Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Російський чинник

27 листопада, 2004 - 00:00
НА ФОТО — ПІКЕТ СТУДЕНТІВ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ ПЕРЕД РОСІЙСЬКИМ ПОСОЛЬСТВОМ / ФОТО МИХАЙЛА МАРКIВА / «День»

Думки міжнародного співтовариства про підсумки президентських виборів в Україні чітко розділилися. Прем’єра, крім Путіна, з перемогою поздоровили керівники Узбекистану, Казахстану, Киргизії, Білорусі, Вірменії... Тим часом як Захід заявляє про невідповідність голосування демократичним нормам і не визнає Віктора Януковича переможцем, Росія виступає проти перегляду підсумків голосування, оголошених Центрвиборчкомом. Думки експертів про російський чинник на українських виборах — в опитуванні «Дня».

Александер РАР , експерт Німецького товариства зовнішньої політики, автор книги про Путіна «Німець у Кремлі»:

— Росія вельми сильно впливала протягом усієї президентської кампанії в Україні й зараз зазнає поразки після так званої революції. Причину цієї поразки ще треба зрозуміти. Москві не вдалося реалізувати історичний шанс, який російська еліта побачила в тому, щоб використати момент, коли ЄС відвернувся від України, займаючись власними справами, а Леонід Кучма та Віктор Янукович були націлені на економічну реінтеграцію з Росією, Білоруссю та Казахстаном. Думаю, наслідки такої політики Кремля будуть дуже негативні, Росія може надовго втратити Україну. З’явився третій чинник: крім Ющенка, з’явився Захід. Ні Росія, ні Янукович не чекали, що Захід настільки масивно почне входити в українську політику, думали, що Україною там не цікавляться. Але Сполучені Штати виступили з такою заявою, з якою не виступали ані під час виборів в Азербайджані, ані під час виборів у Білорусі. Європейський Союз підтримав позицію США. Немає визнання Януковича. Немає виходу зі становища для Росії, адже вона не може сприяти розділенню України. Ющенко відчуває силу та підтримку з боку Заходу.

Сергій МАРКОВ , директор Інституту політичних досліджень, Москва:

— Проект «Ющенко» є польським планом, мета якого — не дати консолідувати Євросоюз. Передвиборну кампанію Віктора Ющенка було розроблено в рамках зарубіжної польської діаспори, при цьому ідейно підготовано її було Збігнєвом Бжезінським і двома його синами. Один із них — Марк Бжезінський — був президентом україно- американської торговельно-промислової палати, а інший — Єн Бжезінський — є головним радником республіканської фракції в Конгресі США. Ще одним активним гравцем в Україні став поляк Андріан Каратницький —керівник американського фонду Freedom House, який найняв сербських політтехнологів і привіз їх в Україну перед нинішніми виборами. Йдеться про план, згідно з яким Україна повинна патронуватися Польщею. Таким чином, польський політичний клас хоче збільшити свій вплив у Євросоюзі, де він хотів би відігравати таку ж роль, як Франція і Німеччина. Головна мета Польщі в цьому випадку — стати патроном всієї Центральної і Східної Європи. Що стосується Сполучених Штатів, то вони через піднесення Польщі в Євросоюзі блокують Францію і Німеччину, а заодно відламують Україну від Росії. (Думку Маркова цитує агентство Інтерфакс. — Ред. )

Олексій МАХЛАЙ , заступник виконавчого директора Російського громадсько-політичного центру, Москва:

— Вплив Росії на події в Україні такий же, як і вплив США, Польщі. Ми всі зацікавлені в тому, щоб вибори пройшли за Конституцією, щоб дотримувалося виборче законодавство, щоб українці самі, без іноземного втручання вирішили, хто в них є переможцем. Те, що президент Путін привітав Віктора Януковича з перемогою, не можна вважати впливом чи тиском, бо Верховний Суд України, що заборонив публікувати підсумки виборів, нічого вирішити не може, він може тільки винести вердикт, були чи не були порушення при голосуванні. На підсумок може вплинути лише український президент, запровадивши надзвичайний стан і анулювавши підсумки виборів.

Команда Ющенка ще до проведення виборів говорила, що не визнає інших результатів, окрім своєї перемоги. Крім того, як усе зрежисовано і організовано на мітингах! Я колишній військовий, у нас у армії не було такої дисципліни й організованості. Але люди не розуміють, що насправді йде бійка між двома кланами. Люди, які зараз стоять на мітингу, як були бідними, так і залишаться. Ніколи жоден президент, жоден цар не зробить життя кращим. На це спроможні лише самі люди. Я з великою тривогою ставлюся до можливості розколу в Україні, але відповідальність за нього лежатиме не на Росії. Нелегітимним президентом може стати і Янукович, і Ющенко. Адже Україна практично розділилася навпіл. Хто б не прийшов до влади, буде важко, і нікому з кандидатів не позаздриш. Але найголовніше, щоб не підігрівали ситуацію ні з Заходу, ні зі Сходу.

