Американський супутник, як повідомили, зафіксував жваву роботу на колишньому ядерному об’єкті в Йонбйоні В Північній Кореї: там риють і будують. Це при тому, що у 2008 році там знесли башту охолодження ядерного реактора після домовленостей із урядом про припинення ядерної програми. Раніше північнокорейська офіційна преса не раз гордо заявляла про продовження роботи над «зброєю залякування», а одного разу навіть повідомила, що країна вже створила термоядерну бомбу. Але і ці погрози, і супутникові фото особливого враження не справили. Домінує чи не одностайне переконання, що таким чином Північна Корея дає сигнал для торгів про економічні вигоди для себе — передусім, зняття санкцій, введених після виходу цієї країни із Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) та серії випробувань. До слова, тихо «забуті» й гучні звинувачення на адресу офіційного Пхеньяна в торпедуванні південнокорейського військового корабля в спірному морському районі, яке КНДР від початку рішуче заперечувало. Водночас, у військовий напад на КНДР під вивіскою запобігання ядерній програмі мало хто вірить: по-перше, таки ніхто не впевнений, що в цьому випадку Пхеньян не виконає свою погрозу, по-друге, не викликає сумнівів дійсно відданість усього населення цієї закритої країни дати відсіч нападникам — національна гордість північнокорейців, постійно підживлювальна офіційною пропагандою, грунтується на пам’яті про приниження й гноблення під час майже піввікової японської окупації.
Тим часом, на недавній 54-й Генеральній конференції МАГАТЕ у Відні наприкінці вересня було відхилено проект резолюції «Про ядерний потенціал Ізраїлю» з вимогою до Ізраїлю приєднатися до угоди ДНЯЗ.
«За» проголосувала 51 країна, а «проти» — 46, ще 23 утрималися. Ще задовго до голосування було очевидним, як Ізраїль і США намагаються торпедувати ухвалення цієї резолюції. Ще навесні Гендиректор МАГАТЕ розіслав листа з проханням висловитися з приводу проекту резолюції, практично розписавшись у власному безсиллі підготувати необхідну доповідь — він просто дістав відкоша від Тель-Авіва. Відповіді США та їхніх союзників були напрочуд одностайні в аргументації проти: виокремлення Ізраїлю є недоцільним, бо може підірвати й без того кволий «мирний процес», от коли б про Іран — то ми завжди раді (Іран, до слова, є членом ДНЯЗ). Саме на цьому і шантажував Тель-Авів: мовляв, це завдасть нам такої образи, що далі про жодні переговори з палестинцями і продовження мораторію на будівництво в окупованих територіях ми і не подумаємо. Україна, до речі, теж проголосувала проти проекту резолюції. У листі до Гендиректора МАГАТЕ міністр закордонних справ Костянтин Грищенко виявив всі чудеса української дипломатичної еквілібристики: «Ми твердо переконані в тому, що Ізраїлю слід приєднатися до цієї Угоди (ДНЯЗ. — І.С.) у якості держави, що не володіє ядерною зброєю й поставити свої ядерні установки під всеохоплюючі гарантії МАГАТЕ». Цікаво, як держава, що, за оцінками і самих ізраїльських експертів уже володіє 150—200 ядерними боєголовками та носіями для їхньої доставки, стане державою, що їх не має — залишилося секретом. Рівно, як що це за «всеохоплюючі гарантії» ізраїльським ядерним замість відомої процедури контролю? Тим не менше, міністр повторив оту вже заяложену фразу про «недоцільність виокремлення» і запропонував поговорити про без’ядерний близькосхідний регіон узагалі. Хоча саме це і мали на меті арабські країни, які були головними лобістами резолюції і які, не дивно, дуже засмутилися від провалу.
Вигравши в поваленні «анти-ізраїльської» резолюції, США та союзники програли боротьбу за душу цих арабських країн. Тепер їм буде майже неможливо аргументами переконати навіть своїх союзників і з числа так званих «поміркованих режимів» у тому, що саме Іран є для них смертельною загрозою.
Минуле літо було напрочуд спекотним в іранському «ядерному питанні». США врешті домоглися ухвалення економічних санкцій, які б — за давньою мрією Гілларі Клінтон — стали такими, «скалічили б Іран». Якщо раніше адміністрація Обами шантажувала світ заявами, що відчайдушно стримує Ізраїль від нападу на Іран, то 1 серпня начальник об’єднаного комітету начальників штабів США адмірал Майк Мюллен прямо заявив, що плани військової операції проти Ірану «залишаються на столі». Експерти почали негайно змальовувати вірогідні сценарії. А кубинський лідер Фідель Кастро прямо закликав Обаму не втрачати розуму й присвятив кілька статей попередженню про катастрофічні наслідки нападу, зокрема, згадав попередження американських вчених про «ядерну зиму» — апокаліптичні зміни клімату Землі внаслідок ядерної війни.
Після войовничих заяв і введення санкцій проти Тегерану наступило певне затишшя, викликане, напевно, не лише повагою до священного у мусульман місяця Рамадан. Але подальші події не розвіюють страхів, що війна може виникнути — як виглядатиме ззовні — локально, але із подальшим втягуванням основних учасників, через буцімто випадкові події. А такою може стати, наприклад, конфлікт із затриманням для огляду якогось іранського корабля у Затоці. Або спалах насилля у Лівані, який може спричинити обвинувачення Міжнародного трибуналу в розслідуванні загибелі екс-прем’єра Харірі на адресу руху «Хізбалла». Або навіть поїздка найближчим часом на південь Лівану іранського президента Ахмадінеджада...
Принаймні, деякий оптимізм на разі вселяє повідомлення, що цього місяця поновляться переговори Тегерану з «шісткою» (країни-постійні члени Радбезу ООН плюс Німеччина). Та позиція Туреччини, чий прем’єр став справжньою зіркою минулої сесії Генасамблеї ООН, як рушійної сили мирного полагодження за досягнутим планом обміну іранського низько збагаченого палива для атомних станцій.
Інший цікавий момент, що може свідчити на користь певного «потепління» — доступ до американського телебачення, наданий самому президентові Ахмадінеджаду під час його поїздки на Генасамблею. На відміну від попередніх разів, коли про інтерв’ю і мови не могло бути або ж з нього нещадно видирали цілі шматки, а то й спотворювали, цього разу CNN показало його не лише у повному обсязі, а з багатьма попередніми анонсами із найбільш важливими меседжами.
