Після президентських виборів у Грузії, де перемогу отримала опозиція, та думських виборів у Росії, де чинно й мирно пройшла партія влади, український політикум отримав, здається, гарний привід для роздумів. Від Владивостока й до Санкт-Петербурга понад 500 міжнародних спостерігачів із 42-х країн проводили моніторинг процесу голосування та підрахунку голосів. «Враховуючи, що з технічного погляду всі процедури голосування були дотримані, тим більший жаль викликає факт, що основне враження від усього виборного процесу можна охарактеризувати як регрес демократії в Росії», — зазначив президент Парламентської Асамблеї ОБСЄ Брюс Джордж. Чому міжнародні організації прийшли до таких невтішних висновків, «Дню» розповів представник ОБСЄ від України на виборах до Державної Думи Росії, народний депутат Сергій ШЕВЧУК.
— До російської Думи пройшли політичні сили, агітаційним стрижнем яких було жорстке ставлення до країн СНД. Достатньо лише згадати заяву лідера ЛДПР Володимира Жириновського, що треба працювати над тим, аби Крим належав Росії. Подібні закиди в бік України залишаться тільки передвиборною риторикою?
— Розігрувався так званий «мобілізаційний» сценарій передвиборної гонки, що передбачав тимчасову патріотичну «мобілізацію» росіян — закид у свідомість виборців нової загрози, коли водночас усім стає за «державу обидно». Під знаком «новинка» висвітилась і справа олігарха Ходорковського, якого після виборів, мабуть, відпустять на волю, й конфлікт навколо острова Тузла. У день виборів центральні телеканали Росії навіть демонстрували імпровізовану виборну дільницю на горезвісній дамбі, де козаки-патріоти голосували, «не покидаючи поста на російському кордоні». Усе це підігріло призабуті імперські настрої, а остаточну крапку поставив теракт на залізниці поблизу Мінеральних Вод, де постраждали декілька десятків ні в чому не винних людей. Якщо раніше термін «націоналіст» у Росії мав відверто негативний відтінок і асоціювався з українцями, литовцями, башкирами тощо, то вперше спостерігачі відчули новий великоросійський його відтінок. Але сама по собі тема погіршення українсько-російських відносин є малоперспективною для політиків Кремля. Очевидно, надалі відкрито її не використовуватимуть.
— Чи існує можливість так званої агресивної зовнішньої політики Росії щодо України?
— Ймовірно, ситуація стане дещо складнішою, проте не настільки, щоб для українців стала дуже відчутною зміна російського курсу. Слід згадати, що до виборів президента Росії лишилось якихось три місяці. Мені здається, що президент Путін загальмує або зробить вигляд, що зменшує агресивність таких політиків, як Жириновський, Рогозін, Ткачов на час, що передує виборам президента, хоча б з огляду на прихильність мільйонів українців, які нині проживають у Російській Федерації. Та впевнений: після президентських виборів Україні, як і багатьом іншим сусіднім пострадянським державам, доведеться тримати дуже важкий екзамен. Тим більше, що останні кроки зовнішньої політики Росії назвати успішними навряд чи можна. Я маю на увазі пропозиції Росії щодо врегулювання в Придністров’ї, ініціативи стосовно Нагірного Карабаху в Азербайджані та особливо події в Грузії. Усе це свідчить про певні провали. Відтепер переважатиме прагнення реабілітувати себе. Не хотілося б, аби об’єктом для такого самоствердження стала наша держава.
— Як представники місії ОБСЄ поставилися до проявів шовінізму, ксенофобії під час передвиборної кампанії в Росії?
— У підсумковому документі ОБСЄ зазначено, що велику стурбованість викликають такі аспекти, як расистські, екстремістські та ксенофобні заяви, зроблені в ході агітації деяких партій і кандидатів, зокрема ліберально-демократичної партії Росії. Усі спостерігачі, які брали участь у підготовці цього документа, говорили про те, що подібні настрої були дуже серйозними на цих парламентських виборах...
