Західні інвестиції в реальний сектор економіки Росії
за визначенням були неможливі. І вони пішли в спекулятивну її частину.
Хвора, переповнена спекуляціями та спекулянтами, дута економіка сиділа
на західній фінансовій голці
Поки Захід розмірковує, чи надавати Росії масштабну
фінансову допомогу й висуває різноманітні «розумні» умови, ситуація виходить
з-під контролю.
Росіяни відкрито захопилися подвійною бухгалтерією й розраховують
два варіанти бюджету: на випадок, якщо допомога від МВФ надійде і якщо
не надійде. Перший варіант бюджету обіцяє бути драматичним, другий — трагічним.
Уже в жовтні тривожним сигналом прозвучало попередження рейтингового агентства
Moody’s про те, що Міжнародний валютний фонд й інші міжнародні кредитні
організації не зможуть перешкодити поглибленню світової фінансової кризи.
Відтоді стало помітно: для Росії МВФ не намагається зробити навіть те,
що цілком міг би. Лікар, котрий протягом багатьох років прописував ліки,
йде собі зі словами: «Ви вели нездоровий спосіб життя, медицина безсила».
Зв’язка «друг Білл — друг Борис» не працює. Європейські уряди мовчать,
обмежуючись гуманітарною допомогою. Пасажири з «першого класу» тримаються
на безпечній відстані від потопаючого «Титаніка». Здається, над поверхнею
води видніється лише здиблена корма. Проте...
ЗАХІДНИЙ СВІТ «РОЗВИНЕНОГО СОЦІАЛІЗМУ»
З величезним ентузіазмом європейські ліві зустріли перемогу
соціал-демократів на виборах у Німеччині. Переможний хід соціал-демократії
Старим Світом триває. І поки світом ходить привид фінансової кризи, у Європі
(та й у Північній Америці) ходить привид соціальної держави. Чи це збіг?
На жаль, доводиться ще раз констатувати: нинішнє процвітання
Заходу стоїть на цілком неадекватному розподілі благ у сучасному світі.
Величезні за обсягом соціальні програми на Заході можливі лише завдяки
таким самим величезним витратам ресурсів. Сучасні США споживають понад
25% світових ресурсів, хоча їхнє населення не досягає й 5%. Коли сюди додати
Європу, стає очевидним жахливий перекіс глобального масштабу. Допомога
по безробіттю європейця у 2—4 рази перевищує зарплату робітника ефективно
працюючого підприємства-експортера України чи Росії. Про розрив у прибутках
працюючого американця й російського безробітного краще помовчати. А про
деякі африканські країни годі й казати. Часто говорять про жахливий розрив
між прибутками найбагатших і найбідніших у Росії (до кризи він становив
приблизно 1:26). Та, либонь, такий самий кричущий розрив між багатими й
бідними членами світової спільноти!
Найстрашніше, що у випадку з країнами СНД (на відміну,
скажімо, від Африки) цей розрив не споконвічна історична спадщина, його
створюють на наших очах.
Сьогодні мало констатувати, що є суперечність «Північ —
Південь». Слід усвідомити: є ще небезпечніша, подвійна суперечність: «Захід
— Південь» і «Захід — Схід». Тобто процвітаючий, але егоїстичний Захід
перебуває в ізоляції. З крахом світової фінансової системи демократичні
країни ризикують загалом втратити важелі впливу на навколишній світ. Хто
стане «центром тяжіння» в новому, дезорганізованому світі?
ЯК РИНКОВА «ГОРА» НАРОДИЛА РИНКОВУ «МИШУ»
Аналітики фонду «Світова політика» простежили ряд цікавих
закономірностей. Так, коли Захід прописував «ринкові реформи» екс-союзним
республікам, він, вірогідно, щиро намагався створити сімейство подібних
до себе. А відтак — зрозуміліших і передбачуваніших. Особливо важливою
ця лінія видавалася стосовно Росії. Та чому тоді ніхто не подумав: коли
ви породжуєте нового ринкового монстра — звідки він візьме ринки збуту
адекватних розмірів? Адже ринки, в основному, у світі було поділено!
