Якщо дотримуватися логіки президента Саркозі, Захід зробив усе, аби зберегти територіальну цілісність Грузії. Нехай буде так. Хоча, якщо звести промову французького президента в Ніцці до спільного знаменника, то з приводу визнання Росією незалежності Абхазії та Південної Осетії було чути лише його боязку незгоду, яка потонула в тому, що пауза у відносинах Європи й Росії скінчилася, а політика кардинальних санкцій проти Росії давно себе вичерпала, бо вона, ця політика, — всього лише мистецтво можливого.
Коли місяць тому світові банки почали сипатися, як карткові будиночки, російське прислів’я «своя сорочка ближча до тіла», почало пасувати і французові Саркозі, та й не лише йому. Все просто і ясно. Ну навіщо, наприклад, німцям сваритися з Росією через Грузію, коли Кремль, розсердившись, одним розчерком пера може відмовитися від німецьких замовлень і віддати перевагу симпатичним французам або веселунам-італійцям. І навіщо французам дуже висовуватися з критикою на адресу Росії, якщо вона одним розчерком пера може віддати свої замовлення добросовісним німцям.
Часи, коли Захід ставив свої ідеологічні принципи вище за економічні, відійшли в минуле. Свій безмежний прагматизм його сьогоднішні лідери виправдовують страхом перед поверненням до часів холодної війни або формулою Саркозі «ми всі в одному човні».
Президент Франції говорив на цій прес-конференції багато й влучно. Та, як сказав мені один знайомий австрійський журналіст, незрозумілий присмак від його промов усе ж лишився. Саркозі так і не зумів розставити крапки над і, бо він не наважився сказати пресі або висловити своєму російському колезі, що називав його дружньо просто «Ніколя», найголовніше. А саме — що голосувати однією рукою за відділення Абхазії та Південної Осетії, а іншою досі втихомирювати Чечню, аморально. Особливо, якщо ми всі «в одному човні».
