Чергову зустріч керівників держав СНД у Мінську можна з упевненістю назвати самітом надій, що не здійснилися. Багато учасників вважали, що їм вдасться вирішити хоч якісь проблеми на цьому саміті, який, до речі, довго відкладався. Таку оцінку цій зустрічі дав український Президент Віктор Ющенко. Він, зокрема, сказав, що в України було багато надій на потенціал цього саміту, однак не всі вони виправдалися, оскільки не всі конструктивні позиції були враховані.
Нагадаємо, що Україна запропонувала прийняти на саміті меморандум про взаєморозуміння між державами- учасниками Співдружності щодо забезпечення повномасштабного функціонування зони вільної торгівлі й про механізм застосування спеціальних (захисних) заходів у сфері взаємної торгівлі. Крім того, українська сторона запропонувала затвердити спільну заяву щодо оформлення держкордонів між учасниками Співдружності. «Рішення щодо цих пропозицій не прийняте у зв'язку з відсутністю консенсусу», — заявив виконавчий секретар СНД Володимир Рушайло після закінчення засідання глав держав у вузькому колі. Казахський президент Нурсултан Назарбаєв, чинний голова СНД, вважає, що вирішення цього питання «відбувається складно». Він пояснив, що з 92 рішень, необхідних для нормального функціонування зони вільної торгівлі, прийнято лише 32.
Спочатку зустріч лідерів 11 колишніх радянських республік (на саміті був відсутній президент Туркменістану) розглядалася як підґрунтя для реформування й модернізації Співдружності, яка існує вже 15 років. У Москві розраховували «адаптувати СНД до сучасних реалій». Головною темою саміту було обговорення доповіді про підвищення ефективності Співдружності. Планувалося також розглянути проект програми реформування Співдружності, запропонований президентом Казахстану, чинним головою СНД Нурсултаном Назарбаєвим.
Фактично між учасниками відбувся лише обмін думками. «На базі доповіді групи найвищого рівня з питань підвищення ефективності СНД відбувся ґрунтовний обмін думками на тему вдосконалення й реформування СНД і перспектив його розвитку». Так підсумував результати нинішньої зустрічі виконавчий секретар Співдружності. Він визнав, що СНД знаходиться на складному й надто відповідальному етапі. «Прогнозовані сценарії його подальшого розвитку суперечливі й навіть полярні, але ми не поділяємо песимістичних настроїв», — цитує його слова Інтерфакс.
Під час саміту не відбулася зустріч президентів Росії й Грузії Володимира Путіна й Михаїла Саакашвілі, хоча грузинська сторона покладала на неї великі надії. Варто зазначити, що зустріч лідерів СНД затьмарила акція журналістів кремлівського пулу. Вони організовано покинули саміт на знак протесту проти дій білоруської сторони, яка не допустила до роботи кореспондента «Московского комсомольца», а також фоторепортера цього видання та його колег з «Комерсанта».
У розширеному ж складі лідери країн СНД підписали заяву про боротьбу з нелегальною міграцією, угоду про керівника антитерористичного центру СНД і рішення провести наступний саміт Співдружності в Санкт-Петербурзі приблизно 10 червня 2007 року. «За підсумками обговорення прийнято відповідне рішення: Раді міністрів закордонних справ СНД на підставі доповіді Групи найвищого рівня розробити й подати на розгляд главам держав концепцію реформування Співдружності до 1 червня», — заявив Н. Назарбаєв за підсумками засідання глав СНД у Мінську. Немов передчуваючи сповнені здивування запитання журналістів про такі незначні результати мінського саміту, Назарбаєв завершив підсумкову прес-конференцію словами: «СНД нікому не заважає».
Незважаючи на суперечливі погляди на сьогоднішній стан і перспективи СНД, лідери країн-членів намагаються використати мінський саміт для розв’язання проблем у відносинах з сусідами по Співдружності.
