Що стосується російської агресії проти України, то багато залежить від того, що Володимир Путін зробить далі. Але те, що зробить Путін, залежить не тільки від його розрахунку ймовірної відповіді НАТО (й особливо США), але і його оцінки, як люто український народ буде реагувати на будь-яку подальшу ескалацію з боку Росії. І, щоб завершити коло, українська відповідь залежатиме від реакції громадян на подальше повторення Путіним кримської агресії, і чи віритиме країна, що Сполучені Штати та НАТО дійсно її підтримують.
Бандитська тактика Путіна в захопленні Криму проливає світло на його планування. Він заздалегідь знав, що його тонко замасковане вторгнення отримає широку підтримку російської більшості в Криму. Він не був впевнений, як будуть реагувати розміщені там малочислені та легкоозброєні українські військові підрозділи, тому вони пішли в масках, як гангстери мафії. У випадку серйозного українського опору, він міг відмовитися від цієї ініціативи і відступити.
Початковий успіх може спокусити його повторити ті самі дії більш прямо, безпосередньо в східних областях самої України. У разі успіху завершальна третя фаза потім може бути спрямована через поєднання політичної нестабільності та все більш явного використання російських військ для повалення уряду в Києві. Результат може бути схожим на двох етапів захоплення Гітлером Судетської області після Мюнхена в 1938 році та остаточної окупації Праги та Чехословаччини на початку 1939 року.
Багато залежить від того, як чітко Захід передасть диктатору в Кремлі — частково комічна імітація Муссоліні та більш загрозливе нагадування про Гітлера — що НАТО не буде пасивним, якщо війна спалахне в Європі. Якщо свобода в Україні придушується у той час як Захід просто спостерігає, під загрозою також опиниться нова свобода й безпека в прикордонних Румунії, Польщі та трьох прибалтійських республіках.
Це не означає, що Захід чи Сполучені Штати повинні загрожувати війною. Але в першу чергу, односторонні і грізні акти Росії означають, що Захід повинен негайно визнати легітимним нинішній уряд України. Невизначеність щодо його правового статусу може спокусити Путіна повторити свою кримську шараду. По-друге, Захід повинен передати — на даному етапі в приватному порядку, щоб не принизити Росію, — що українська армія може розраховувати на пряму й безпосередню допомогу Заходу, щоб підвищити її обороноздатність. У Путіна не має залишитися жодних сумнівів, що напад на Україну спровокує тривалу і дорогу кампанію, й українці не повинні боятися, що залишаться в біді.
Тим часом, сили НАТО, відповідно до планування на випадок непередбачених ситуацій, повинні бути приведені у бойову готовність. У цьому контексті політичний і військовий сигнал подала б висока готовність до безпосередніх повітряних перевезень у Європу американських авіаційних підрозділів. Якщо Захід хоче уникнути конфлікту, то Кремлю треба недвозначно дати зрозуміти, чого він може очікувати при подальшому авантюристичному застосуванню сили в центрі Європи.
Крім того, такі зусилля для запобігання прорахунків, які можуть призвести до війни, повинні узгоджуватися з підтвердженням бажання Заходу мирного залагодження з Росією підходів щодо спільних зусиль, спрямованих на те, щоб допомогти Україні відновитися економічно і стабілізуватися політично. Захід повинен переконати Росію, що він не прагне залучити Україну до НАТО чи налаштувати її проти Росії. Українці самі можуть визначити глибину їх близькості до Європи і сферу їхнього економічного співробітництва з Росією в інтересах миру та стабільності в Європі. Після травневих виборів вони можуть переглянути деякі з механізмів особливого статусу Криму, але вони не повинні робити це під тиском або атакою сусіда, який керується імперськими чи особистими амбіціями.
The Washington Post, 4 лютого 2014 року, переклад Миколи СІРУКА, «День»
Збігнєв БЖЕЗИНСЬКИЙ, американський політолог, радник з національної безпеки з 1977-го по 1981-й.
