Між Токіо та Москвою з новою силою розгорілися дискусії щодо чотирьох островів Південнокурильської гряди. Масла у вогонь підлило рішення японського парламенту. Зовсім недавно обидві палати законодавчого органу Країни Вранішнього Сонця прийняли поправки до закону «Про спеціальні заходи, що сприяють розв’язанню проблеми північних територій», які оголошують чотири Південнокурильські острови споконвічними територіями Японії. Тим самим депутати змушують уряд країни діяти активніше й шукати будь-які способи для повернення чотирьох островів Шикотан, Кунашир, Хабомаї й Ітуруп. І дійсно, японський прем’єр Таро Асо обговорив цю тему на саміті G8 в Аквілі з президентом Росії Дмитром Медведєвим. Однак прогресу досягнуто не було, сторони залишилися на своїх позиціях.
Більш різко на рішення японського парламенту відреагували депутати Російської Думи. Вони розцінили прийняті поправки як недружній жест, «образливий для російського народу, який доброзичливо налаштований до Японії». Рада Федерації тоді зажадала від японських законодавців негайно дезавуювати цю заяву, а Кремлю порадили поводитися з японцями жорсткіше. До ради прислухалася влада Курильського району (острів Ітуруп) — вона ухвалила рішення відмовитися від практики безвізового обміну з Японією, що діяла з 1992 року.
У свою чергу голова японського уряду напередодні саміту назвав Південні Курили «незаконно окупованими територіями». При цьому він заявив, що Токіо виступає за побудову з Москвою відносин стратегічного партнерства, «готовий сприяти інтеграції Росії в Азіатсько-Тихоокеанський регіон, однак чекає роз’яснень позиції Росії щодо розв’язання проблеми Курил».
Японія вимагає повернення чотирьох островів Південних Курил, — посилаючись на двосторонній Трактат про торгівлю й кордони 1855 року, за яким кордон був визначений між островами Уруп та Ітуруп і спірні нині острови були тим самим визнані японськими. Зі свого боку, свою позицію російський МЗС аргументує тим, що «Південнокурильські острови перейшли до Радянського Союзу, а потім до Росії на законних підставах за підсумками Другої світової війни. Відповідно ні про яке «повернення» цих територій не йшлося, не йдеться й йтися не може».
Варто зауважити, що у сучасної Росії вже є досвід повернення спірних територій. Зокрема, минулого року РФ передала Китаю острови на Амурі — Тарабаров (тепер Іньлундао — Срібний Дракон) і половину Великого Уссурійського (тепер Хейсяцзідао — Чорний Ведмідь). Площа спірної території — 375 квадратних кілометрів розділили приблизно наполовину. У великій політиці свої закони. На зміну принципу територіальної цілісності прийшла інша установка — товаришувати зі східним сусідом. Тепер, коли співвідношення сил між Росією й Китаєм змінилося на користь КНР, стало зрозуміло, що краще повернути частину спірних територій зараз, ніж у майбутньому бути вимушеними віддавати зміцнілому й сильнішому сусіду свій борг у повному об’ємі.
Які шанси в Японії повернути острови? Чи може вирішенню цієї суперечки сприяти міжнародне співтовариство? Чи існує зв’язок між вирішенням курильської проблеми і можливою підготовкою Росії, як вважають деякі оглядачі, до анексії Криму? Про це читайте в коментарях «Дню» японського, українського та російського експертів.
