«Ізраїль хоче — дійсно, йому відчайдушно необхідні — мир і стабільність на Близькому Сході, й ми продовжимо робити все, що в наших силах для того, щоб досягти цього. Але ми не можемо досягнути цієї мети самi, не кажучи вже про те, щоб вести переговори з тими, в чиїй ідеї про стійкий і мирний Близький Схід немає місця Ізраїлю».
Ці слова лауреат Нобелівської премії миру Шимон Перес опублікував ще перед його обранням президентом країни, перебуваючи на посту заступника прем’єр-міністра Ізраїлю. У них виражене основне прагнення і проблема, які визначають зовнішню політику цієї держави.
Шлях до президентської посади у 84-річного Шимона Переса був довгим і нелегким. Та все ж, після близько 60 років на лідируючих позиціях він став дев’ятим президентом Ізраїлю. І хоч в парламентській республіці ця посада вважається декоративною, вона достатньо почесна.
Улюблений учень Бен-Гуріона, з яким він зустрівся ще в 17- річному віці, у 25 — вже командуючий ВМС, а в 30 — займає посаду генерального директора Міністерства оборони. Саме Шимон Перес, якого вважають миротворцем №1, відіграв головну роль у формуванні оборонної та електронної промисловості Ізраїлю, а також в реалізації атомного проекту. З 1959 року до останнього часу він депутат Кнесету. Був членом і головою Партії праці з 50-х років і до грудня 2005 року, коли перейшов до новоствореної партії Аріеля Шарона «Кадіма». Від неї ж він був обраний до Кнесету на виборах 2006 року.
Разом з тим, Шимон Перес поет, письменник і перекладач. Перші вірші він написав ще в 9- річному віці у польському містечку Вишнево (тепер — Білорусь), звідки він родом. В Ізраїлі він видав під жіночим псевдонімом серію репортажів «Зі щоденника жінки», які викликали позитивні відгуки літературних критиків. Сьогодні ж він — автор дванадцяти книг і багатьох перекладів, зокрема Набокова, якого особливо цінує. Перес знайомий з Євтушенком і Вознесенським, Рибаковим і Солженіциним.
Головного книголюба Кнесету, як часом його називають, одні звинувачують у мрійливості та утопізмі, інші — в інтриганстві. Та кредо Переса, сформульоване ще в кінці 50-х актуальне й сьогодні:
«Територію Ізраїлю в довжину здобули його солдати та селяни. Своєї території завширшки він позбавлений через наявність арабських країн. Висота Ізраїлю — у досягненнях його вчених та інженерів, системі освіти та загальному інтелектуальному рівні».
На своєму політичному шляху Шимон Перес допускав і помилки. Однією з головних була недооцінка великої імміграційної хвилі початку 90-х років. «Коли наприкінці перебудови його попереджували про «чемоданні» настрої радянських євреїв, відповіддю було: «дурощі». Ці «дурощі» відгукнулися йому стократно. Особливої популярності серед вихідців із СНД Перес не здобув, і переважно тому, що для «російських» євреїв він — уособлення зарозумілої еліти, причому еліти лівої, — пише Михайло Гольд. — За подібного підходу не рятують навіть спроби говорити російською мовою в ході передвиборної кампанії — трюк, котрий активно використовували усі ізраїльські політики».
Однак, хоч Перес програвав парламентські вибори аж шість разів, він обіймав посади прем’єр- міністра (виконуючим обов’язки у 1977 році, а потім прем’єром у 1984—1986 та в 1995—1996 роках) та міністра закордонних справ (спершу в 1992 а потім у 2001—2002 роках). Саме в 1992- му, вирішивши укласти мир з Організацією визволення Палестини, він перетворюється на політика світового рівня. В 1994 році за зусилля з налагодження миру на Близькому Сході, які увінчалися угодами, підписаними в Осло, він разом з Іцхаком Рабіном та Ясером Арафатом удостоюється Нобелівської премії миру.
Посада віце-прем’єра в уряді Ехуда Ольмерта, яку він обіймав останнім часом, не давала йому повної можливості реалізувати свої ідеї. Як, зрештою, i не дасть посада президента країни. Однак, без сумніву, Шимон Перес максимально скористається нею для популяризації та втілення в життя власного бачення розвитку країни — шляху високих технологій, досягнення компромісів у спірних питаннях з сусідами і мирного співіснування. Це бачення він виклав, зокрема, у статті, котру нещодавно опублікував Проект Синдикат. Наведемо з неї уривок:
«Був час, коли Організація визволення Палестини (ОВП) займала позиції, які були такими ж, які тепер займає Хамас. Потім ОВП змінилася. Якщо нинішнє палестинське керівництво змінить свою позицію, з нашого боку не буде жодних проблем. Ми не матимемо нічого проти переговорів. Ми за переговори. Ми за «рішення про утворення двох держав». Ми приймаємо «дорожню карту» на Близькому Сході. Терор — ось ми проти чого.
Однак, питання, з якого ми не можемо досягти угоди — це «право на повернення» для палестинців. Якби таке право було визнане, то замість єврейської більшості була б палестинська більшість, що означало б кінець єврейської держави. Це демографічне, а не релігійне питання: арабська держава — це держава, в якій більшість складають араби, а єврейська держава — це держава, в якій більшість складають євреї. Дійсно, «право на повернення» заперечує саму ідею про утворення двох держав, оскільки це означало б одну державу — палестинську державу. Ніхто в Ізраїлі не прийме цього».
«Не дивлячись на нинішню несприятливу ситуацію, шлях до стабілізації Близького Сходу все ще пролягає через спільні економічні проекти, — пише далі Шимон Перес. — Навіть зараз Ізраїль планує побудувати новий «коридор миру», який включатиме йорданців, палестинців і нас. В рамках цього проекту ми прагнемо зупинити зневоднення Мертвого моря, побудувати спільний аеропорт і спільну водяну мережу з Йорданією, а також розвинути інфраструктуру туризму».
На думку прем’єр-міністра і глави партії «Кадіма» Ехуда Ольмерта, «вклад Переса в політичне життя Ізраїлю величезний». Шимон Перес, за його словами, «є справжнім символом Ізраїлю, котрий втілює прагнення до миру і наукового розвитку».
