Сильний долар — це добре чи погано? Враховуючи ступінь доларизації та експортну залежність економіки, слабкість внутрішнього ринку, це питання актуальне й для України. Певне затишшя у дискусіях з цього приводу (що супроводжується, до речі, деяким зміцненням гривні) навряд чи буде довгим. Вітчизняним експортерам, які серйозно зміцнили вплив після парламентських виборів, більш вигідний сильний долар (і відповідно ослаблена гривня). Для всіх інших сильний долар означає передусім інфляцію. А ось американській економіці, вважає відомий економіст Стігліц, сильний долар ні до чого.
Писати про валютні курси завжди ризиковано. Якщо під час написання статті валютний курс знижується, завжди існує імовірність його підвищення до того, як стаття побачить світ. Але питання про те, як нам думати про валютні курси і належним чином керувати ними, завжди залишиться актуальним.
Що хвилює сьогодні громадськість, то це не просто курс долара, що знижується, а, швидше, те, що влада США має намір робити з цього приводу. Пол О’Ніл — прямолінійний міністр фінансів США — передбачає, що Сполучені Штати мало що можуть або бажають зробити для того, щоб зміцнити долар. Його заяви розкритикували як відступ від політики сильного долара, що стала однією з відмінних рис правління адміністрації Клінтона.
Один із обов’язків економічного керівництва полягає у розсіюванні економічних міфів, а ніяк не в їх створенні. Політика «сильного долара» є одним із найяскравіших прикладів економічного міфу. Згідно з цим міфом, створюється враження, що міністерство фінансів США могло б підтримувати сильний долар, і що це сприятливо для США. Коли я займав посаду голови ради з економічних питань президента США, мене часто запитували, чи підтримую я політику сильного долара. Я відповідав, що вірю у «рівноважний долар».
Іншими словами, валютний курс нічим не відрізняється від інших цін. Як і ціна на яблука або апельсини, валютний курс має визначатися ринковими силами. Та ми б висміяли будь-кого, хто сказав би, що вірить у «сильну апельсинову політику». Тим часом певні люди, що мають, здавалося б, найглибшу віру в ринкові сили, поводяться з валютними курсами таким чином, якби вони керувалися законами, відмінними від законів економіки, і слова або навіть погляду міністра фінансів вистачило б для їх зльоту або падіння.
Звичайно ж, валютні ринки відрізняються значною ірраціональністю. Великий економіст Кейнс якось порівняв ринок фінансових активів з конкурсом краси, мету якого не встановити, хто найкрасивіша дівчина, а з’ясувати, кого інші вважають найкрасивішою.
Мета операцій на валютних ринках, дійсно, часто полягає в тому, щоб передбачити, про що і як будуть думати інші. Але навіть якщо втручання уряду і може короткостроково вплинути на валютний курс, у більш довгостроковому плані тільки основні ринкові принципи мають реальне значення. Уряд може виконувати свою законну роль щодо обмеження надмірної нестійкості валютного курсу, але якщо економічні принципи не є головною рушійною силою у встановленні валютних курсів, на що повинна спиратися наша віра у ринкову систему?
Віра у поняття, які вводять в оману, неминуче призводить до подальшої плутанини. Якось репортер запитав представника міністерства фінансів США про згубний вплив сильного долара на експорт (тоді виникли серйозні проблеми з продажем автомобілів та іншими експортними галузями). У відповідь йому було сказано, що сильний долар означає сильну економіку, а сильна економіка збільшує експортні можливості. Але навіть міністерство фінансів США, яким би могутнім воно не було, не може змінити або відмінити закони економіки. Виходячи з напряму кривої попиту, при більш високих цінах попит на американські товари падатиме, тоді як сильний долар означає більш високі ціни на американські товари.
Можливо, найбільш істотним запереченням проти політики сильного долара є те, що така політика саме й призводить до плутанини між сильним доларом та сильною економікою. Ми не повинні виявляти більш емоційної прихильності до валютного курсу, ніж до будь-якої іншої ціни. Сильніша валюта перешкоджає експорту, тоді як в умовах зростаючого безробіття це може лише погіршити ситуацію. З іншого боку, з падінням цін на імпорт, більш високий валютний курс може призвести до нижчої інфляції. Тому коли основною проблемою є інфляція, сильна валюта може бути сприятливою для економіки.
Політика сильного долара скидається на економічний націоналізм, якому немає місця в епосі глобалізації. При сильному доларі євро та ієна обов’язково будуть слабші. Але як відреагують на це політичні та економічні лідери в інших країнах? Чи повинні вони просто погодитися на політику сильного долара, навіть якщо це означатиме слабкі євро та ієну?
Що потрібно, то це обговорення цієї проблеми із Сполученими Штатами, оскільки сильний долар уже призвів до аномальної ситуації, коли найбагатша країна світу, здається, не в змозі жити за статками і повинна постійно позичати сотні мільярдів доларів у іноземних держав для того, щоб фінансувати свій величезний зовнішній торгівельний дефіцит. Сильний долар — набагато більшою мірою, ніж японський протекціонізм — став причиною двостороннього дефіциту з Японією. Політика сильного долара зробила свій внесок у внутрішній протекціонізм, що знайшов вираження у нових тарифах США на імпорт сталі.
Настав час відправити політику сильного долара на відпочинок. Пол О’Ніл гідний похвали за зусилля у цьому напрямі. Можливо, ми вже можемо розпочати думати більш серйозно про створення міжнародної економічної системи, що визнала б руйнівний ефект, який створюють ринкові коливання найбільших світових валют на країни, що розвиваються, і забезпечила б більшу стабільність. Дуже довго ми звинувачували жертви. Це й дозволяло нам уникати необхідності ретельного вивчення самої системи.
Проект Синдикат для «Дня»
Джозеф СТІГЛІЦ — професор економіки та фінансів Колумбійського Університету, лауреат Нобелівської премії з економіки 2001 року.