Марія ЛІПМАН , головний редактор журналу «Pro et Contra», Москва:

— Замість перемоги кандидата, який влаштовує Кремль, в Україні спостерігається повномасштабна політична криза. Звичайно, цьому є й інші причини, крім незграбної політики. Бажання Росії впливати на Україну дуже сильне, але можливості для цього виявилися досить обмеженими. На сьогодні російські офіційні особи, починаючи з президента, усіляко наголошують, що Росія абсолютно не втручається в справи України. Вони досить успішно намагаються переключити увагу російської громадськості на втручання Заходу. У публічній сфері втручання Росії справді значно скоротилося.

Здається сумнівним, що Росії вдасться переламати розвиток подій в Україні у інтересах Кремля. Більше того, можна говорити про те, що в майбутньому вплив Росії на українську політику зменшуватиметься. Зараз ми бачимо, що у вирішенні кризи беруть участь європейські країни. При цьому не ті західноєвропейські держави, які активно чинять тиск, а ті, кого Україна сама обрала собі в посередники — Польща, Литва. А Росія втратила роль арбітра.

Навіть якщо зараз українській опозиції не вдасться привести свого президента до влади, ця боротьба явно не закінчена. Україна прагнутиме до того, щоб стати демократичнішою країною, прагнути в європейську орбіту, а вплив Росії слабшатиме.

Мені здається, що в Росії протягом останнього часу взагалі склалася тенденція до застосування спрощених і примітивних способів управління — практика, яка, на мою думку, приречена на провал, бо російська влада має справу зі складною системою як у своїй власній країні, так і в Україні. Звикши до дуже пасивного та роз’єднаного населення в себе вдома, російська влада діяла в ході передвиборної кампанії в Україні, абсолютно не зважаючи на те, що українська громадськість зовсім інакше поводиться, має активну громадянську позицію. Чинник народної енергії Росія абсолютно не враховувала. Така спрощеність походить від зростаючого в Росії авторитаризму. У нас критиків політики керівництва вже назвали «п’ятою колонною». Опозиція повністю нейтралізована, рішення приймає вузьке коло осіб, без незалежної експертної оцінки. Такий порядок і призводить до недалекоглядних кроків як у відносинах з Україною, так і у внутрішній політиці.

Протягом останніх років ЄС та НАТО дуже активно наближаються до Росії, й виникає відчуття, що походить із минулого: Україна — наш останній редут, сфера впливу, яка належить нам за правом і яку треба будь-якою ціною зберегти. У політиці всіх країн є сфери інтересів. Великі країни, безумовно, прагнуть зміцнити там свій вплив. Інше питання, наскільки ефективно це здійснюється.

Георгій САТАРОВ , президент фонду «Індем», Москва:

— «Російський чинник» на українських виборах — це гранична неефективність і непередбачливість. У російських політиків наявне перебільшене уявлення про всесилля методів, які використовує Кремль. Вони час від часу спрацьовують на території Росії, хоча, наголошую, аж ніяк не завжди. Чомусь здалося, що вони спрацюють і щодо іншої держави.

На даний момент я не бачу якихось змін політики Кремля стосовно України. Путін дотримується своєї позиції. Я й не передбачаю якихось змін. Якщо точно так само, як у Абхазії, ця політика зазнає провалу, пояснення шукатимуть не у власних помилках, а в чиїхось чужих підступах.

Кремль несе відповідальність не лише за президента, якого він приводить до влади, а й за ту нестабільність, якою загрожує ця ситуація. А нестабільність може загрожувати й спробами розколу України з дуже небезпечним збільшенням напруженості. Чи готові в Кремлі піти на розкол України? Це запитання до них.

Піар-проект «європейського» лідерства в Росії почав давати тріщини й до виборів в Україні. Не варто спрощено сприймати політику Путіна як щось лінійне. У різні моменти її визначають різні групи впливу. Путін може бути практично одночасно дуже різним і діяти згідно з різними векторами. Він, як і раніше, хоче бути членом світової тусовки, але одночасно друга частина Путіна хоче бути крутою, жорсткою, такою собі андроповсько- радянською, щоб під контролем був максимум території тощо.

Підготувала Варвара ЖЛУКТЕНКО, «День»
Газета: 
Рубрика: