Взагалi за президентство змагалися одинадцять кандидатiв, якi пропонували виборцям рiзноманiтнi програми. Двоє кандидатiв вiд соцiалiстичної партiї — колишнього оплоту Слободана Мiлошевича — Велiмiр Живинович та Бранiслав Івкович майже не вiдрiзнялися в своїх обiцянках — вiрнiше, вони нiчого не обiцяли. Перший — колишнiй актор — висуванець партiї, не сказав, що конкретно вiн може зробити для людей, але досить авторитетно заявив у власному слоганi: «Знаю, хочу, можу». Iвкович, у стилi комунiстичних традицiй, не покладався на пiдтримку електорату — та й навiщо, коли є така добре вiдпрацьована номенклатурна пiдтримка — тому не дарма його передвиборче гасло «Знаємо один одного» натякало на «групу пiдтримки». Варто зазначити, що законодавство дозволяє партiї висувати лише одного кандидата, проте соцiалiсти i тут знайшли вихiд: виставили одного вiд партiї, а iншого нiбито вiд iменi громадян.
Чинний президент Коштунiца користується досить широкою пiдтримкою населення. Маючи репутацiю помiркованого нацiоналiста, вiн не дуже рiшуче налаштований до заходу. Електорат, особливо молодь, вважає його дещо iнертним i не здатним забезпечити добробут у країнi.
Iнший досить визначний кандидат Воїслав Шешель, підтриманий Слободаном Мілошевичем, отримав 22,5% голосів — набагато більше, ніж прогнозували. В разi свого обрання обіцяв проводити економiчну полiтику, покладаючись виключно на власнi нацiональнi ресурси. Варто зазначити, що Сербiї потрiбнi значнi інвестицiї для вiдбудови власної промисловостi, а тi невеликi капiтали, що функцiонують у країнi, нiяк не здатнi вирiшити проблему.
Заступник прем’єр-мiнiстра Миролюб Лабус, мабуть, єдиний кандидат, що має вiдпрацьовану програму та авторитет серед виборцiв. Уряд технократiв, до якого вiн належить, спромiгся владнати основнi суспiльнi проблеми повоєнного перiоду, але ще залишається неврегульованим статус Косова, досить неоднозначнi вiдносини Сербія має з Чорногорією. Проте пан Лабус рiшуче налаштований на спiвпрацю із Заходом, сподiваючись залучити iноземнi iнвестицiї на розвиток економiки.
Без сумнiву, Коштунiца та Лабус були лiдерами виборчих телепоказiв, але iншi кандидати також мали бiльш-менш достатнiй доступ до таких необхiдних медіа-ресурсiв. Кiлька приватних телеканалiв явно пiдтримували пана Лабуса, змальовуючи Коштунiцу не найкращими фарбами. Майже всi провiднi кандидати «виїздили в народ»: вiдбувалися традицiйнi зустрiчi з виборцями, метою яких був жорстокий злив компромату на конкурентiв, що посилювало й без того прогресуючу апатiю серед населення.
Президентська кампанiя в Сербiї ще раз довела, що таке явище як використання адмiнiстративних ресурсiв не має кордонiв — Коштунiца та Лабус не раз були звинуваченi конкурентами у перевищеннi власних повноважень та у використаннi державних ресурсiв. Серед iнших особливостей кампанiї була «електоральна блокада» Косова: мiсiя ООН не дозволила кандидатам проводити агiтацiйну кампанiю в краї, побоюючись за їхню безпеку. I не дарма — в день виборiв бiля однiєї з виборчих дiльниць у Косово було знайдено бомбу. На щастя, її вдалося вчасно знешкодити.
Один із керівників Центру за вiльнi вибори та демократiю доктор Зоран Лучич прокоментував ситуацiю, що склалася, таким чином: «У другому турi кандидати будуть нацiленi на перемогу, а не на продовження гри, тому кампанiї обох кандидатiв будуть бiльш зорiєнтованими на виборцiв. Проте залишається велика проблема — явка виборцiв — якщо в другому турi проголосує менше 50%, то результати визнають недiйсними, і повторну президентську кампанiю буде перенесено на невизначений термін».
