Прохолодні відносини між Україною та Росією, що склалися за останні роки, дуже складно буде «розтопити». І причиною цього є відсутність взаєморозуміння між російською й українською політичними елітами з багатьох делікатних питань. І схоже, що російська еліта не має наміру приймати українське ставлення до трагічних подій, зокрема, щодо питання Голодомору та прагнення України приєднатися до європейських і євроатлантичних структур. Як можна відновити довіру лідерам України й Росії, який стосунок має до цього історія та Голодомор? Про це «Дню» — в ексклюзивному інтерв’ю директора Російського інституту стратегічних досліджень, доктора історичних наук, Євгена КОЖОКІНА, який брав участь у засіданні «Українсько-російського форуму» на тему: «Потенціал українсько-російського партнерства як чинник подолання фінансової кризи та забезпечення загальноєвропейської системи безпеки».
— Євгене Михайловичу, на нинішньому форумі багато виступаючих зазначали, що реалізація багатьох українсько-російських проектів, серед них — і пов’язаних із подоланням фінансової кризи та забезпеченням загальноєвропейської системи безпеки, залежать від відновлення довіри між нашими державами на найвищому рівні. Чи це справді настільки заважає розвитку економічних відносин між нашими країнами? Адже щороку двосторонній торговий обіг збільшується.
— Дійсно, тут є істотна суперечність між інтересами двох націй. А інтереси націй пов’язані з нашими економіками. Економіка не робиться маленькою групою осіб. Хоча маленька група осіб має або блокуючий, або контрольний пакет акцій у національних економіках. Економіки робляться націями. І з цієї точки зору, те, що в нас зростає товарообіг, це показник того, чого хочуть обидві нації. На жаль, частина політичної еліти України працює цілеспрямовано над тим, аби зруйнувати ту довіру, яка існує між націями. І тим самим працює над тим, аби підірвати фактично й ті економічні зв’язки, які розвиваються і можуть розвиватися ще більш плідно, й допомогти нам разом подолати фінансову кризу.
— Чим же руйнується довіра між народами?
— Прикладом цього є грандіозний ювілей, присвячений Голодомору. Будь-який історик, а я сам — професійний історик, знає, що це була спільна трагедія, під час якої загинули мільйони росіян, українців, казахів. Будь-який історик знає, що можна підняти списки людей, які організовували Голодомор. У цих списках є українці, росіяни й особи інших національностей. Це була соціально-політична трагедія. Це не була акція, спрямована проти конкретного народу. І коли з факту роблять міф про те, що це були дії проти конкретного народу, то тим самим підривається довіра. Бо виникає відчуття, що з нас, росіян, роблять ворога українського народу.
— Де ви чули хоча б одну заяву, що в Україні звинувачують російський народ?
— Звучали обвинувачення на адресу Сталіна й Москви.
— Ні, звучали обвинувачення на адресу сталінського тоталітарного комуністичного режиму... Ви прогляньте всі виступи — ніде не знайдете, що українська влада звинувачує російський народ у Голодоморі.
— Але не було сказано, що це були дії, не менше спрямовані проти казахів, росіян. Про це не говорилося. Паралельно з цим чиниться спротив допуску російських телепередач на кабельне телебачення України. Ми це сприймаємо як дії, спрямовані проти того, щоб у нас зберігалося взаєморозуміння та взаємна довіра. Саме так це сприймається. Ми уважно читаємо українські підручники і бачимо, як у цих підручниках формується образ ворога з Росії та росіян. Ви візьміть найгірші наші підручники. Вони у нас різні. Ви ніде не побачите на рівні підручників, щоб формувався образ ворога на прикладі будь-кого з наших близьких сусідів. У нас не було і немає кампанії проти України.
— Почекайте, а як розуміти опубліковані цього року опитування громадської думки, згідно з якими Україна посідає третє після США й Грузії місце як ворог? Це чия робота: ЗМІ чи російського уряду?
— По-перше, я маю великий сумнів щодо репрезентативності цих даних. Треба подивитися методики, вибірку. Тому що такого відчуття в країні, якихось антиукраїнських настроїв у країні немає. Так, у нас є антикавказькі настрої. Хоча я вважаю абсурдом, коли говорять «особа кавказької національності».
— Але ж українців уже почали називати украми. Виявилося, що слова «хохли» замало.
— Я приїхав з Росії й цього слова не чув ніколи. Ні спілкуючись з людьми з еліти, ні з простими людьми, ніколи не чув цього слова.
— Якщо повернутися до історії, то ви вважаєте, що Україна не має права писати свою історію?
— Я не заперечую права. Для мене як історика є неприйнятним те, що педалюються факти протиріч, зіткнень і замовчуються факти взаємодії. Якщо ми будемо говорити про ідеологію Російської імперії у XVIII ст. і становлення в XVII і XVIII ст. інтелектуальної великоруської еліти, то значною мірою ця ідеологія формулювалася людьми, які приїхали з України. Києво-Могилянська академія — це насправді виключно інтелектуальний центр загалом для нашого простору, зокрема й для Росії. Люди, які її закінчили й приїхали до Санкт-Петербурга й Москви, зробили величезний внесок, я вважаю, не в російську культуру, а в нашу спільну культуру.
— Як відомо, президент Росії Дмитро Медведєв висловив задоволення тим, що США не просуватимуть Україну в НАТО. На вашу думку, цей чинник вплине на поліпшення клімату між нашими країнами?
— Я вважаю, що для нас першорядне значення мають рішення, що приймаються в Києві й Москві, а не в інших столицях. І поліпшенню наших відносин мають сприяти адекватні рішення, ухвалені в наших столицях, а не у Вашингтоні, Брюсселі, Пекіні або Куала-Лумпурі.
— Посол України в Росії Костянтин Грищенко нещодавно сказав про необхідність корекції тональності політичних заяв України й Росії. Що, на вашу думку, треба робити Москві й Києву, аби відновити довіру й розвивати взаємовигідні відносини?
— Я думаю, що форум, який тут проходить і який шукає шляхів спільного виходу з фінансово-економічної кризи, — це один із дуже раціональних підходів. Адже абсолютно очевидно, що найоптимальніші пропозиції, які, можливо, тут будуть зроблені, втіляться в життя й дійсно працюватимуть на благо наших двох народів лише в тому разі, якщо будуть задіяні урядові механізми. У будь-якому разі для вирішення складних задач, що стоять перед нашими країнами, потрібні певні інститути. Без них усе це залишиться добрими побажаннями. Для нас важливо в умовах кризи мінімізувати наслідки для наших народів.
