У період з 10 по 14 вересня міністри торгівлі з усього світу зустрінуться для проведення наступного етапу заходу, який імовірно має стати Раундом розвитку торгових переговорів. На останній зустрічі у Досі в листопаді 2001 року учасники звернули увагу на несправедливість попереднього раунду торгових переговорів, що відбувся в Уругваї. Передбачалося, що цей раунд має вирівняти ці дисбаланси.
Здавалося б, країни, що розвиваються, повинні з нетерпінням чекати на цю зустріч, щоб прийти до справедливішої системи торгівлі. Замість цього з’явилися побоювання, що трапиться те, що вже траплялося в минулому: секретні переговори, викручування рук і вияв грубої економічної сили, спрямованої США, Європою й окремими групами розвинутих країн на те, щоб інтереси багатих були захищені.
У той час як було досягнуто певного прогресу в тому, щоб зробити переговори більш відкритими та прозорими, спроби рухатися далі зустріли опір, цілком обгрунтований: незбалансовані процеси сприяють незбалансованим результатам. Не без іронії слід зазначити, що Світова організація торгівлі, де кожна країна має один голос, могла б виглядати і демократичнішою, ніж, скажімо, МВФ, де право вето має єдина країна — США. І ще раз realpolitik (реальна політика) економічної сили підтвердила, що інтереси розвинутих країн переважають.
Ось короткий перелік, за яким можна оцінити, чи є насправді результати зустрічі в Канкуні кроками назустріч Раунду розвитку.
Сільське господарство. Більшість людей у світі, що розвивається, працюють у сільськогосподарському секторі. Ось чому має велике значення вільна і справедлива торгівля в сільському господарстві. Це не тільки питання надання доступу, але й питання усунення субсидій, які заохочують сільськогосподарське виробництво розвинутих країн і шкодять фермерам у бідних країнах. Цифри справді тривожні: субсидії в розвинутих державах перевищують сукупний доход країн Африки пiвденнiше Сахари; середня величина субсидій в Європі на одиницю великої рогатої худоби дорівнює 2 долара на день, що відповідає рівню бідності, на якому мільярди людей ледь животiють; американські бавовняні субсидії в розмірі 4 мільярди доларів 25-ти тисячам заможних фермерів призводять до бідності 10-ти мільйонів фермерів Африки і зводять нанівець і без того мізерну американську допомогу деяким постраждалим державам.
Ліки та інтелектуальна власність. TRIPS, угода щодо захисту інтелектуальної власності в галузі торгівлі, прийнята під час останнього раунду торговельних переговорів, позбавила мільйони людей у світі, що розвивається, доступу до життєво важливих ліків. Як зазначає багато хто з науковцiв, умови, що їх просувають фармацевтичні компанії, були настільки незбалансованими, що негативно вплинули на науковий прогрес. Певного прогресу все ж таки досягнуто, але цього замало. Умови, яких вимагає США, зробили б важким для невеликих держав, таких, наприклад, як Ботсвана, забезпечення платоспроможного доступу. Країни, що розвиваються, продовжують турбуватися з приводу біопіратства — патентування західними фірмами традиційних видів їжі та ліків.
Текстильна промисловість. Уругвайський раунд переговорів обіцяє зняття квот у 2004 році, що дозволить багатьом країнам, що розвиваються, використати ще одну сферу порівняльних переваг. Але багато країн, що розвиваються, побоюються, що торговельні обмеження залишаться у вигляді «гарантій» для захисту робочих місць або у вигляді високих тарифів. Багато хто також побоюється, що Захід знайде якийсь спосіб обійти свої зобов’язання.
Більш збалансована програма лібералізації. У сфері послуг, частка якої у виробництві країн, що розвиваються, збільшується, увагу було перенесено на лібералізацію торгівлі у цій сфері. Більш продумана програма балансувала б спроби, спрямовані на спрощення пересування потоків капіталу, із зусиллями щодо сприяння створення потоків робочої сили, включно з некваліфікованими працівниками.
Конкуренція. Кожен виступає за «чесну конкуренцію». Але дискусії навколо конкуренції та чесної торгівлі знову і знову демонструють інтелектуальну убогість і несправедливість торговельних переговорів. Антидемпінгові закони призначені для забезпечення чесної торгівлі шляхом заборони продажу товарів за цінами, нижчими вiд собівартості. Серед країн, що розвиваються, довгий час існувала стурбованість з приводу такої поведінки, так званого хижацтва; у зв’язку з цим були розроблені чіткі стандарти. В умовах глобалізації розширення цих принципів до міжнародного рівня було б природним, без різниці між внутрішнім і зовнішнім виробником при розгляді справ про визнання його практики торгівлі нечесною. Але сьогодні така різниця для продукту, виробленого всередині держави і за кордоном, справді існує. Зовнішніх виробників звинувачують у «нечесній» конкуренції з більшою легкістю, ніж внутрішніх. Справді, якби стандарти внутрішніх торговельних законів застосовувалися в міжнародному масштабі, напевно, більшість фірм всередині США визнали б винними у демпінгу. Досі американський Верховний суд встановлював такі високі стандарти для визнання американських фірм винними в хижацтві, що було дуже мало внутрішніх переслідувань у судовому порядку, якi закінчилися успішно. При цьому торговельні переговори навіть не торкаються скасування таких подвійних стандартів. Тому країни, що розвиваються, стурбовані тим, що винесення питання про «конкуренцію» на порядок денний торговельних переговорів тільки ускладнить і без того нелегке життя. Вони побоюються, що спроби просування внутрішніх виробників або забезпечення пільгових умов для груп, що знаходяться в невигідному становищі (вид програм позитивних дій, які були такими важливими і для розвинутих і для менш розвинутих країн), отримають ярлик «нечесних» щодо іноземних фірм і будуть заборонені.
Існує реальна небезпека, що заходи, спрямовані на усунення дисбалансу попередніх торговельних раундів, не тільки не зможуть їх усунути, але і створять додатковий дисбаланс. Підштовхування країн до лібералізації ринків капіталу та їх відкриття для потоків спекулятивних грошей є яскравим прикладом. У той самий момент, коли МВФ, зрештою, усвідомив, що така лібералізація може спричинити нестабільність, а не зростання, СОТ усе ще продовжує провадити таку політику.
Невдача в Канкуні підтвердить побоювання противників нового раунду торговельних переговорів. Не кажучи вже про те, що це буде підтримкою антиглобалістським протестам у світовому масштабі.
Джозеф Е. СТІГЛІЦ, професор економіки та фінансів Колумбійського університету, лауреат Нобелівської премії з економіки 2001 року. Був головою Ради економічних консультантів при президенті Клінтоні, головним економістом і старшим віце-президентом Світового банку.