СРСР був економічно ізольованим. Він випускав не більше
17% конкурентоспроможної на зовнішньому ринку продукції. І за великим рахунком
експортував лише нафту, газ і озброєння. У третьому світі СРСР задовольнявся
висловленнями союзниками політичної лояльності. Проте слідом за таким визнанням
рідко радикально збільшувалась економічна присутність. З розпадом СРСР
почалося стрімке витіснення пострадянських республік навіть із тих ринків,
де вони ще були присутні. Склалася парадоксальна ситуація: Захід сам, з
одного боку, давав кредити і закликав до побудови ринкової економіки, а
з іншого — не пускав на ринки. Тим часом внутрішні ринки республік колишнього
СРСР зморщувалися внаслідок лібералізації цін, гіперінфляції тощо. А згодом
їх захоплювали в результаті чисто цінової конкуренції сусіди, котрі раніше
вступили в ринок: Китай, Польща, Туреччина...
Як наслідок, західні інвестиції в реальний сектор економіки
Росії за визначенням були неможливі. І вони пішли у спекулятивну її частину
— торговельну й фінансову сфери, де можна було зробити гроші не на виробництві
благ, а на їх перерозподілі. Це лише посилювало диспропорції в російській
економіці. Хвора, переповнена спекуляціями та спекулянтами, дута економіка
сиділа на західній фінансовій голці. Залежність зростала, національне багатство
перерозподілялось і вимивалося за кордон, інвестуючи західні економіки.
І це багатьох влаштовувало.
Момент істини настав, коли Захід не зміг компенсувати величезні
втрати Росії, пов’язані з падінням цін на нафту. (Як і з СРСР, злий жарт
зіграло саме погіршення нафтової кон’юнктури). Структура економіки залишилася
практично тією самою, сировинною й нежиттєздатною, позаяк інвестиції в
неї практично не надходили. Величезна мильна бульбашка лопнула.
УРЯД ОСТАННЬОЇ НАДІЇ?
Призначення Примакова прем’єр-міністром у світі, в основному,
дипломатично вітали. В ньому бачили людину, спроможну покласти край політичній
кризі в Росії. А в перспективі — й зупинити фінансову кризу.
Проте вже сьогодні «рожевий кабінет» зазнає активних атак
справа. Анатолій Чубайс констатує, що найвірогіднішим є сценарій, коли
Росії Примакова не вдасться домовитися з Заходом про отримання достатньої
економічної допомоги. І накотить друга хвиля кризи, ще страшніша, ніж перша.
Чимало внутрішньоросійських сил і деякі кола на Заході серйозно сподіваються
на такий розвиток подій. Приміром тому, що можна буде нібито довести цілковиту
неспроможність лівих. А на місце примаковського кабінету привести лояльного
«сильного володаря» з його командою. «Extremis malis extrema remedia» —
проти серйозних хвороб потрібні крайні засоби.
Можливо, Захід також розуміє, що жоден російський уряд
зараз у принципі не зможе повернути борги. У такому випадку гра з економічної
площини переходить у політичну — слід намагатися зберегти політичний контроль
над Росією. Це у віддаленому майбутньому дозволить зберегти і зміцнити
позиції економічні. А можливо, і зайнятися поверненням боргів. У такому
випадку з кабінетом Примакова справді начебто грати ні до чого.
Крім того, посилюються позиції антиросійського лобі, яке
закликає більше не грати в ризиковані ігри. Закликає відсидітись у човні,
поки не потоне «Титанік» і навіть ті, хто ще борсається на поверхні води,
намагаючись урятуватися (приміром, давно готові грати за західними правилами
російські банкіри).
І в першому, й у другому, й у третьому випадку очікування
безумовно побудовані на прямолінійному й вельми спрощеному аналізі.
«ОСТАННІЙ КИДОК НА ПІВДЕНЬ» ПО-ПРИМАКОВСЬКИ
Коли криза вибухнула в Мексиці, їй виділили до $50 млрд.
допомоги. Південна Корея (зовсім недавно) отримала приблизно $60 млрд.
Ухвалено рішення про виділення $30 млрд. на підтримку Бразилії. Росія сьогодні
не може домовитися про отримання значно скромніших коштів. Складається
враження, що гра не така й проста, і міжнародні фінансові структури просто
не хочуть допомагати «рожевому кабінету».
Проте Примаков не сидітиме, склавши руки, й не чекатиме,
поки через два-три місяці його накриє наступна хвиля кризи! Він веде переговори
з Заходом, робить реверанси на адресу Європи та «євро», аби скористатися
розбіжностями між Старим Світом і США... А паралельно рішуче й розумно
(вже сьогодні!) діє на інших напрямах.
Деякі кроки — поки що символічні. Так росіяни організували
демонстративну активність на полігоні на Новій Землі. Реакцію американців
було прораховано блискуче. Навчені гірким індійським досвідом американські
розвідслужби негайно повідомили про підготовку ядерних випробувань на Новій
Землі. Насправді пан Примаков «просто» нагадав «сімці», що Росія — ядерна
держава. До подібних символічних дій можна віднести перші російсько-китайські
прикордонні військові навчання. Поки що малесенькі, та як знати...
