Очевидно, що після «загоювання ран» по закінченні виборів у США Демократична партія вже зараз має думати про перспективу 2008 року. Передусім результати виборів виявили певну кількість серйозних проблем, котрі демократи мають взяти до уваги. Команді президента Джорджа Буша вдалося зробити «прорив» в електоральні бастіони противника, визначивши слабкі чи потенційно уразливі сторони його політичної кампанії. Порівняно з 2000 роком республіканці залучили на свою користь не лише переважну частину голосів іспаномовних виборців, а й заручилися підтримкою жінок, католиків, євреїв і міського населення.
Після всебічного аналізу виборчих втрат має розпочатися неминуча переоцінка пріоритетів. Ситуація 2004 року є дещо схожою на поразку республіканців у 1976-му, коли президент Джеральд Форд тільки що втратив Білий дім, програвши демократові Джиммі Картеру. Тоді настрої поразки певної частини керівництва партії досягли такої негативної амплітуди, що вони вже готові були підписати некролог для Республіканської партії, пропонуючи навіть змінити її назву. Однак партія спромоглася винести з цього фіаско всі можливі уроки, й у 1980 році Рональд Рейган розпочав новий період політичного домінування республіканців.
Якщо ж повернутися до більш далекої історії, то можна пригадати, що коли в 1960 році сенатор-демократ від штату Массачусетс Джон Кеннеді переміг у змаганні за Білий дім, його республіканський противник Річард Ніксон повернувся додому в Каліфорнію, перегрупував свої сили й виграв змагання за президентство у 1968 році. Щоб перемогти у 2008-му, Демократична партія і її майбутнє керівництво вже зараз мають формувати список ймовірних кандидатів. Бо, як вчить американська історія, часто шанси повернення до Білого дому залежать від того, наскільки харизматичною політичною постаттю є той чи інший претендент на президентську посаду. Після певного часу по завершенні виборів стає зрозумілим, що якщо Джон Керрі утратив позиції на Півдні через свою нездатність поєднати власні цінності з вимогами виборців, котрі сповідують культуру консервативних поглядів, то для жителів американської «глибинки» на повну силу спрацювала тенденція «антиелітизму».
Безумовно, що й найбідніші прошарки населення США мало повірили в те, що їхні інтереси безкомпромісно й агресивно захищатиме найзаможніша особа в американському Сенаті. Так сталося, що значна частина електорату, на котру традиційно опиралася Демократична партія, відторгнула Керрі, персоніфікувавши його з чужорідним їм типом людини — північно-східного інтелектуала й аристократа, філософію і погляди якого вона однозначно не сприймає. Зараз пошук кандидата у президенти-2008, схоже, має відбуватися у більш приземленій політичній площині, щось на зразок «прапороносця» робітничого класу й виразника сподівань американської «глибинки». «Відкалібрувавши» претендентів за подібними ознаками, навряд чи можна навіть штучно підтягнути до бажаної виграшної політичної кондиції сенатора Джона Едвардса або сенатора Гілларі Клінтон.
Щоб пояснити провал партії досі популярного серед американського народу Білла Клінтона, варто вказати на те, що республіканським противникам Джона Керрі таки вдалося нав’язати виборцям образ занадто нерішучого президента, котрий не здатен буде захистити свою країну. За обставин, що склалися, вважають експерти- демократи, висуванець партії не мусить представляти лише якийсь регіон країни. Тому тепер висування Гілларі Клінтон не можна зарахувати до розряду добрих ідей. Кандидат у президенти має бути з Півдня чи Середнього Заходу. Значною мірою більше підходить на подібне президентське висування сенатор з Північної Кароліни Джон Едвардс чи сенатор із штату Індіана Еван Бейх.
Більшість американців не проживають ані в Лос-Анджелесі, ані в Нью-Йорку, й вони не приймають цінностей тих, хто мешкає у великих мегаполісах. «Ми повинні бути присутніми в маленьких містах i сільських районах, — підкреслив у одному із своїх виступів перед однодумцями екс-президент Білл Клінтон, — коли ми не доносимо туди своїх поглядів, то не варто скаржитись на те, що нас демонізують та сприймають там як іноземців». Між тим кандидат, котрий спроможний буде подолати бар’єр культурної прірви й непорозумінь, зможе конкурувати на всьому американському політичному полі й матиме шанс завоювати серця виборців.
Зрозуміло, що тих, хто програв, не люблять. Але для Джона Керрі важливо не піддаватися імпульсивним настроям оточення та продовжувати свою політичну діяльність на посадi сенатора. Прикладів успішних колишніх кандидатів на президентство можна навести чимало. Це і Джордж Макговерн, котрий у 1972 р. вибув iз президентської гонки, але ще вісім років залишався сенатором. А Уолтер Мондейл у 1984-му? Чи Майкл Дукакіс у 1988-му? Не говорячи вже про Ела Гора, несправедливий програш якого у 2000-му сприймається й зараз, через чотири роки, як прикрий нонсенс. Власне кажучи, хоча Джон Керрі став найбільшим розчаруванням демократів у 2004 році, він планує відігравати в Демократичній партії провідну роль. На думку експертів, очевидно, що він претендуватиме очолити політичний комітет і мозковий центр, котрі визначатимуть майбутнього висуванця партії. Не виключено, що Керрі також висуватиме свою кандидатуру на виборах 2008 року.
Нова тактика, яку проводитиме Демократична партія, фактично виключатиме повторне висування Джона Керрі. Водночас у Гілларі Клінтон з’являється досить значний шанс стати висуванкою демократів у 2008 році. Хоча вона як представник політичних еліт Нової Англії не має основної якості, про яку вже говорилось вище, вона буде чужою для більшості жителів «одноповерхової Америки», для котрих освіченість і аристократичні манери не є основними якостями, необхідними для завоювання їхньої остаточної підтримки.
Однак до висунення кандидата на президентські вибори 2008 року залишається ще дуже багато часу. Важливо, щоб робота демократів над своїми «політичними помилками» не перетворилася на довготривалі політичні розбiрки. Недаремно заявив у останньому емоційному зверненні до своїх виборців Джон Керрі: «Я робив все для того, щоб пояснити своє бачення та свої надії для Америки. Не втрачайте віри. Прийде день, коли ваша робота й ваші бюлетені змінять наше суспільство».
