Учора до України з дводенним візитом прибув міністр закордонних справ Королівства Нідерланди Бернард Бот. У його досить щільному графіку — зустрічі з Борисом Тарасюком, Володимиром Литвином, Юлією Тимошенко, Віктором Ющенком. Не виключено, що на переговорах одним із головних буде питання співпраці України та ЄС після невдалої спроби ратифікації в Нідерландах проекту Євроконституції. Без сумніву, провал французького та голландського референдумів не міг пройти повз стурбовану увагу українців, якщо врахувати прагнення України в майбутньому приєднатися до ЄС. Проблеми в Євросоюзі — тепер проблеми не лише Євросоюзу, оскільки їх наявність так чи інакше позначатиметься на переговорному процесі з Києвом. Чим їх більше — тим далі відсувається й перспектива нашого зближення. Напередодні візиту міністра «День» обговорив питання «постреферендумної» співпраці України та ЄС iз нещодавно призначеним Надзвичайним та Повноважним Послом Королівства Нідерланди в Києві Роном КЕЛЛЕРОМ.
— Ви — новий посол Нідерландів в Україні. Які ваші перші враження — або, можливо, вже не перші — від перебування в нашій країні?
— Я прибув сюди чотири тижні тому. Перед цим протягом п’яти років я працював генеральним директором Голландської програми розвитку міністерства закордонних справ. Вона надавала допомогу 36 країнам, які розвиваються, а її обіг становить п’ять мільярдів євро на рік. До цього я працював у міністерстві фінансів, де, зокрема, відповідав за розробку та введення єдиної європейської валюти — євро. Перед цим я виконував обов’язки виконавчого директора Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР). За фахом я — спеціаліст із макроекономіки. Вперше я побував у Києві в 1991 році в рамках візиту місії ЄБРР. Одним із її напрямів була співпраця з країнами перехідного періоду. Спершу наша поїздка була запланована до Києва коли ще існував Радянський Союз. А сталося так, що ми відвідали це місто вже як столицю незалежної держави. Цілком можливо, що ми були першою іноземною делегацією, яка відвідала незалежну Україну. Моє основне враження, яке я міг винести тоді лише після одного тижня перебування в Києві, полягало в тому, що Україна перебувала в стані здивування. У той час керівники країни вимушені були займатися тими основами, які в майбутньому дозволяють створити державу: введення власної валюти (тоді вводили купоно-карбованці), створення власних авіаліній, вирішення візових питань тощо. Керівництво країни, звісно, було стурбовано питанням стратегічного планування. Звісна річ, перебуваючи в перехідному періоді, керівники не мали чіткого уявлення про майбутнє країни. Мені було цікаво стежити за тим, як розвиватиметься Україна. І коли я дізнався, що звільняється місце посла в Києві, я звернувся з проханням до нашого міністра вирушити на дипломатичну службу до України. Порівняно з 1991 роком Київ, безумовно, змінився. Мої спостереження за настроями населення дозволяють зробити висновок, що зараз Київ перебуває в стані надій і нових очікувань. Але перед керівництвом стоять ще багато складних завдань, які треба вирішити. Україні потрібен прорив, потрібна сміливість, щоб вирішити безліч проблем. Ми, звісно, можемо давати поради, але остаточний вибір — за українським народом. Необхідне розуміння, що при вирішенні цих завдань, можливо, доведеться себе багато в чому обмежувати.
Нідерланди — член Євросоюзу. Ми готові допомагати Україні в процесі євроінтеграції, але, як відомо, зараз моя країна сама проходить досить складний період (населення відкинуло проект європейської конституції. — Ред.). Також Нідерланди підтримуватимуть Україну як члена НАТО. Для мене велика честь бути послом в Україні саме в той час, коли наше посольство є контактним посольством у Києві для НАТО. До речі, коли нещодавно в Україні перебував генсек Альянсу Яап де Хооп Схеффер, то саме в посольстві Нідерландів провів брифінг із послами країн-членів НАТО. Таким чином, перед нами стоїть ще одне завдання — пояснити українцям, наскільки змінився Альянс протягом останніх років.
