Здоровий глузд, між тим, переважив принциповість обох сторін: на саміт до єгипетського міста Шарм Ель-Шейк учора прибули і Ехуд Барак, і Ясір Арафат. Прилетів до курортного містечка на узбережжі Червоного моря також президент США Білл Клінтон, який, як відзначили спостерігачі, був дещо стурбований. Судячи з його попередніх заяв, Клінтон покладав дуже мало сподівань на вчорашню зустріч. Хоча вона була, очевидно, останнім шансом для Клінтона зробити вагомий внесок в історію, аби стати «дипломатом №1» у близькосхідному врегулюванні (до кінця терміну президенства у Клінтона лишилося менше трьох місяців). Держсекретар Сполучених Штатів Мадлен Олбрайт, яка теж у своїх останніх репліках не виявляла особливого оптимізму до встановлення миру на Близькому Сході, наразі сподівається хоча б на припинення насильства. Взяли участь у зустрічі також король Йорданії Абдулла, генсек ООН Кофі Аннан та представник Європейського Союзу Хав’єр Солана. Найперші зустрічі в Шар Ель-Шейку відбулися з президентом Єгипту Хосні Мубараком. Поодинці з ним зустрівся Арафат та Барак. На цих зустрічах лідери Палестини та Ізраїлю висловили свої міркування про можливості припинення насильства на Близькому Сході, яке триває вже третій тиждень.
У багатьох на початку саміту склалося враження, що Арафат, який досить неохоче погодився на вчорашню зустріч, схоже, піде на певні поступки. Ще в неділю він, правда, заявляв: «Ми йтимемо до Єрусалима, допоки палестинський малюк не встановить прапор Палестини на стінах цього міста». Ізраїльський міністр закордонних справ Шломо Бен Амі одразу визнав, що буде досить важко встановити «міст між двома сторонами». У всіх ще в пам’яті переговори в Парижі 4 жовтня за участі Олбрайт, Арафата та Барака, які завершилися повним фіаско. Шарм Ель-Шейк досить відоме місто в історії. В 1979 році тут проходили мирні переговори між Ізраїлем та Єгиптом, які згодом спричинилися до підписання мирної угоди. Утім, місця-символи вже часто «підводили» мирний процес (згадати хоча б Кемп-Девід). Тим більше, що сьогодні перепон для підписання загальної рамкової мирної угоди на Близькому Сході значно більше, ніж влітку в Кемп-Девіді. Деякі арабські лідери відверто закликають Арафата до «священної війни» з Ізраїлем. Позиція «ні війни, ні миру», яка так подобалася палестинському лідеру, вже, очевидно, не приносить йому дивідендів — потрібно на щось зважуватися, але раз і назавжди. Прихильників мирної угоди в Ізраїлі останнім часом явно поменшало. І один саміт навряд чи щось вирішить кардинально.
