Дивне — якщо не сказати більше — відчуття залишає стаття президента Росії Д. Медведєва, опублікована минулого тижня на президентському сайті та в основних російських газетах. «Росіє, вперед!» — назва, в принципі, добра, сама стаття закликає перетворити Росію на одну «з країн-лідерів за ефективністю виробництва», «вдосконалити інформаційні технології» тощо. Начебто все нормально, але... Не просто складається враження, а просто-таки в очі кидається той факт, що такі заклики вже лунали не раз, і цілі подібні ставилися — причому ще за колишнього президента, а віз відсталості — й нині там.
Наприклад, президент Медведєв закликає до того, щоб майбутнє Росії визначалося не за рахунок використання залишків радянського потенціалу та сировинних ресурсів, а за рахунок потенціалу інтелектуального. Ну й хто з російських громадян з цим сперечатиметься? Але ж не вони, пересічні громадяни, визначають характер «майбутнього розвитку» — тим паче, що рівень демократичності й гласності політичних процесів у сьогоднішній Росії серйозно відстає, скажімо, від України, й про це ніколи не повинні забувати українські громадяни. А до кого ж тоді звернено заклик президента Росії? До численних знахабнілих і корумпованих чиновників? До свого власного оточення? Але де ж тоді механізм контролю за всією цією публікою? Чи може це теж мають вигадувати пересічні громадяни, а влада тим часом почиватиме на лаврах?
Візьмемо лише один приклад — катастрофу на Саяно-Шушенській ГЕС, що забрала життя 75 людей і завдала багатомільярдних збитків. З’ясувалося, що головний контрольний орган країни — Рахункова палата РФ — ще два роки тому офіційно попереджала про 85% (!) зношення обладнання на ГЕС, однак ніхто з посадових осіб досі так нічого й не зробив. Більше того, експерти з’ясовують і оприлюднюють просто кричущі факти того, як наближені до сьогоднішньої верховної влади Росії промислові компанії просто примушували в своїх особистих інтересах керівництво ГЕС «розкручувати» турбіни на повну потужність, чого з метою елементарної безпеки не робилося навіть 30 років тому, після запуску цієї найпотужнішої в Європі ГЕС. Виходить, що залишки радянського потенціалу експлуатували, та ще й як — наплювавши на безпеку! Питається, хто ж мав вжити заходів ще два року тому — пересічні громадяни? І хто з чиновників і наближених до Кремля олігархів сьогодні відповість за цю трагедію? Чи знову знайдуть «стрілочників»?..
Тоді, даруйте, про яку модернізацію російської економіки, та й усього російського суспільства взагалі можна говорити? Чи не слід спочатку здійснити певну модернізацію в головах? Поки ж за свої голови варто боятися тим, хто дивиться передачі державних каналів російського телебачення — і, зокрема, головного телеканалу «Россия». Нормою подання матеріалу стала цілковита ідеологічна еклектика в одній і тій самій передачі протягом 40 хвилин — і так майже щодня. Причому це стосується й підходів до економічних питань, і до внутрішньополітичних, і до відносин з найближчими сусідами. То якою ж має бути нова Росія, запитає пересічний телеглядач, подивившись подібні передачі. А покритий мохом імперсько-романовський дух, що постійно відчувається в таких передачах, спонукає вигукнути не «Росіє, вперед!», а «Росіє, назад!».
До речі, інші новини на тих-таки телеканалах нібито ненав’язливо «поправляють» заклики самого президента відмовитися від ролі постачальника сировинних ресурсів. Проте він і сам — нібито суперечачи самому собі! — грає роль ньюсмейкера в цьому напрямку. Про що, питається, протягом двох минулих вихідних днів домовлялися президенти Д. Медведєв і К. Бердимухамедов під час візиту російського лідера до Туркменістану? Та все про те саме — про «врегулювання постачань туркменського газу до Росії» та про «розділ продукції родовищ на Каспії». Ніхто не сперечається, питання важливі, але де ж вирішення в рамках СНД хоч якихось інших проблем — виробничої кооперації в машинобудуванні, наприклад? І чого ж тоді варті заклики до суспільства «не зациклюватися» на сировинному розвитку, якщо сам же автор цих закликів постійно посилає тому ж таки суспільству абсолютно інші сигнали?
І ось ще приклад такого ж плану. Весь минулий тиждень ті ж таки диктори державних телеканалів, урядові експерти й чиновники, не приховуючи радощів і гордощів (!), повідомляли російському народові про те, що наша країна вийшла на перше місце в світі з експорту нафти, вперше після розвалу Радянського Союзу обійшовши за цим показником Саудівську Аравію. Мало не «ура!» треба було кричати. Але яким є суто економічне значення події? В умовах упалих — порівняно з докризовим періодом минулого року — цін на нафту Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК), провідним гравцем якої є Саудівська Аравія з її найбільшими в світі запасами чорного золота, приймає єдино грамотне рішення «притримати» видобуток і експорт нафти. Тим паче, що йдеться ж не про постачання тропічних фруктів, які відновлюються щороку, а саме про невідновлювальні природні ресурси, запаси яких у надрах, хоч би якими відносно великими вони були, завжди обмежені. Навіщо ж розумному господарю поспішати збувати ці багатства якомога швидше, та ще й за меншими цінами?
Росію ж, вочевидь, ці питання навіть не хвилюють. Запаморочлива для декого в Москві ідея використання нафтового експорту як зброї з впливу на близьких і далеких сусідів, схоже, остаточно відсунула на задній план і питання економічної вигоди, та й узагалі міркування елементарної доцільності. Ну яка в цій ситуації ціна закликам президента відмовитися від опори тільки на сировинні ресурси?..
Тим часом, питання ефективного використання нафтового багатства на прикладі Росії являють окремий інтерес, і ми обов’язково повернемося до них найближчим часом.
