На днях представник НАТО Джеймс Аппатурай виявив стурбованість висловом голови МЗС РФ С. Лаврова, що Росія зробить усе, щоб не допустити вступ України в НАТО, а також відсутністю пояснень відносно того, що мається на увазі під словом «все».
Звичайно, повну і адекватну відповідь на поставлене питання може дати лише МЗС Росії, якщо визнає за необхідне розкривати деталі такого роду діяльності.
І все ж, щоб хоч в якійсь мірі допомогти пану Д. Аппатураю зрозуміти зміст можливих загроз і не виглядати упередженими, скористаємось поглядами одного із сучасних теоретиків російського візантизму А. Малєра, який довгий час переймається проблемою теоретичного обґрунтування шляхів і методів поновлення російської імперії. У своїй статті під красномовним заголовком «Сім кроків до імперії» він розкриває зміст і направленість дієвої, на його думку, російської політики щодо колишніх радянських республік і перш за все України.
У позиції автора звертає на себе увагу акцент на розгляді України не як суверенної держави, а як країни-примари, яка повинна бути інтегрована до складу Росії. (Чи не правда, збігається із висловами досить впливових посадовців).
У якості одного із кроків на міжнародній арені А. Малєр пропонує «вимагати від своїх геополітичних суперників реальних прав на повернення своїх сфер впливу в обмін на невтручання у зовнішню політику цих суперників по відношенню до інших територій». Такий свого роду сучасний варіант Пакту Молотова—Рібентропа.
Важливою, дієвою і до того ж дешевою у системі відносин на пострадянському просторі вважається організація в сусідніх з Росією державах промосковського руху, який опирався б на низові громадянські структури, студентство і стихійних бунтарів. За необхідністю єдиний промосковський рух повинен скласти необхідну масівку для серії проросійських «оксамитових революцій». Окрім місцевого активу, до акції пропонується залучати російські ресурси (від «медвежат « до молодіжного відділення «Родина») .
Реалізації завдання повного повернення України в лоно Росії, на думку пана Малєра, повинен бути підпорядкований і культурний вплив з його російськомовною складовою, де значну роль відіграватиме Російська православна церква Московського патріархату, яка в змозі нести ідеологічне обґрунтування необхідності інтеграції.
Досить детально розглядається така форма впливу, як політика «керованих конфліктів». Установка робиться на те, що «Москва повинна почати виступати головним і найефективнiшим арбітром у всіх внутрішніх конфліктах на сусідніх з Росією територіях. Для цього можна використовувати як офіційні дипломатичні засоби, так і технологію «низового» культурно- економічного впливу. Таким чином, Москва стає основним центром сили і, як наслідок, основним центром легітимності влади в епоху смутних часів: населення пострадянських країн починає догадуватись, що вся їхня «незалежність» — це тимчасова гра у велику політику, і що єдиним джерелом легітимності залишається Росія, й інтеграція з нею — це питання часу».
Зважаючи на значне місце російського промислового і фінансового капіталу в українській економіці, пан Малєр вважає, що надзвичайно вразливим фактором впливу на Україну може стати економічний як фактор політики «останнього аргументу», яка може бути порівняна хіба що з використанням зброї масового враження: це перекриття основних потоків господарсько-економічних ресурсів. По відношенню до України — це знамените «перекриття газу» і доступу до всіх можливих ресурсів.
Можна було б проігнорувати пана Малєра, тим більше, що його стаття писалась задовго до нинішніх подій. Можна, якби його позицію не поділяла більшість впливової російської еліти. Очевидно, що в арсеналі засобів впливу є територіальні претензії, дезінформація, подача спеціально дозованої інформації про Україну в міжнародних організаціях, формування в них точки зору про шкідливість для Європи інтеграції з Україною та інші, про які, певно знає пан Джеймс Аппатурай. Можливість їх використання визначається, врешті-решт, співвідношенням того, хто що виграє, а хто що програє. Думається, що вступ України до НАТО — це крок до посилення безпеки, і не тільки американської і західноєвропейської, але й російської. Достатньо тільки подивитись на цю проблему з іншої точки зору. Але це питання іншого матеріалу.