Схоже, цю позицію поділяє й українська сторона. Підтвердженням цього є слова В. Ющенка, який сказав, що Україна продовжує розглядати СНД як інструмент багатосторонньої дипломатії, особливо в економічній сфері. Цим самітом український Президент скористався для проведення двосторонніх зустрічей. Поки що українська сторона не давала коментарів відносно того, яким вона бачить реформоване СНД. У Грузії сумніваються, що реформування СНД може сприяти ефективності цієї організації. «Росія має настільки відмінну від інших членів Співдружності позицію відносно перспективи СНД, що навряд чи реорганізація цього об’єднання може зробити його ефективним», — заявив перший заступник міністра закордонних справ Грузії Валерій Чечелашвілі. Тим часом у Мінську вважають, що СНД не має альтернативи як політичне підґрунтя взаємодії держав, тобто його складових. «Усі розмови про те, що СНД припинило своє існування, що СНД, швидше, мертве ніж живе, не має ні політичних, ні юридичних підстав», — заявив міністр закордонних справ Білорусі Сергій Мартинов.
КОМЕНТАРI
Федір ЛУК’ЯНОВ, головний редактор журналу «Росія в глобальній політиці»:
— Мені здається, що реформувати СНД неможливо. Ця організація добре виконала історичну функцію з цивілізованого розлучення після розпаду СРСР. Реально інтеграція на пострадянському просторі була можлива в 90-і роки, коли Росія була на цьому просторі незрівнянно домінуючою силою в порівнянні з іншими країнами. Тоді у Росії була маса можливостей. Зараз Росія не може впливати на внутрішню політику країн членів колишнього пострадянського простору. Найяскравішим прикладом цього, який змінив відношення Росії, стали події на Україні 2004 року. Виявилося, що при всій потужності задіяних ресурсів, включаючи головний політичний ресурс у вигляді Путіна, не вийшло. Росія вже не може бути внутрішньополітичним гравцем на відміну від 90-х років. Зараз ситуація є зовсім іншою. По-перше, держави на території СНД відбулися практично всі, включаючи Білорусь, якої не існувало 1991 року. Казахстан перетворюється не просто на могутню державу, а країну, яка претендує на певне лідерство на просторах СНД. Причому не лише економічне, але й інтелектуальне. Тому і Назарбаєв активно просуває всілякі варіанти реформування СНД, оскільки бачить у цьому спосіб зміцнення позицій Казахстану. Хоч як би там було, суверенітети на просторі колишнього СРСР сформувалися. Одна справа поступатися суверенітетом або його елементами, коли їх фактично немає, а зовсім інше — коли вoни є. І тепер відмова від суверенітету держави — це величезна історична відповідальність. Відмовитися від цього можна лише свідомо та в обмін на щось дуже серйозне. Не виключено, що в майбутньому на цих територіях що-небудь таке почнеться, як це стало відбуватися в ЄС. По-друге, навіть в ЄС не відбулося остаточного відмирання суверенітету. А швидше, процес пішов зворотно та дійшов до межі. По-третє, стосовно радянських посттериторій, рівноправна інтеграція Росії та навіть великих країн можлива, якщо Росія також від чогось відмовлятиметься. Росія до цього не готова та не має наміру цього робити, не може собі навіть цього уявити. У російському розумінні інтеграція — це коли всі рівні, а Росія — рівніше. Це абсолютно неминуче внаслідок історії, економіки, розміру. Зрозуміло, що інші країни, які бурхливо розвиваються, особливо такі як Казахстан, бачать усе це інакше. Виходить, що інтеграція можлива в двох випадках. Або Росія стане настільки сильною, що зможе підпорядковувати собі суміжні території, пропонуючи їм не лише тиск, але й якісь дуже серйозні економічні привілеї. Або, навпаки, — якщо Росія розвиватиметься не дуже блискуче, а тим