Паралельно робляться цілком конкретні кроки. У Києві —
«матері міст російських», спікер Держдуми Селезньов заявляє, що потрібно
створювати союз трьох слов’янських республік (Росії, України й Білорусі).
Він зриває овацію червоної частини українського парламенту. А український
спікер негайно обговорює «нову» ідею з білоруським прем’єром. Й абсолютно
синхронно, ясна річ, випадково, Примаков виїжджає в Білорусь для переговорів
з Лукашенком. Потім вентилюється варіант приєднання до Союзу Росії й Білорусі
також Югославії...
Фахівцям, котрі захоплюються фінансовою грою та підрахунками,
час пригадати, що Росія є сьогодні «мишею» тільки у фінансовій царині.
У плані наявності природних ресурсів вона практично самодостатня. Також
країна має достатньо населення, кваліфікований кадровий потенціал, наукову
базу. Чимало виробництв можна реанімувати за лічені дні. І нарешті, у Росії
є ядерна зброя. Усе це створює ідеальні передумови для відносно ізольованого
(на кшталт радянського) розвитку.
Уже сьогодні Росія намагається домовитися про активізацію
торгівлі на бартерних засадах із важливими торговельними партнерами — Україною
й Білоруссю. У принципі, на двосторонній основі з нею в будь-якому випадку
захочуть співробітничати Китай, Індія, Югославія, Іран і багато арабських
країн. Днями продемонструвала готовність до найактивнішого співробітництва
Фінляндія — котра була ще союзним «вікном у Європу». Грунт для такої взаємодії
послідовно готує прихильник «багатополярності» Примаков.
За несприятливого для себе результату переговорів із Заходом,
Росія зможе (пригадаємо досвід РЕВ!) побудувати для своєї підтримки систему,
по-своєму альтернативну світовій фінансовій системі. Це не буде порівнянна
за масштабами система, зате вона виявиться цілком непідконтрольною світовій
спільноті. Така логіка може бути незрозумілою для Заходу, але вона цілком
зрозуміла в країні, де 40% — 50% економіки є паралельною (тіньовою), яка
живе за своїми законами.
Загалом, Захід завжди має пам’ятати, що існує альтернативний
світ, який неможливо прорахувати з калькулятором у руці. У ньому «червоні»
— аж ніяк не лібералізовані європейські соціал-демократи, а зелений колір
асоціюється не з екологією, а з газаватом. І Росія в цьому світі — не чужа.
«ТАНЦІ З ВЕДМЕДЕМ»
Чому сьогодні нам доводиться критикувати лідерів демократичного
світу? Бо вони знову, схоже, увірували у свою непогрішимість. А свого часу
саме вони «прогледіли» Гітлера, Пірл-Харбор, «берлінську стіну», захоплення
Кувейту Саддамом, убивство Рабіна, індійсько-пакистанську ядерну кризу
тощо. Навіть розпад СРСР! А тепер не можуть подолати фінансову кризу, породжену
просуненою ними ж моделлю. Дуже багато помилок і дуже велика плата за помилки.
В Україні, і, я переконаний, у ряді інших нових незалежних
держав, які прагнуть рухатись у напрямі демократії, нинішня бездіяльність
Заходу викликає тривогу. Не можна чекати поки Росія вибухне й розлетиться
на шматки в результаті неконтрольованої регіоналізації, чи знову відродиться
в імперському вигляді й рішуче посилить тиск на своїх сусідів.
Євген Максимович Примаков вважає, що зовнішня політика
держави повинна різко активізуватись у кризові моменти її розвитку. Аби
працювати на подолання кризи. Це ми й спостерігаємо на прикладі Росії.
Досить пригадати Косово. Тут, за надзвичайно тяжкої економічної ситуації
у себе вдома, російська дипломатія зіграла величезну роль у розблокуванні
конфлікту. І це не лише додало авторитету Росії, а напевне, так чи інакше
окупиться економічно.
На жаль, готовності серйозно й послідовно працювати над
зовнішньополітичною проблематикою велика частина українського політичного
бомонду не демонструє. Судячи з поведінки більшості провідних українських
політиків, «у нас кризи немає».
Дмитро
ПАСТЕРНАК-ТАРАНУШЕНКO
Перший варіант статті опубліковано в тижневику «Intellectual
Capital» № 37 за 1998 р. Матеріал підготовлено в новій редакції спеціально
для газети «День».
№220 17.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
