Дивлячись на величезну розруху, яку принесла Росія Грузії, можна прийти до висновку, що Кремль досягнув своїх цілей. Однак досі Росія не досягла своєї головної мети — позбавлення від Михайла Саакашвілі, продемократичного та проамериканського президента Грузії.
Точніше, Росія посилила свій контроль над сепаратистськими анклавами Південної Осетії та Абхазії. Вона розбила армію Грузії, нанесла серйозної шкоди економіці та внесла розбіжності в альянс Заходу. Протягом трьох років вона використовувала будь-яку можливість для зміщення Саакашвілі — провокуючи бунт всередині країни, вводячи економічну блокаду, зміцнюючи сили анклавів та, зрештою, проводячи військові дії. Досі президент Грузії залишається при влади.
Тут, у Тбілісі, панує високе напруження. Російські танки стоять лише в 25 милях, і пшеничні поля вздовж головної дороги в Горі горіли, підпалені російськими військами, коли я пробирався через російські блокпости, щоб дістатися до цього спустошеного, окупованого міста. (Більше за усе запам’яталися п’яні російські солдати в украденій грузинській військовій формі — «тому що вона краща за нашу».)
Російське вторгнення в Грузію змінило стратегічне розміщення сил. У ході триваючих зараз дебатів про те, як «покарати Росію», важливо пам’ятати, що головна лінія фронту все ще знаходиться в Грузії. Розмови про скасування проведення зимових Олімпійських ігор 2014 року або виключенні Росії з G8 можуть (а може й ні) справити деякий вплив на Кремль, однак найбільш важливим, що сьогодні може зробити Захід, є зміцнення уряду в Тбілісі. Рівняння просте: якщо Саакашвілі виживе, то Володимир Путін програє.
Сильна особиста неприязнь між цими двома людьми криється у двохвіковій шрамуватій історії відносин Росії та Грузії. Багато хто говорить, що Путін просто «забуває» про неї, коли обговорюється успіх Саакашвілі, який перевів свою країну зі стану, близького до банкрутства, в золоте століття економічного зростання та до найвищого рівня притоку іноземних інвестицій відносно ВВП. Все це знищили російські танки.
Можливо, Кремль упустив свій шанс прибрати Саакашвілі за допомогою явної сили, однак не варто виключати непрямих, більш прихованих спроб. Після недавнього обіду з ним у громадському ресторані, я б хотів порадити, щоб його охорона була більш пильною. (Його попередник Едуард Шеварднадзе був небезпечно незахищеним під час декількох замахів на нього, які, як багато хто вважає, керувалися Росією.) Кремль зараз робить ставку на те, що економіка Грузії занепаде, її валюта обвалиться, а нещасне населення під керівництвом якого-небудь опозиційного лідера (ймовірно, ставленика Росії), примусить піти Саакашвілі.
Відповідь Заходу на таку можливість повинна бути ширшою за просту риторику. Сьогодні найбільше значення має широкомасштабна економічна та військова допомога. Суспільні зусилля в допомозі відновлення Грузії є кращим способом не дати Росії досягнути своєї мети. Прем’єр-міністр Володимир Гургенідзе оцінює, що відновлення залізничних шляхів, мостів, портів та іншої інфраструктури обійдеться принаймні в один мільярд доларів США; в цю суму не входить гуманітарна реабілітація, витрати на облаштування біженців або відновлення армії Грузії. Гургенідзе також передбачає негативні економічні наслідки, зростання дефіциту бюджету та різке скорочення прибутків від туризму, який тільки починав набирати силу в цій красивій країні.
Сенатор США Джосеф Біден закликав негайно виділити один мільярд доларів як додаткове асигнування. Його пропозиція була швидко підтримана Бараком Обамою. Однак адміністрація Буша ще не розглядала детально питання про надання економічної допомоги. Конгрес проведе тільки коротку сесію перед виборами, і додаткове асигнування буде схвалено, тільки якщо президент Буш зможе переконати обидві партії в необхідності цього заходу. Навіть якщо це питання буде відкладено на наступний рік, негайна пропозиція Буша та підтримка з боку обох кандидатів надасть моральної підтримки Грузії. Європейський Союз, Всесвітній банк, МВФ та Європейський банк реконструкції та розвитку повинні підтримати американську допомогу.
У довготривалій перспективі Грузія та Росія повинні мирно співіснувати. Для цього Грузія повинна зіграти свою роль. Саакашвілі, безмежно талановитий 41-річний чоловік, врятував свою країну від розвалу в 2003 році. Однак йому треба стратегічно оцінювати майбутнє.
В одному з випадків він лаяв європейців за недостатню допомогу — безрозсудна тактика для прагнучого в члени ЄС — а також невтішно висловлювався стосовно Росії, що, зрозуміло, тільки збільшує загрозу його безпеки. Саакашвілі не може перемістити свою крихітну країну в Мексику. Йому потрібно з великою обережністю врегулювати ситуацію.
Звичайно, у відносинах Росії з Заходом це не пройде безслідно. (Неуважність Буша до цієї російської загрози — про що свідчить його обіймання з Путіним у Пекіні, в той час, як російські танки в’їжджали в Грузію — може дати мотиви Кремлю думати, що це вторгнення може зійти їм з рук.) І хоча Захід не буде воювати через Грузію, Росія повинна зрозуміти, що їй доведеться заплатити за застосування сили або за загрозу використання сили проти сусідів, які колись входили в радянський простір.
Це особливою мірою стосується України та Азербайджану — вірогідним наступним цілям Москви для залякування. Правила світу після холодної війни змінюються — однак не до кінцевої вигоди Росії, що недооцінила об’єднуючий вплив, який її вчинки будуть справляти на Захід. Те, що обидві сторони зроблять протягом найближчих тижнів, і визначить розвиток цих відносин — особливо для Грузії.
Річард ХОЛБРУК — посол США в ООН при адміністрації Клінтона, автор щомісячної колонки в газеті The Washington Post.
