Стаття російського міністра закордонних справ Ігоря Іванова, що ілюструє підходи Москви до нового світового порядку, який створюється на очах, була передана в редакцію «Дня» російським Посольством в Україні напередодні візиту міністра до Києва 19 — 20 травня. З одного боку, стаття міністра Іванова ясно свідчить про те, що Росія аж ніяк не вважає, що вона втратила статус супердержави. З іншого боку — якщо одні позиції Москви можуть показатися спірними, то інші — цілком виправданими. У тому ж, що вони так чи інакше будуть обговорюватися поряд з більш конкретними питаннями оформлення держкордону під час київських переговорів, — сумнівів немає.
У сучасних умовах проблеми, пов’язані з формуванням нового світоустрою, мають не тільки теоретичне, але й життєво важливе прикладне значення. Тим більше це стосується Росії, яка протягом останніх трьох століть активно впливала і продовжує впливати на розвиток міжнародної системи.
Сьогодні ми бачимо, як світ дедалі більше перетворюється на єдиний організм. Набирає сили процес впливу зовнішніх чинників на внутрішнє соціально-економічне й політичне життя держав. І нині, коли наша країна зробила стратегічний вибір на користь повномасштабної інтеграції до світової економічної системи, нам, звичайно ж, зовсім не байдуже, в яких міжнародних умовах ми опинимося найближчими роками й десятиріччями.
Тому цілком закономірно, що Росія прагне формування такої системи світоустрою, яка найбільшою мірою відповідала б інтересам безпеки та усталеного соціально-економічного розвитку нашої країни. При цьому необхідно не тільки мати ясну концепцію майбутнього світоустрою, але й уже сьогодні вибудовувати відповідно до неї свої практичні кроки на міжнародній арені.
Усе це, зрозуміло, є не тільки нашими проблемами. Перспективи формування нового світоустрою зачіпають інтереси усіх без винятку держав. Ось вже кілька років у світі триває активна дискусія про те, на яких засадах будуватиметься світоустрій XXI століття. Останні події навколо Іраку додали цій дискусії особливої гостроти. Разом iз тим абсолютно очевидно, що проблеми, які вийшли на перший план у зв’язку з іракською кризою, з’явилися не сьогодні й не вчора. Ми спостерігаємо лише новий драматичний вияв тих протиріч, які виникли у міжнародних відносинах після закінчення холодної війни і досі значною мірою залишаються не вирішеними.
Головне з них полягає в тому, що світ, стаючи дедалі взаємозалежнішим, на жаль, стає дедалі небезпечнішим.
Усі ми добре пам’ятаємо біполярну систему з її жорсткими, але досить простими і зрозумілими принципами взаємного стримування та блокової дисципліни. Попри всі її недоліки, ця система все ж таки дозволяла забезпечувати певний рівень глобальної безпеки.
За останні десять-п’ятнадцять років у світі сталися позитивні зміни величезного історичного масштабу. Фактично зведено нанівець загрозу світового ядерного конфлікту. Різко скоротилася небезпека звичайних воєн між державами, особливо найбільшими. Припинення конфронтації відкрило небачені раніше перспективи вирішення міжнародних проблем на базі загальних цінностей.
Але очевидним є й те, що швидкий перехід до нового світоустрою не вдався. Склалася унікальна за історичними мірками ситуація, коли міжнародні відносини на тривалий період втратили системоутворююче начало. Зокрема не виправдалися розрахунки на те, що широке затвердження у світі принципів демократії та ринкової економіки постане новими регулюючими засадами міжнародних відносин. Насправді виявилося, що сама демократія потребує захисту від агресивного натиску політичного екстремізму, націоналістичної та релігійної нетерпимості, войовничого сепаратизму тощо.
Одним словом, перехідний період у міжнародних відносинах набув складного й затяжного характеру, що пояснюється цілою низкою об’єктивних і суб’єктивних причин.
Серед перших я б назвав, передусім, той факт, що радикальні зміни у світовій політиці співпали за часом з бурхливим розвитком такого складного й багатопланового явища, як глобалізація. Під її впливом відкрилися, з одного боку, безпрецедентні можливості для технологічного прогресу, підвищення рівня життя людей та якісного вдосконалення міжнародного співробітництва. Глобалізація істотно зблизила різні світові культури та цивілізації завдяки новій динаміці розвитку економічних зв’язків, інформації, транспорту й комунікацій. Водночас вона різко загострила нерівномірність розвитку «багатих» і «бідних» держав, а також надала якісно новий вимір таким глобальним загрозам, як міжнародний тероризм, наркоторгівля, організована злочинність тощо.
До суб’єктивних причин слід віднести те, що світова спільнота далеко не одразу усвідомила небезпеку та істинний масштаб нових загроз і викликів. Своєрідний «синдром перемоги в холодній війні», який превалював на початку 90-х років у західних столицях, не дозволив своєчасно розпочати модернізацію багатосторонніх структур та інститутів безпеки, таких, як Північноатлантичний альянс. По суті, протягом останнього десятиріччя ХХ століття НАТО багато в чому жила за інерцією і тільки останніми роками почала повертатися обличчям до реальних загроз безпеці й у зв’язку з цим вибудовувати нові відносини з Росією.
Терористичні акти 11 вересня 2001 року у США з усією гостротою продемонстрували світовій спільноті необхідність спільної відповіді на нові виклики та надання глобальним процесам керованого характеру. По суті, вперше в історії формування системи міжнародних відносин, яке з часів Вестфальського миру мало, як правило, стихійний характер, поставило вимогу свідомих цілеспрямованих зусиль усіх держав.
