Кампанії, чи то політичні, чи то військові, проводять для того, щоб їх вигравати. Американська президентська кампанія не є виключенням. Кандидати від демократичної та республіканської партій роблять усе можливе, щоб дистанціюватися від нинішнього непопулярного президента, і один від одного за тижні, що залишилися до американського голосування.
Існують усі підстави для того, щоб величезна увага приділялася відмінностям у зовнішній політиці цих двох кандидатів, які в багатьох напрямках є очевидними та суттєвими. Однак між ними все ще можна знайти й схожість, частково тому, що деякі з їхніх розбіжностей не так різко виражені, як може здатися, частково тому, що тиск, якого зазнає майбутній президент Сполучених Штатів, безсумнівно обмежить те, що міг би зробити кожний із двох кандидатів, перебуваючи при владі.
Візьмімо Ірак, найбільш спірне питання в американській політиці за останні п’ять років. Барак Обама постійно вказує, що рішення розпочати війну було надто помилковим; Джон Маккейн наголошує, наскільки суттєво поліпшилася ситуація з початку 2007 року, коли кількість військовослужбовців була збільшена та переглянута стратегія США. Експертів можна було б пробачити за їхню думку про те, що кандидати говорять про два абсолютно різні конфлікти.
Але як щодо майбутнього? Не має значення, хто виграє в листопаді; зрозуміло, що Ірак не домінуватиме в зовнішній політиці США такою мірою, якою він домінував останніми роками. Ми вступаємо в післяіракський період американської зовнішньої політики. Узгоджується з цим і те, що військова присутність США скорочується. У чому відрізняються два кандидати, так це терміни та швидкість цього скорочення, а не сама ідея.
Навпаки, США візьме на себе більше зобов’язань щодо Афганістану, і кількість військовослужбовців зросте. За цим прогнозом стоїть широко поширена думка, що тенденції в Афганістані (на відміну від Іраку) негативні, і що США повинні збільшити там свою військову присутність і переглянути стратегію, щоб «Талібан» не став господарем положення.
Також усім зрозуміло, що Пакистан став частиною проблеми. Західні території Пакистану зараз є притулком для воєнізованих формувань та терористів, які пересуваються через кордон з Афганістаном в обох напрямах. Тут Обама більш схильний здійснювати односторонні військові рейди проти тероризму, якщо виникне така можливість. Але хто б не став президентом, йому доведеться зробити важкий вибір, якщо Пакистан, в якого є ядерна зброя, не зможе або не захоче діяти як американський партнер і виконати свої зобов’язання в боротьбі проти тероризму.
Ще одна сфера, в якій існує деяка одностайність (і деяка відмінність від Джорджа Буша) — кліматичні зміни. При наступному президентові США більше не буде тягарем для міжнародних спроб створення глобального режиму, який обмежить поширення парникових газів. Результатом цієї можливої еволюції в політиці США стане зміщення тиску на інші країни, зокрема Китай та Індію, і введення деяких обмежень на їхню економічну поведінку.
Президент Маккейн або Обама зробить кроки, щоб поліпшити імідж Америки у світі. Одним із його перших рішень стане заборона на всі форми тортур. Також, насамперед, очікується прийняття рішення про закриття бази в затоці Гуантанамо, де підозрювані в тероризмі утримуються без суду протягом багатьох років.
Іран — інша тема, де розбіжності, принаймні, в початковій стадії, можливо, не такі гострі, як передбачає кампанія. Обидва кандидати підкреслили, що Іран із ядерною зброєю був би неприйнятний. Переможець, безсумнівно, схвалить нову дипломатичну ініціативу, направлену на зупинку спроб Ірану самостійно збагатити уран. Менш ясні деталі такої ініціативи і що США робитимуть, якщо вона провалиться.
Заяви кандидатів щодо Ірану дійсно містять дві різні філософії дипломатії. Обама, здається, розглядає зустріч з іноземними лідерами як нормальний компонент зовнішньої політики і як один із інструментів. Маккейн, очевидно, дотримується думки, що такі зустрічі є деякою винагородою, яка пропонується, коли виконуються попередні умови (на згадку приходить Іран), і яка скасовується, коли перевищуються деякі допустимі межі, як сприйняли дії Росії в серпні цього року в Грузії. Незважаючи на такі відмінності, обидва здійснюватимуть політику, ближчу до політики другої команди Буша, ніж першої. З великими військовими витратами та економікою, що перебуває в тяжкому становищі, у майбутнього президента часто не буде іншого вибору, окрім як просто говорити.
Щодо інших питань, таких як торгівля, між кандидатами існують відмінності. Маккейн сильніший захисник вільної торгівлі, ніж Обама. Але протиріччя не такі значні, як здається на перший погляд. Конгрес грає величезну роль у торговій політиці, і майже повна впевненість у тому, що більшість демократичної партії у Конгресі збільшиться після виборів, означає, що протекціонізм також посилиться. Важкі для економіки часи ускладнять здійснення підтримки торгових угод, незважаючи на значущість у цей час для американської економіки орієнтованих на експорт фірм.
Між двома кандидатами існують справжні і важливі відмінності, коли йдеться про те, як вони налагоджуватимуть контакти зі світом. Але й тут існує більше схожості, ніж можна помітити з дебатів та кампанії. Аспекти зовнішньої політики наступного президента знаходяться саме тут, і потрібно подивитися, чи зможуть експерти зрозуміти так само добре значення того, що не сказане, як того, що сказане вголос.
Річард Н. ХААСС — колишній директор відділу стратегічного планування держдепартаменту США, нині — президент Ради з міжнародних відносин, Нью-Йорк.
