Те, що чимало політиків живе від виборів до виборів, загальновідомо. До парламентських виборів в Україні — ще півроку, однак температура політичної боротьби останніми тижнями зашкалює. Часи «жнив» настають для політтехнологів, часи активних роздумів — для зацікавлених спостерігачів... Саме з політичним інтересом більшість експертів пов’язали недавній візит екс-прем’єра Юлії Тимошенко до Москви, де стосовно неї Головна військова прокуратура РФ припинила міжнародний розшук. Якщо вірити заявам самої Юлії Володимирівни, котра наголошувала, що всі кримінальні справи проти неї носили винятково політичний характер, то який характер у такому разі носить нинішнє «відбілювання» політика? Вочевидь, політичне. Які політичні інтереси змусили Москву змінити своє ставлення до пані Тимошенко? Російські мас-медіа, до речі, повідомили, що вона також мала зустрічі з представниками адміністрації Путіна. Українські експерти одразу ж заговорили про те, що Кремль вирішив змінити свою тактику впливу на передвиборну кампанію в Україні. Тобто не йти «старим» шляхом, коли підтримувався лише один кандидат, або одна політична сила, а працювати за новим алгоритмом. «Кремль не змінює ставку з Януковича на Тимошенко, але робить додаткову ставку. Москва прекрасно розуміє, що в особі Тимошенко вона отримує потужний важіль впливу на Ющенка і додаткового гравця на виборах 2006 року», — вважає політолог Віктор Небоженко. «День» поцікавився у російських експертів, чи поділяють вони таку думку.
Євген МІНЧЕНКО , директор Міжнародного інституту політичної експертизи, Москва:
— Ніхто в Росії не розглядає Юлію Тимошенко як серйозного «контрагента». У Юлії Володимирівни досить погана репутація з погляду виконання її зобов’язань. Свого часу її партнерами були Павло Лазаренко, Віктор Пінчук, Леонід Кучма, Віктор Ющенко... Не можу сказати, що хтось із цих персонажів щасливий від своєї співпраці з Тимошенко. Тому я не думаю, що якусь ставку робитимуть на неї і в Москві. Хоча вона може бути цікавою ситуативно як фігура, що послаблює монолітність «помаранчевої» влади, — щоб оточення Ющенка не дуже насолоджувалося почуттям власної величі. Мені здається, що Росія більше не робитиме ставки на когось одного. Російське керівництво йтиме трохи іншим шляхом. Замість того, щоб робити ставки на персоналії (а історія з Януковичем показала, наскільки це ризикована витівка), робитимуть ставку на ідеї та завдання. Тобто існує такий собі коридор, у межах якого Росія готова співпрацювати. Він містить економічні та політичні умови: широкі права російської мови, неущемлення прав Російської православної церкви, питання газотранспортного консорціуму, ЄЕП тощо. З погляду довготривалих інтересів Росії було б правильно вибудовувати контакти з різними політичними силами України. Десь зберігатимуться контакти з Медведчуком і Януковичем — від цього нікуди не дітися. Очевидно, будуть підтримані відверто проросійські проекти. Імовірно, може бути «використана» Тимошенко: їй просто даватимуть трибуну з точки зору викриттів якоїсь частини оточення Президента. Можливий діалог і з самим Ющенком... Цікавими можуть бути для Москви ті політичні сили, які групуються навколо Литвина.
Оксана ГАМАН-ГОЛУТВІНА , доктор політичних наук, Російська академія державної служби при президенті РФ, Москва:
— Деякі особи, які взяли на себе сміливість під час торішніх президентських виборів в Україні реалізовувати російську політику, зробили чимало помилок. Головна ж помилка полягала в тому, що вони напряму намагалися нав’язати своє уявлення про національні інтереси Росії. Сьогодні спостерігачі помилилися б, якби намагалися однобоко інтерпретувати нинішній політичний процес в Україні... Я думаю, що події, пов’язані з візитом Юлії Тимошенко до Москви, можуть свідчити про те, що позиція Росії стає більш гнучкою, і я б категорично заперечувала формулювання, що подає її як агента впливу й провідника російських інтересів. Навіть якби Юлія Володимирівна взяла «близько до серця» національні інтереси іншої держави (в даному випадку — Росії), то я упевнена, що вона діяла б максимально багатопланово, а не прямолінійно. Площина перетину національних інтересів України й Росії дуже велика. Якою б складною не була ситуація в Україні, майбутнє якраз за тими політиками, які в своїй діяльності будуть тримати в думках цю велику площину перетину інтересів двох країн.
Ви знаєте, важко собі уявити ворога, який би більше зашкодив репутації нинішньої української влади, ніж саме керівництво України. Той моральний авторитет, який лідери помаранчевої революції здобули під час торішніх подій, тане буквально на очах, що породжує величезне розчарування народу. З точки зору Росії її найбільшим інтересом є стабільна, благополучна Україна. Тому я б не сказала, що російське керівництво зараз зловтішається з приводу кризи в Україні. Деяка настороженість Росії по відношенню до політики лідерів помаранчевої революції була пов’язана з тим, що ціла низка кроків, зроблених новою владою у Києві, могла істотно послабити економічні, політичні й духовні зв’язки між двома країнами (зокрема, актуалізація гасла про вступ до НАТО). Сьогодні можна говорити вже не про настороженість, а про прагнення до об’єктивного аналізу того, що відбувається в Україні. Я б звернула увагу на те, що сьогодні рівень жорсткості оцінок з приводу кризи в Україні з боку українських експертів, у багато разів перевершує рівень жорсткості оцінок російських спостерігачів.