часом, скажімо, Казахстан або Україна, рухатимуться несамовито вперед і вирівнюватиметься якщо не потенціал, то динаміка. Тоді можна теоретично припустити інтеграцію на більш рівноправних основах. Але поки ні одного ні іншого немає. Об’єктивно виходить, що інтеграції не може бути. Інтеграції не в значенні співпраці або торгівлі, а як інституційного взаємопроникнення. Стосовно СНД, абсолютно очевидно, що ця організація свого роду — дискусійний клуб, який працює дедалі гірше. Просто видно, що одні не приїжджають, інші приїжджають, але не хочуть один з одним розмовляти. Минулого разу Вірменія та Азербайджан не захотіли розмовляти, на цей раз — Росія та Грузія. Навіть цей потенціал СНД реалізовує не блискуче. Рішення щодо реформування прийматимуться постійно. Ніхто не готовий прямо взяти та радикально оголосити, що все — ми закриваємо організацію. Власне, зробити це може лише Росія, як найбільша країна та ініціатор цієї ідеї. З іншого боку, повний демонтаж СНД передвіщатиме досить багато технічних проблем у торгових і візових відносинах. Я не впевнений, що це кому-небудь потрібно. СНД не заважає, проте не допомагає. Росії не вигідне запровадження зони вільної торгівлі, хоч створення такої зони в СНД і з ЄС активно обговорюється. Багато російських експертів говорять, що це для Росії абсолютно не вигідно, ще й знищить багато російських виробництв. До того ж, введення зони вільної торгівлі в СНД може призвести до загострення конкуренції на внутрішньому російському ринку. Навіщо нам це робити, задаються вони питанням. Із політичних міркувань у Росії немає ніякого бажання цього робити та скріпляти СНД зоною вільної торгівлі. Казахстан виявляє більше завзяття в цьому відношенні, ніж Росія. Така зона для Казахстану могла би бути виграшнішою, ніж для Росії. Певний сектор казахської економіки дуже могутньо розвивається та вельми конкурентоспроможний. Казахи із задоволенням прорвалися б на російський внутрішній ринок. А Росії це загалом не дуже потрібно, не говорячи про те, що якщо зона вільної торгівлі розповсюджується на енергоносії, то Казахстану необхідно відкрити ринок, російські трубопроводи для того, щоб ті могли качати свою продукцію на Захід. Навіщо Росії створювати конкуренцію для найважливішого експортного товару? СНД існуватиме, а життя йде своїм плином у різних напрямках.
Сергій НІКОЛЮК, заступник директора Незалежного інституту соціально-економічних і політичних досліджень:
— Я вважаю, що в тліючому режимі, в якому розвивається СНД, країни, що входять у це об’єднання, будуть продовжувати співпрацю ще довго. Тому що їм більше нема куди подітися. Україна й Грузія дійсно роблять якісь спроби. А іншим, пробачте, куди? Їм просто нема куди подітися, як у комунальній квартирі. Кожен би хотів отримати окрему, але це неможливо. Тому СНД так і залишиться, і буде з якимись хвилями, то сюди, то туди. Щодо ініціатив казахського президента з реформування СНД, потрібно пригадати Ново-Огаревські угоди, що не реалізувалися при Горбачові, де Назарбаєв грав одну з провідних ролей. Існує інформація, що його планували на посаду прем’єра Союзу. Відтоді він постійно виступає з ініціативами, і буде далі виступати. Назарбаєв — президент азіатської країни, що володіє непоганими ресурсами. Тому, спираючись на внутрішні ресурси, він хоче грати велику роль. Але тут, в СНД, ніхто не чекає, коли Назарбаєв стане чимось, тут кожен сам собі лідер. Створення зони вільної торгівлі в рамках СНД упирається в інтереси країн учасниць. Формально спільні правила в СНД можна встановити, але їх ніхто не буде дотримуватися. Адже економіка в Білорусі й Росії будується не стільки на формальних, як на неформальних правилах.
