Сирійська армія почала зачистку міста Джиср еш-Шугур на півночі країни.
У зіткненнях з бойовиками в ньому вже загинуло понад 120 військових. Раніше повідомлялося, що в дивізії, якою командує брат президента Башара Асада Махер і яка несе голосний тягар боротьби з протестувальниками, вбито близько 700 військовослужбовців. Можна зі значною впевненістю говорити, що країна занурюється в повномасштабну громадянську війну. У ній з’явилися партизанські загони, що забезпечуються вже декілька місяців зброєю із сусіднього Іраку. Звідти ж просочуються бойовики екстремістських організацій. Поки їхня чисельність відносно невелика, здебільшого вони були направлені до Лівії. Жителі міста Джиср еш-Шугур і його околиць покидають свої помешкання й рятуються в сусідній Туреччині. За останні дні кордон перейшли 2,8 тис. осіб.
Дії й санкції Європи та США проти високопоставлених сирійських чиновників самі по собі мають поки більше декларативний характер. Але зміна позиції Туреччини — новина вельми неприємна для кліки Башара Асада та його брата Мохера. Прем’єр-міністр Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган, який завжди вважався одним з найвідданіших союзників президента Асада, звинуватив владу Сирії в жорстокості й нелюдяності. За словами прем’єра, кілька днів тому він провів телефонну розмову з сирійським лідером і зрозумів, що він не усвідомлює всю серйозність становища. «Ситуація в Сирії на межі гуманітарної катастрофи, а обіцяні Асадом реформи так і не почалися», — заявив Ердоган. При цьому він зазначив, що Анкара підтримує ідею засудження дій Дамаска в Раді безпеки ООН. Турецький афронт виявився несподіваним як для європейських столиць, так і для Москви.
Куратором, спонсором і натхненником опозиційного руху в Сирії є Саудівська Аравія. Дамаск останнім часом йшов у фарватері іранської політики. Тегеран фінансово підтримував сирійський режим в обмін на лояльність. Були зафіксовані випадки безпосередньої участі стражів ісламської революції в бойових зіткненнях із сирійськими опозиціонерами. Більше того, з іранської столиці всіляко підтримують твердий тон сирійської влади щодо протестувальників. Це й зрозуміло. На користь Ірану утримати Башара Асада та його оточення при владі й тим самим забезпечити свій вплив не лише в стратегічно важливій країні в східній частині Середземного моря, а й контролювати через неї перебіг процесів на Близькому Сході та підтримку напруженості у відносинах Сирії й Ізраїлю.
Відповідно, цілі саудівців прямо протилежні. Зміна влади в Дамаску є першим кроком до фізичної ізоляції Ірану. На іншому березі Перської затоки з неприхованим занепокоєнням спостерігають за зростаючою агресивністю іранського режиму, спробами дестабілізувати обстановку у Бахрейні й інших еміратах, зокрема й у самій Саудівській Аравії. Вибити Сирію з іранської колоди — давнішня мета саудівців. І, здається, їхня мета близька як ніколи. Відхід Туреччини від підтримки сирійського режиму — новий важливий козир у руках саудівців і додаткова ізоляція Асада. Якщо Анкара більше не підтримує Дамаск, то паралельно посилюються позиції Саудівської Аравії в сусідньому Лівані, який цілком може стати ближньою базою бойовиків сирійської опозиції.
Твердження сирійської влади, що за подіями в країні стоять зовнішні сили, не позбавлені підстав. І головними дійовими особами такого втручання виступають саудівський принц Бандар і ліванський прем’єр-міністр Саад Харірі. Його батько Рафік Харірі, в убивстві якого звинувачують сирійські спецслужби, був відомий своїми комерційними зв’язками з високопоставленими сирійськими військовими. Саме Рафік Харірі сподівався на їхню підтримку в здійсненні спроб розхитати чинну владу в Дамаску. Через низку причин це не вдалося, й розплатою стало його вбивство. Зрозуміло, що його син Саад жодної симпатії до Башара Асада не відчуває й робить усе те, що не встиг батько. Зважаючи на те, що Сирія та Ліван пов’язані в першу чергу економічно, як сполучені посудини, ліванський слід к поточних подіях не менш важливий, ніж прямий саудівський. Адже Саад, який народився в Ер-Ріаді, так само вписаний у саудівський істеблішмент, як і його батько.
У найближчій перспективі гроші будуть головним мотором сирійських подій. Санкції ЄС і США значно обмежать фінансові можливості Асада. Вони надходитимуть з Ірану, але й Тегеран відчуває певні труднощі через санкції. Поки в нього гроші є, але чи будуть вони й надалі, залишається питанням. У цій частині противники сирійського режиму можуть почуватися набагато впевненіше. Саудівці вже неодноразово показували, що в разі потреби за ціною й витратами не постоять. Та й не лише вони. Лівійські опозиціонери постійно отримують фінансове підживлення, навіть закамуфльоване під продаж нафти, від еміратів затоки, в першу чергу Катара. Отже, гроші є й будуть, а вони кров війни і її рушійна сила.
Звернімо увагу на активізацію антисирійської кампанії в міжнародній пресі, підготовку Парижем і Лондоном чергової резолюції в Раді Безпеки ООН. До речі, рада керівників МАГАТЕ, експерти якого раніше встановили, що об’єкт недалеко від сирійського міста Дейр-ез-Зор, розбомблений ВПС Ізраїлю 2007 року, був практично готовим ядерним реактором. Представники 17 з 35 країн — членів організації підтримали резолюцію, що закликає покарати Сирію за приховування інформації про секретний ядерний реактор. Китай і Росія, а також іще шість країн висловилися проти. Але сам факт сирійських ігор в атомні карти на тлі проблем з атомними проектами Ірану та Північної Кореї додатково сприяє міжнародній ізоляції Дамаска.
Москва теж проявляє активність, напевно зважаючи на негативний лівійський досвід. Спецпредставник президента Росії у питаннях співпраці з Африкою Михайло Маргелов найближчим часом має намір прийняти делегацію сирійських опозиціонерів. Запрошення відправило Російське товариство солідарності та співпраці з народами Азії й Африки. Хоча статус зустрічі, якщо вона відбудеться, не дуже високий, проте факт сам по собі є вельми показовим.
Режим Асада нестримно наближається до краху, й у Москві намагаються визначити, з ким надалі доведеться мати справу в Дамаску. Проблема не з легких, оскільки сирійська опозиція численна й роздроблена й поки не має того, хто міг би стати лідером країни.
ДО РЕЧI
Як повідомила вчора служба Бі-Бі-Сі, сирійські військові за підтримки танків оточують міста і села неподалік від кордону з Туреччиною. Дамаск заявляє, що військовослужбовці переслідують озброєних бунтівників після того, як урядові війська взяли під свій контроль місто Джиср еш-Шугур. За словами очевидців, війська застосовують тактику «випаленої землі» — руйнують будинки біженців і спалюють посіви. Уряд стверджує, що він бореться з озброєними повстанцями, які нападають на сили безпеки і грабують місцеві села. Проте, за словами тисяч біженців, що прибувають до Туреччини, бандити, за підтримки уряду, нападають на людей, підпалюють будинки і грабують місцеве населення. Згідно зі свідченням біженців і представників опозиції, війська за підтримки танків оточують села на схід і північ від міста Джиср еш-Шугур і руйнують усе, що трапляється на їхньому шляху.
