Віднині у світі 192 незалежні держави. Опівночі в неділю за місцевим часом після 300 років португальського колоніалізму, 24 років індонезійської окупації та понад двох років знаходження під управлінням ООН незалежність отримав Східний Тимор. Першим президентом країни став Шанана Гужмау — поет, який майже сім років провів у індонезійській в’язниці. На його інавгурацію та урочистості з приводу проголошення незалежності Східного Тимору прибули генеральний секретар ООН Кофі Аннан, екс-президент США Білл Клінтон і президент Індонезії Мегаваті Сукарнопутрі. Присутність останньої Шанана Гужмау розцінив як знак остаточного примирення між Індонезією та Тимором. Однак, пише «Нью-Йорк Таймс», багатьом тиморцям не сподобався екскорт пані Сукарнопутрі — біля ста охоронців та чотири військових кораблі. Їх появу розцінили як демонстрацію сили.
1999 року за незалежність Східного Тимору проголосували майже 80% населення цього регіону. Тоді ж індонезійська армія спалила столицю Тимору Ділі, вбила біля тисячі чоловік, багато тисяч були вивезені в Індонезію. Сьогодні депортовані поступово повертаються додому, але там на них чекають скрутні часи. У столиці країни Ділі багато людей заробляють менше, ніж 55 центів на день. Східний Тимор називають найбіднішою країною Азії. Середня тривалість життя тут становить 57 років, у сільських районах тільки 37% населення, старшого за 15 років, вміють читати й писати. Минулого тижня країни-донори вирішили надати Ділі $360 мільйонів допомоги на наступні три роки, однак країна й надалі потребуватиме фінансових вливань.
Миротворчий контингент ООН буде виведено зі Східного Тимору впродовж двох років — за цей час має сформуватися власна армія нової країни. Сьогодні вона налічує 600 солдатів з числа колишніх повстанців проти індонезійського панування.
Офіційною мовою Східного Тимору стала португальська, однак, як зазначає «Нью-Йорк Таймс», тільки 5% населення країни говорять нею. Більшість користується індонезійською та місцевою мовою тетум. Державною валютою Східного Тимору став американський долар. Варвара ЖЛУКТЕНКО, «День»