Євген ШАРОВ, завідувач відділу інтеграції та стратегічного пар тнерства НІСД:
— СНД, фактично, зайняло свою нішу. Це об’єднання можна порівняти з операційною системою Windows в комп’ютері. Як воно створилося під час розпаду СРСР, так і існує. Воно створилося спонтанно і на цьому рівні існує саме як операційна система для різних форм співробітництва, яка, в принципі, навіть Грузію, задовольняє. У рамках цієї системи є низка інших програм, які мають різні значення, спрямованість, глибину, починаючи від ОДКБ, ЄЕП і навіть до певної межі Шанхайська організація співробітництва (ШОС). На сьогодні склалася така ситуація, що СНД, як самостійна програма, не має якихось глибинних перспектив — це суто парасолька. Співдружність є свого роду запасним аеродромом, який дозволяє, мінімізувати зовнішньополітичні провали на західному напрямку, тобто включення в іншу операційну систему, або парасольку. Коли не реалізуються в силу об’єктивних причин зовнішньополітичні ініціативи країни (регіональні чи глобальні), чи міжнародний курс тієї чи іншої правлячої групи, чи лідер країни стає непопулярним на Заході — всі врешті решт повертаються в СНД. Тобто цетака операційна система, яка зрозуміла для всіх, комфортна і певною мірою вона покриває гуманітарний, економічний простір, на якому у неформальному порядку збираються лідери половини євразійського континенту. На фоні політичної незалежності та різних національних інтересів, питання енергетики і взаємозалежності штовхає їх один до одного. З іншого боку, ніхто в об’єднанні не робить різкі кроки з Співдружності, якщо його пропозиції не сприймаються в СНГ. Категоричність або формула «якщо не так, то без мене», в рамках СНД не спрацьовує. Попри все організація продовжує своє існування. Водночас, певні ініціативи можливі і я зовсім не виключаю, що СНД, як загальна форма, яка об’єднує всі ці проекти і програми, буде існувати. Мені здається, що буде реформуватися структура СНД. Я зовсім не виключаю, що певною мірою будуть скороченi бюрократичні структури СНД. Неодноразово ставилося питання про національних координаторів в СНД. Скоріше, мова йтиме про управлінську структуру цієї організації. Щоб були сприйнятті ініціативи України, на мій погляд, потрібна уніфікація відповідного законодавства (митне, тарифне, тощо). Питання доступу до ринків це — політичне питання. Світовий досвід говорить про те, що найбільшу глибину проникнення на національні ринки отримують тільки воєнно-політичні союзники. Міжнародна торгівля не терпить романтиків. Що стосується відкриття Росією своїх ринків і зокрема впровадження зони вільної торгівлі з Україною — потрібен досить високий рівень політичної взаємодії і довіри між РФ і Україною та іншими країнами Співдружності. Я не бачу на сьогоднішній день політичного бажання з боку лідерів країн СНД створювати такі засади співробітництва, які б максимально створювали таку зону співпраці. І Росія і Казахстан певною мірою є конкурентами на енергетичному ринку. Україна постає конкурентом з точки зору ВПК і сільського господарства. Слід також брати до уваги, що проблема доступу на ринки стає вкрай політизованою в процесі різновекторних інтеграційних устремлінь країн. В частині, що стосується всього СНД, тобто на глобальному рівні, я не бачу об’єднаного консенсусного бажання всіх країн створити якісь єдині правила гри в галузі економіки, транспортних і митних питань на пострадянському просторі які б нагадували б аналогічні в ЄС. Не менш важливим моментом є й те, що і Україна і Росія стоять на порозі вступу до СОТ, що накладе певні обмеження на регіональне торгово-економічне співробітництво в рамках СНД. До того поки ці ключові процеси не відбудуться, я не думаю, що щось суттєво зміниться в рамках Співдружності.