Оскільки Росія однією з перших зазнала на собі весь комплекс нових загроз, насамперед з боку міжнародного тероризму, ми, мабуть, раніше за інших почали активно порушувати питання і закликати до об’єднання зусиль усіх держав в інтересах справедливого, демократичного й безпечного світоустрою. Ми активно працюємо над формуванням концепції такого світоустрою, в основу якого покладено такі основні принципи.
По-перше, на наше переконання, новий світоустрій має бути багатополярним, віддзеркалюючи реальне існування у світі різних центрів впливу. Це потребуватиме, зрозуміло, серйозних зусиль щодо гармонізації їхніх інтересів та вироблення загальної стратегії вирішення міжнародних проблем.
По-друге, новий світоустрій має грунтуватися на якнайширшому багатосторонньому співробітництві. Це передбачає необхідність тісної координації діяльності різних міжнародних структур. Схематично це можна уявити у вигляді піраміди, вершиною якої є ООН та її Рада Безпеки — орган, який несе головну відповідальність за підтримку міжнародного миру та безпеки. Наступний рівень — численні регіональні організації. Потім — щільна тканина двосторонніх відносин.
І, нарешті, основа та своєрідний цементуючий матеріал всієї конструкції міжнародних відносин — міжнародне право.
Просуваючи таку концепцію, ми, звичайно, цілком усвідомлюємо ті реальні труднощі, які лежать на шляху її реалізації. Демократичній моделі світоустрою протистоїть тенденція до побудови однополярної системи, що грунтується на логіці сили та односторонніх дій в обхід ООН і міжнародного права.
Проте ми не вважаємо нашу концепцію утопічною. Більшe того, бачимо реальну можливість для її послідовного просування, причому, що дуже важливо, не шляхом нав’язування комусь своїх поглядів, а через конструктивний, неконфронтаційний діалог.
Слід підкреслити, що позицію Росії щодо шляхів формування нового світоустрою поділяє широке коло держав світу, які вважають, що багатосторонньому співробітництву та зміцненню міжнародного правопорядку за центральної ролі ООН у сучасному світі немає розумної альтернативи. Питання лише в тому, як знайти практичне вирішення цієї проблеми, яке враховувало б законні інтереси всіх держав.
Інша важлива обставина полягає в тому, що довгострокові цілі протидії глобальним загрозам і викликам, які, зокрема, яскраво виявилися під час створення світової антитерористичної коаліції, об’єктивно переважують односторонні підходи, які грунтуються часто на поточних тактичних інтересах. Наведу лише один приклад. Сьогодні жодна держава не в змозі одноосібно справитися з міжнародним тероризмом або загрозою розповсюдження зброї масового знищення. А в майбутньому тим більше ці питання доведеться вирішувати на колективній основі.
Нині на міжнародній арені затверджуються нові принципи багатостороннього співробітництва держав, вільного від колишньої блокової дисципліни. Свідченням цьому — тісна взаємодія великої групи держав під час обговорення іракської проблеми у Раді Безпеки ООН. Така взаємодія була зумовлена не належністю до якогось формального союзу або коаліції, а загальним баченням вирішення конкретної міжнародної проблеми. Причому сьогодні такою проблемою був Ірак, а завтра це може бути зовсім інше питання та інше коло учасників.
Переконаний, що і в наших відносинах зі Сполученими Штатами, де накопичено великий позитивний досвід співпраці, майбутнє належить взаємодії та конструктивному партнерству в інтересах обох країн і міжнародній стабільності загалом. Адже навіть у розпал іракської кризи ми діяли не одне проти одного, а захищали різні підходи до вирішення вельми складної міжнародної проблеми. Та й спільна зацікавленість у пошуках найефективніших відповідей на глобальні виклики об’єктивно сприяє зближенню поглядів Москви та Вашингтона.
Розбудова нової системи світоустрою нерозривно пов’язана з необхідністю підвищення ефективності існуючих багатосторонніх механізмів та інститутів, насамперед ООН. Разом з тим принципово важливо, щоб такі складні питання, як реформування ООН і, зокрема Ради Безпеки, вирішувати на основі спільного розуміння цілей і завдань, які ми ставимо перед міжнародними організаціями на перспективу. Тільки в цьому випадку модернізація ООН і Ради Безпеки зміцнюватиме, а не підриватиме їх авторитет і центральну роль у світових справах. Реформи заради реформ нікому не потрібні.
Те ж саме стосується і вдосконалення міжнародного правопорядку. З одного боку, міжнародне право ніколи не було і не може бути застиглим, раз і назавжди встановленим зведенням правил. Разом з тим абсолютно необхідно, щоб воно розвивалося на основі узгоджених підходів і вело до зміцнення, а не до розхитування міжнародної законності. В іншому разі ми стикатимемося зі спробами держав забезпечити свою безпеку силовим шляхом, в тому числі за рахунок отримання зброї масового знищення.
З усіх цих питань необхідний широкий та демократичний міжнародний діалог. Причому нарівні з державами у ньому повинні активно брати участь громадські структури, роль яких у реалізації зовнішньої політики будь-якої держави неухильно зростає. Продемонстрована останнім часом здатність інститутів громадянського суспільства за короткий час мобілізувати багатомільйонні маси людей у всіх кінцях планети багато про що свідчить. Безумовно, це новий чинник, який, безсумнівно, слід враховувати при аналізі світових процесів.
Нарешті, важливий внесок в осмислення проблематики майбутнього світоустрою має зробити міжнародна академічна спільнота. Саме в наукових та інтелектуальних центрах народжуються й проходять перевірку ідеї, які потім втілюються в реальну політику. Тому ми раді, що в Росії активно створюються й розвиваються різні форми незалежного експертного опрацювання та обговорення міжнародної проблематики, і надалі підтримуватимемо та заохочуватимемо такі ініціативи.