— В Україні добре відомі позиції Німеччини, Франції, Польщі щодо намірів Києва приєднатися до Євросоюзу. Позиція Амстердама не настільки «афішована». Чи не могли б ви її прояснити, зважаючи на провал ратифікації Євроконституції у вашій країні?
— Наша позиція абсолютно чітка: наша увага буде спрямована на співпрацю в рамках політики сусідства. Як відомо, Україна та ЄС схвалили спільний План дій. Доведеться багато зробити для його виконання. Перед Україною стоїть завдання реалізувати дуже важку роботу: необхідно адаптувати законодавство, провести стандартизацію товарів, провести відповідні законодавчі заходи для вступу до СОТ, для отримання статусу країни з ринковою економікою. Виконання цього Плану працюватиме лише на користь України. Ми також цілком підтримуємо виконання Україною цілей у рамках Інтенсифікованого діалогу, схваленого спільно з НАТО в квітні цього року у Вільнюсі. Треба усвідомлювати, що проведення реформ необхідне насамперед для благополуччя українців, а не для вступу до тієї чи іншої організації. Уряд повинен чітко усвідомлювати: реформи для людей, а не для вступу кудись.
— Чому в ЄС і НАТО відрізняються позиції щодо України? Попри те, що склад цих організацій майже ідентичний. Український народ підтримує євроінтеграцію, але ЄС відмовляється дати Києву чітку відповідь. Громадяни країни поки що проти членства в НАТО, але НАТО чітко заявляє про свою підтримку вступу України. Чому так відбувається?
— ЄС і НАТО — різні організації за сферою діяльності. Є, звісно, багато й подібного. Наприклад, діалог, який зараз відбувається між НАТО й Україною, не обмежений тільки військовою сферою: для вступу до Альянсу треба дотримуватися дуже багато тих же положень, виконання яких вимагає і приєднання до ЄС, — питання реформ, питання цивільного контролю над силовими структурами... Це базові принципи, які висуває і ЄС. Якщо Україна приєднається до НАТО, то всі ці принципи, вся виконана робота, пригодиться в майбутньому. Кажучи про вступ до цих організацій, треба роз’яснювати характер їхньої роботи. Справді, більшість людей не підтримує вступу України до НАТО, але чи знають вони про вимоги, необхідні для приєднання до Альянсу? Якщо громадянам розповісти про них, то, впевнений, народ підтримає їх реалізацію. Часто можна зустріти таку думку: вступ до ЄС дозволить Україні створити ідеальне суспільство, ідеальний світ. Але перш ніж вступити до ЄС, країна сама повинна докласти зусиль для створення цього ідеального суспільства. Якраз щоб стати членом Євросоюзу, треба вирішити, як далі розвиватиметься країна, за якою моделлю. Якщо Україна віддасть перевагу європейської моделі, то це полегшить гармонізацію відносин у майбутньому. Але бути членом ЄС — це не лише декларації. Треба провести велику кількість реформ.
— Чи не вважаєте все ж таки, що проблема чіткої позиції Євросоюзу криється у відсутності довгострокової стратегії щодо розвитку відносин iз Україною, а НАТО, на відміну від ЄС, таку стратегію має?
— ЄС проводить відносно України політику сусідства, яка не є чимось нав’язаним в односторонньому порядку, цю політику не можна розглядати як своєрідний диктат іншим державам. Йдеться про двосторонній процес, від якого виграють обидві сторони. Якщо ви подивитеся на карту Європи, то цілком логічно, що з’явилася така політика стосовно сусідніх країн. Але повторюю, це не односторонній процес, від нього виграють обидві сторони — не лише сусіди, а й ЄС: у плані доступу на ринки, в плані вільнішого пересування людей. Із приводу позиції ЄС. У цій організації склалася на сьогодні така ситуація, коли, можливо, слід би зробити зупинку та подивитися, як ЄС функціонуватиме після свого розширення з усіма 25 країнами-членами. До того ж, політика сусідства — нова програма, і невідомо, як вона спрацює. Українському уряду треба здійснювати реформи, і вони повинні здійснюватися насамперед для людей, а не для того, щоб вступити до ЄС.