— Чи матиме це вплив на ставлення до Російської Федерації? Адже на підсумки таких поважних організацій, як Рада Європи, ОБСЄ звертає увагу більшість країн світу...
— У резолюції Парламентської Асамблеї ОБСЄ, прийнятій після терактів 11 вересня 2001 року, що трапилися в США, були викладені причини, які породжують міжнародний тероризм. Серед них, зокрема, названо ксенофобію та антисемітизм. Тому звинувачення держави, влади, партії чи будь-якого лідера в таких настроях є досить серйозним звинуваченням у світі політики, навіть якщо йдеться про таку демократичну країну, як Австрія. Щодо Росії, то тут публічно, декілька разів на день, один з переможців виборів — Володимир Жириновський — відкрито заявляв: «Ми насамперед виженемо із Москви всіх інородців, осіб кавказької національності і т.д.» І хоча про українців не згадував, проте, звичайно, можна передбачити і їхню участь. Адже, за словами лідера ЛДПР, жити в столиці можуть тільки «чистокровні» росіяни. Ну, а «від Москви до околиць», як водиться, недалеко... Я думаю, якщо ОБСЄ прореагує на такі факти, то це буде серйозним звинуваченням влади в Росії, оскільки, борючись із чеченськими терористами, насправді Російська Федерація демонструє ріст багатонаціональної етнічної нетерпимості, що й спричинює це явище на всіх теренах держави.
— Як вибори до Думи можуть вплинути на внутрішньополітичні розклади в Україні? Дехто вже говорить, що останні вибори в Росії — мрія України...
— Якщо провести паралелі між українським парламентом і російською Думою, то треба зазначити, що Верховна Рада України відіграє дуже важливу й значно більшу роль у демократизації суспільства. І думаю, що нова Дума після цих виборів буде певним кроком назад у російському парламентаризмі. Російська партія влади фактично набрала просту більшість депутатів відразу пiсля закінчення голосування. Зараз триває робота з формування конституційної більшості, здатної легко зініціювати зміни до основного закону. І хоча президент Росії поспішив заявити, що він проти змін до конституції, саме цей поспіх і видав імпульсивну спробу заперечити те, що нині є на думці в Путіна, за висловом російських політологів, «Путіна — як колективного псевдоніма групи товаришів із спецслужб». Наявність жорсткої конституційної більшості в Думі загрожує елітним застоєм, применшенням політичної ролі парламентаріїв, їхню деморалізацією від владної вседозволеності й залежністю від однієї людини в державі, яку «група товаришів» зробила соратником Собчака, наступником Єльцина й рятівником Великоросії.
Що стосується України, то ці вибори резонуватимуть тривалий час. По-перше, в Україні можуть з’явитись нові ініціативи, про які ми ще вчора не говорили. Маю на увазі можливість утворення нової політичної сили з декількох існуючих партій, які вже сьогодні проголошують необхідність двомовності, важливість лише східного вектора в зовнішній політиці, конечність інтеграції в Європу з Росією, яка, власне, не хоче такої інтеграції. Тому поява в українському політичному спектрі потужного проросійського блоку, який буде підтриманий з ентузіазмом шовіністами з Росії, є досить імовірною. По-друге, ситуація в Росії після парламентських, а пізніше — президентських виборів серйозно впливатиме на перебіг президентських передвиборних перегонів в Україні, бо перевага в допомозі російською стороною, вочевидь, буде надаватися політикам, орієнтованим на Схід. Водночас, говорячи про таку небезпеку, ми маємо розуміти, що попередні українські парламентські вибори продемонстрували, що, незважаючи на спільне слов’янське коріння, ментальність росіян суттєво відрізняється від ментальності українців. Росіянам подобається лідер, який володіє прийомами дзюдо, керує країною «залізною рукою» — символ ведмедя. Лідер же, який отримав найбільші симпатії на парламентських виборах в Україні, навпаки, демонструє таку собі лагідність, доброту і поміркованість. І саме тому, що думки й симпатії різні, навіть не на рівні логіки буття, а в суспільному підсвідомому, Україна не піде в тому фарватері, який вже зараз окреслюється з російського боку.
