Iз 57 тисяч радянських фахівців, які працювали в Іраку, 36 тисяч були вихідцями з України. 70 відсотків усього обсягу виконаних робіт, оціненого в $34 млрд., припадало на Україну. Зараз це співробітництво припинилося через ухвалені 1991 року Радою Безпеки ООН санкції проти Багдада. Тим не менше в Україні окремим політичним силам це не заважає виступати на користь розвитку українсько-іракських відносин. Голова партії Соціал-демократичного Союзу (СДС) Сергій Пересунько погодився поділитися своїми думками з приводу поліпшення співпраці з Багдадом.
— Сергію Івановичу, після своєї поїздки до Іраку ви виступили фактично із сенсаційною заявою — налагодити економічні зв’язки з Іраком. Чи існують реально перспективи українсько-іракської співпраці? Чи готові ми до неї?
— Це не фактично — це справді сенсаційна заява. Я абсолютно упевнений, що перспективи розвитку українсько-іракських відносин є. І вони надто великі, щоб про них не говорити. Щонайперше — Ірак може вирішити нашу головну проблему із забезпечення країни енергоносіями. Поки що основну частину нафти ми змушені купувати в Росії, таким чином роблячи себе залежними від цієї країни. На вищому владному рівні України вже давно обговорюється питання пошуку альтернативних країн-постачальниць. І тут якраз нам може стати в пригоді Ірак. І справа в тому, що не тільки Ірак потрібен Україні, Україна потрібна Іраку. Мені довелося бачити простих іракців, які сильно потерпають через санкції РБ ООН. Їм не вистачає найбільш життєво необхідного — харчів, медикаментів. У цьому плані якраз Київ і міг би допомогти Багдадові. Тим паче, що оонівська програма «Продовольство в обмін на нафту» зовсім не заперечує такої співпраці. Хочу звернути увагу, сьогодні в Іраку працюють компанії всіх найрозвинутіших країн світу. Чого боятися нам? Тут же в Іраку функціонує вісімдесят російських компаній. Раніше Ірак, справді, ставився до України з образою і пересторогою через те, що Київ не підтримує Багдад відкрито у боротьбі за скасування санкцій. Між тим Україна цілком могла б вимагати від світової спільноти скасування санкцій проти Іраку, допомігши тим самим збіднілим іракцям, і заодно українському народові. За підрахунками іракських економістів, ми можемо мати з Іраком лише товарообігу на $ 38 мільярдів. Близькосхідний ринок вигідний для нас ще й тим, що в Європі наші товари зараз абсолютно зайві. До Іраку ми могли б поставляти не тільки нове обладнання, але й запчастини до спрацьованої техніки.
— Для нас Ірак більше вигідний як ринок збуту чи як постачальник товару?
— І як ринок збуту, і як постачальник. Я вважаю, що це паритетна умова. Хоча в першу чергу нам все-таки потрібна їхня нафта.
— Як я зрозумів з ваших слів: для України вигідний Ірак саме тому, аби позбутися економічного (можливо, і політичного) тиску з боку Росії. Чи впевнені ви, що Ірак не відступиться від співпраці з нами під впливом Росії? Як-не-як Москва і Багдад — партнери вже не перший день і рік на противагу Києву...
— Думаю, не відступиться. Справа в тому, що Росія на сьогодні не змогла виконати цілий ряд домовленостей з Багдадом. Ірак, звісно, цього не може не помічати. Тому він і шукає зараз інших партнерів. Ми, звичайно, повинні враховувати інтереси і Сполучених Штатів, і Росії, але й думати водночас про своїх людей. Ми не повинні бути святішими від Папи Римського і цнотливішими за незайману дівчину... Це повинні розуміти й ті, хто буде не дуже задоволений нашими відносинами з Іраком, і ті, хто ставить свої особисті інтереси вище народу України.
— Чи готує Україна зараз базу для економічної співпраці з Іраком на випадок відміни Радою Безпеки ООН санкцій? І чи не лишимося ми зрештою в стороні?
— Гадаю, не лишимося, коли візьмемося до справи вже зараз. Я не розумію, чим викликаний наш страх перед санкціями... Ми ж не порушуватимемо жодних міжнародних норм. Чому ми досі не заснували в Багдаді свого посольства? Велика Британія, скажімо, не боялася, Туреччина не боялася, Польща, яка офіційно представляє в Іраку Сполучені Штати... Чому члени НАТО можуть спокійно там працювати, а Україна — ні. Санкції рано чи пізно будуть скасовані. Здоровий глузд переможе: простий народ не повинен страждати через чиїсь помилки. Чи може бути гарантією розвитку українсько-іракських відносин поїздка нашої партії до Багдаду? Звичайно, не може. Але ми взяли на себе політичний ризик сказати про те, що нам треба змінювати політичний курс країни. Налагоджувати нові контакти на користь свого народу.
— Сергію Івановичу, чому саме СДС був запрошений до Іраку: все-таки партійна палітра України далеко не бідна?
— Питання досить делікатне. Проте очевидним лишається одне — не ми набилися Іраку, а нас запросили, іракці вирішили першими протягнути руку для двосторонньої економічної співпраці. Якщо протягнули б її державним службовцям, то виникло б чимало запитань з боку міжнародних структур. Цілком логічним була запрошення політичної партії, яка зможе потім передати всю надану інформацію керівництву в Україні.
— Судячи з ваших слів — Україна має клопіт із зовнішньоекономічними зв’язками виключно через своє невміння їх налагоджувати, знаходити. Можливо, ця проблема зовнішніх зв’язків, справді, надумана або перебільшена...
— Ні, проблема є й анітрохи не перебільшена. Стала ж вона результатом внутрішнього економічного стану нашої держави. Ми знаємо, що зараз до нас не рвуться інвестори, ми знаємо, що іноземці відмовляються співпрацювати з нашими бізнесменами, урядовими структурами. А чому? А тому, що Україна не створила в себе всередині атмосфери, яка б привабила того ж інвестора, гарантувала йому отримання прибутку. Тому і включена Україна до так званої групи ризику. Тільки європейське законодавство, тільки зв’язки — на даному етапі із Ближнім Сходом — дадуть нам стрімкий ривок в економічному розвитку.
— На вашу думку, Україна уже готова відстоювати свої економічні інтереси, зокрема, що стосується Іраку?
— Якщо й не готова, то вже час бути готовій. Розвинуті країни світу, які виступають за санкції проти Іраку, спокійно там працюють. Велика кількість іракської нафти іде в США, в Канаду... Чому ми не можемо робити те саме, якщо не порушуватимемо міжнародного права? А к коли хтось спробує стати на заваді, тоді нам варто запитати, чому до нас таке упереджене ставлення? Чому нам не дають можливості заробляти собі на хліб? Чому ми не повинні дбати про своїх громадян Я думаю, у нас є абсолютне моральне право говорити про це. Ми повинні заради самовиживання приймати якісь самостійні виважені рішення. Просто нам треба трохи вище тримати свою голову.