— Адже згадана політика сусідства не може вважатися довгостроковою стратегією. Це, швидше за все, короткостроковий план...
— Ця політика лише почала здійснюватися. Ми не знаємо, як довго її проводитимуть. Відносини між країнами завжди розвиваються, вони не перебувають у статичному стані. Те, що сьогодні здається неможливим, через два роки буде абсолютно іншим. План дій Україна — ЄС розрахований на три роки. І це має вигляд середньострокової перспективи... Пригадайте про утворення Євросоюзу. Поштовхом до його формування стали не стільки економічні цілі, а результати Другої світової війни. Ми зрозуміли, що саме економічне об’єднання може запобігти новій війні. У цьому випадку всі покладали надії на те, що вдасться подолати напруження у відносинах між Францією та Німеччиною. Або ж якщо взяти для прикладу введення євро: хоча це й економічний крок, але його зробили, зважаючи на політичні цілі — для того, щоб країни міцніше «прив’язати» одна до одної. Голландцям було легко пояснити, чому треба було ввести євро, — для забезпечення нашої стабільності. Але їм набагато складніше пояснити, чому приєднання країн, які розташовані далеко на сході, сприятиме зміцненню безпеки. Крім того, не треба забувати, що простий платник податків щорічно платить тисячі євро в ЄС, і насамперед вони йдуть на утримання нових членів. Таким чином, нове розширення ЄС має спиратися на принципи переконання народів країн-членів ЄС в тому, яку користь їм це принесе. Останній провал на референдумі щодо проекту Євроконституції свідчить про те, що в Голландії постало питання про ідентифікацію нації. Двадцять років воно не стояло на суспільному порядку денному. Це питання виникло, попри існування розрізнених політичних, релігійних інтересів. Індивідуалізм у поєднанні зі зростаючим глобалізмом призвели до того, що люди почали задаватися питанням: а чи існує ще така країна як Нідерланди? Тому референдум дав такий результат. Але це не означає, що питання розширення ЄС буде закрите. Життя триває, країни навчилися справлятися з різними труднощами, вони вже переживали періоди і застою, і занепаду... У цьому випадку політикам треба працювати зі своїм електоратом: показувати переваги майбутнього ЄС.
— Чи не маєте ви побоювань, що дуже високі очікування українського населення щодо євроінтеграції й одночасно тривале мовчання ЄС щодо європерспектив України можуть призвести до того, що Київ буде вимушений шукати інші шляхи свого розвитку, поза рамками Євросоюзу? Тим паче, що українські політики не припиняють дискусій із приводу інтеграції країни до ЄЕП...
— Український народ повинен сам вирішити, в якому напрямку рухатися. І ніхто не має наміру диктувати, куди йти Україні, ніхто не має наміру примушувати країну приєднуватися до ЄС. ЄС не давав Києву жодних необґрунтованих очікувань і надій. Наприклад, проведіть вибори — й одразу станете членом ЄС. Якщо говорити про голландців, то їхнє ставлення до України, що має намір вступити до ЄС, і їхнє волевиявлення на референдумі щодо конституції — не пов’язані між собою речі. Голландці сказали «ні» не стільки конституції, скільки конституції в поєднанні з іншими чинниками — це й загальне невдоволення ситуацією, і зростання цін... Головне запитання — чи не має наміру ЄС перетворитися на якусь наддержаву. Йдеться не про те, чи будуть це 25 держав, чи 30 держав... Але хоча, звісно, говорити про те, що «турецьке питання» не відіграло жодної ролі, ми не можемо. Проте не йдеться про те, що голландці своїм голосуванням висловилися проти того, щоб Україна вступала до ЄС. Народ, уряд, парламент України повинні самі вирішувати, в якому напрямi їм рухатися...