Нобуо АРАІ, професор Центру слов’янських досліджень при Університеті Хоккайдо:
— Передусім, я повинен указати на той факт, що проблема північних територій — це чисто внутрішнє питання для японського суспільства. Більшість японських громадян, навіть ті, які володіють мінімальними знаннями з цієї проблеми, вважають нашу позицію абсолютно справедливою, а також упевнені, що нам немає потреби шукати компромісів із росіянами. Поправки до закону «Про особливі заходи для форсування розв’язання проблеми Північних територій», у яких зафіксоване положення про приналежність чотирьох Південнокурильських островів Японії, нещодавно прийняли обидві палати японського парламенту. І це є типовим прикладом погляду японських законодавців на проблему: острови — споконвічні японські території, незаконно захоплені СРСР/Росією, ми ніколи б не укладали угоду з росіянами, ми вимагаємо повернення наших суверенних територій. Коріння цієї дискусії глибоке. У той час, як абсолютна більшість росіян вважає, що війна проти японського мілітаризму була заключним етапом Другої світової війни, для нас, японців, це не було частиною війни, за яку ми повинні взяти відповідальність і принести глибокі вибачення. Це була радянська агресія, в якій японці виявилися жертвами. Таким чином, це вельми природно, що в офіційних і неофіційних дискусіях японці заявляють, що хочуть почути вибачення від росіян за агресію і незаконну окупацію територій. Тепер ви можете зрозуміти мене: ми повинні твердо вирішити, чи хочемо ми вирішити територіальну проблему на переговорах із Російською Федерацією чи продовжувати говорити про північні території виключно всередині країни. Перше означало б, що ми повинні відмовитися від нашої звичної риторики, щоб просунути переговорний процес із Росією. Навіть у цьому випадкові ми ніколи б не відійшли від нашого традиційного погляду про радянсько-японську одномісячну війну 1945 року. А друге привело б нас до згоди в Японії, що ми будемо краще продовжувати говорити про «російських негідників». Мені здається, що російські лідери готові запропонувати японським партнерам компромісний вибір. Наприклад, на додачу до острова Шикотан і групі островів Хабомаї, які Хрущов обіцяв передати Японії, визнати особливий статус Японії на островах Кунашир і Ітуруп із подальшим продовженням переговорів щодо встановлення кордонів. У цьому випадку російська сторона могла б запропонувати укласти певну угоду між Японією та Росією. Що стосується можливості відновлення японської влади на чотирьох островах, то це залежить від спроможності японського уряду переконати громадськість знайти компроміс на подальших переговорах із Росією. Відверто кажучи, я не чекаю допомоги від міжнародного співтовариства в розв’язанні цієї проблеми. Закликати до міжнародної допомоги, щоб вирішити територіальну суперечку між Японією та Росією було тактикою типовою для доби холодної війни. Я нагадаю, що японський уряд минулого року утримався від внесення територіальної проблеми на порядок денний G8, хоча Японія брала участь у саміті на північному японському острові Хоккайдо біля озера Тоя.
Федір ЛУК’ЯНОВ, головний редактор часопису «Россия в глобальной политике»:
— Чотири Південнокурильських острови Росія отримала після Другої світової війни як військовий трофей. Японія тому й оспорює острови, мовляв, це було віроломно, але все це лише питання інтерпретації. Поправки до закону, прийняті японським парламентом, абсолютно не мають міжнародно-правових наслідків. Це акція пропагандистського плану, гадаю, вона пов’язана з внутрішньополітичною ситуацією в Японії. Від прийняття цього документа нічого не змінилося, хоча зрозуміло, що це спричинило обмін всякого роду висловлюваннями з обох сторін. На мій погляд, реакція російського МЗС цілком зрозуміла, адже Японія назвала території іншої країни своїми. Оскільки Росія не має ні найменших сумнівів у тому, що це її острови, то такого роду ухвали парламенту викликають обурення. Я не думаю, що в Росії є гостра потреба вирішувати курильське питання. Цей спір тягнеться понад 60 років. Була можливість його врегулювати в 50-і роки, коли пропонувалося розділити цю територію навпіл — два острови повернути, два залишити, але тоді Японія від договору відмовилася. Відтоді ніяких конкретних проблем у взаємовідносинах Росії та Японії цей спір не спричиняє. На щастя, там немає потенціалу для спалахування різного роду акцій, а якщо це так, то дискусія може тривати ще стільки ж часу, яка різниця? Є