Що ж до самих цих виборів, то вони проходили і закінчилися
вельми дивно. Ніколи раніше ні в Росії, ні в жодній з країн, які я знаю,
кампанія не проходила так брудно і з такою великою кількістю формальних
і реальних порушень російських законів і загальноприйнятих демократичних
норм.
Два з трьох основних покриваючих усю країну телеканалів,
формально — державних, але реально контрольованих «сім'єю» і пов'язаними
з нею олігархами, повністю або майже повністю блокували дві основні опозиційні
демократичні партії — «Отєчество — Вся Россия» (ОВР) Примакова—Лужкова
і «Яблоко» Явлінського.
Крім того, на ОВР і його лідерів обрушувався з цих телеканалів
вал злісної брехні та наклепу. Про правдоподібність не турбувалися. Примакова
одночасно звинувачували у хабарях з боку С.Хуссейна й у змові з американським
керівництвом з метою повалення уряду Путіна. Обвинувачення Лужкова носили
ще більш жахливий і парадоксальний характер. Виходили з принципу: чим жахливіша
брехня, то швидше в неї повірять.
З такою ж масованістю й відвертістю Кремль підтримував
три партії, які він уважав своїми — це «Союз правих сил» Нємцова—Кирієнка
та Чубайса, котрий стоїть за ними, блок завжди слухняного Кремлю Жириновського
і новостворений спеціально для виборів адміністрацією президента блок «Единство»
або «Медведь». Комуністів цього разу навіть не критикували. Вважалося,
що вони вже не страшні, а може й корисні, якщо страшилка все ж знадобилася
під час президентських виборів.
Втручання уряду у вибори було ще однією, хоч і не новою
для Росії особливістю виборів. Популярний прем'єр Путін «як громадянин»
підтримав спочатку «Единство», потім «Союз правих сил». Наскільки відомо,
губернаторам, силовим міністрам і простим міністрам давалися жорсткі вказівки
щодо підтримки «Единства» і «Союзу правих сил», які він давав підлеглим
як при підготовці виборів, так і при підрахунку голосів.
Неприємною рисою виборів стало накачування антизахідної
риторики силами, які в минулому вважалися ультразахідними і навіть компрадорськими.
У цій риториці вправлялися олігархи і лідери раніше прозахідних право-ліберальних
сил.
Але найбільшою жертвою нинішніх виборів може стати свобода
слова в Росії. Перший серйозний удар по ній було завдано під час президентської
кампанії 1996 р., коли журналісти іноді за гроші, але здебільшого добровільно,
боячись комуністів і пов'язаної з ними цензури й утисків свободи слова,
згуртувалися навколо президентської влади і «зробили» президента. Тепер
доводиться платити за ту самоцензуру і забуття професійної етики. На основних,
які належать державі, але керованих з Кремля, телемережах було тиском або
грошима досягнуто майже оруеллівської одностайності. Свобода преси поки
залишилася, але вона виявилася відтісненою на периферію, і нею зміг скористатися
дуже мало хто.
Завершу таким зауваженням. Я намагався написати об'єктивну
картину. Але я сам був серед сил, котрі перебували на напрямку головного
удару Кремля. Я працював разом з ОВР, блоком Примакова—Лужкова. Може, тому
картина вийшла дещо похмурою, а реальна ситуація виявиться більш оптимістичною.
Я хотів би в це вірити.
У будь-якому випадку, якщо, використовуючи ленінську термінологію,
і було зроблено два кроки назад, один крок все ж було зроблено вперед.
Демократії в Росії було завдано удару. Але вона жива, вона продовжується.
