуватимуть двосторонні відносини, ніж багатосторонні в рамках якогось єдиного економічного простору.
Зараз Казахстан головує у СНД і на останньому саміті Назарбаєв запропонував свій проект із реформування організації. Але я впевнений, що сам казахський президент розуміє, що СНД, на жаль, залишить за собою роль лише клубу президентів. Президенти зустрічатимуться і це створюватиме ілюзію єдиного політичного простору. Ця організація така ж недієздатна, як і ЭЕП. Це пояснюється тим, що до СНД входять надто різні держави — різношерста публіка. Як можна поставити на одну площину Таджикистан і Україну чи Казахстан і Киргизстан. Це різні вагові категорії, різні темпи економічного й політичного розвитку.
Казахстан робить ставку на дві організації: ЄврАзЄС, де Росія і Казахстан створюватимуть своє інтеграційне ядро. Друга організація це Шанхайська організація співробітництва, в рамках якої Китай також намагається активно брати участь у центральноазіатських процесах. І тому СНД залишиться для Казахстану майданчиком для нечастого озвучення своїх інтеграційних ініціатив.
Після революцій в Україні та Грузії, Назарбаєв на відміну від Росії став прихильником більш активних контактів із новим керівництвом у Києві та Тбілісі. Тому що він поставив на перше місце не політичні симпатії та антипатії, а суто економічний інтерес. Я гадаю, що тоді Назарбаєв розумів, що підтримка Україною та Грузією кандидатури Казахстану на посаду голови ОБСЄ буде вельми корисною. Тому що для Заходу Україна та Грузія — країни, які демонструють на своєму прикладі активні демократичні процеси. Вважаю, що підтримка України та Грузії з усіх пострадянських держав для Казахстану була найважливішою. Казахстанське керівництво спробує ще раз отримати підтвердження підтримки України цього року. Оскільки саме цього року вдруге розглядатиметься кандидатура Казахстану на посаду голови ОБСЄ.