внутрішньополітичний дискурс, особливо в Японії, однак це лише постійне тло. Між Японією та Росією й справді не підписано мирний договір, але його немає вже понад 60 років — і що? Цей договір також умовність, його відсутність ніяким чином не означає, що ми з Японією воюємо. Після зустрічі Володимира Путіна з Таро Асо в травні цього року жодних зрушень не сталося. Дискусія Росії та Японії з цього питання — це нескінченна еквілібристика в спробах знайти формулювання, які могли б імітувати продовження процесу, але нічого не змінювали б. Не так давно Медведєв говорив, що нам потрібні нестандартні підходи в питанні Курил, і всі тоді обговорювали, що це можуть бути за підходи, потім про них забули. Тепер Путін побував у Японії, його спитали про острови. А він відповів, що це не його компетенція, це обговорюватиме президент Дмитро Медведєв на саміті G8. Але Путін насправді сказав лише формальну річ. Це така гра в надії на те, що щось зміниться, але наразі я не бачу ніяких підстав для змін. Що стосується питання про японські інвестиції в російський бізнес, то я вам відповім ось що. Якби бізнесмени Японії були на 100 відсотків упевнені у вигідності та надійності російського бізнесу, то вони вкладали б туди гроші, незважаючи на острови. Що стосується територій, які ми минулого року віддали Китаю, то їхня площа менша, аніж та, яку прохають японці, а найголовніше, що тут була абсолютно інша ситуація. У випадку з Китаєм проблема полягала ось у чому — врегулювати прикордонне питання зараз чи відкласти на потім. Але потім віддати в десять разів більше. Адже динаміка співвідношення впливу та могутності Китаю та Росії вкрай несприятлива для Росії. У випаду з Японією ситуація інша. Її посилення ніхто не чекає. Доти, доки питання Курил буде політизоване настільки, що будь-яка поступка будь-якої сторони сприйматиметься як страшний удар по престижу, доти нічого не змінитися. Китай виграв, бо перетягнув територіальне питання на технічний бік.
Володимир ВАСИЛЕНКО, професор, доктор юридичних наук, Надзвичайний та Повноважний Посол України:
— З правової точки зору ситуація навколо південної частини Курильського пасма — трьох островів (Ітуруп, Шикотан, Кунашир) і невеличкого архіпелагу Хабомаї — не є однозначною. Закон, який нещодавно ухвалив японський парламент стосовно Південно-Курильських островів, не має міжнародно-правової сили, це швидше внутрішній акт спрямований на мобілізацію японської громадськості з метою підтримки позиції свого уряду, а не «жест, образливий для російського народу» і «несумісний з принципами добросусідства та взаємної поваги». Цим принципам скоріше суперечить позиція Росії, яка зволікає з договірним вирішенням питання. Ухвалений Верхньою палатою японського парламенту закон є елементом правомірної тактики, яку Японія використовує для досягнення успіху в переговорах з РФ. Звернутися до Міжнародного суду ООН Японія не може, оскільки цей орган приймає до розгляду лише ті спори, обидві сторони яких погоджуються на такий розгляд. Росія успадкувала радянську традицію недовіри до Міжнародного Суду ООН, яка обтяжена маніакальним комплексом величі й зумовлена схильністю не до правового, а до силового вирішення проблем. Звідси небажання створювати прецедент вирішення спору на основі права за допомогою міжнародного суду. Отже, реальним залишається шлях безпосередніх переговорів між Росією та Японією, результати яких важко спрогнозувати. Очевидно Росія мала б погодитись на передачу Японії принаймні острова Шикотан і островів Хабомаї відповідно до радянсько-японської декларації 1956 р. Щодо інших островів, то вирішення питання про їхню майбутню приналежність на користь Японії залежатиме від спроможності японського уряду знайти вагомі компенсаторні механізми, які б зацікавили Росію. Це, наприклад, можуть бути масштабні інвестиції, сприятливі для Росії великі проекти економічної співпраці, кредити, фінансова допомога, тощо. На можливість переговорного розв’язання проблеми Південних Курильських островів вказує досягнута в 2008 р. згода між Росією та Китаєм про передачу останньому кількох спірних островів на річці Амур. Що стосується порівняння курильської та кримської ситуації, то жодної схожості між ними не існує. Такі аналогії й припущення є безпідставними і провокативними. Ситуація з Курилами, як би вона не була вирішена, не може мати жодного стосунку до Криму. З правової точки зору Кримський півострів є невід’ємною частиною території України. Передача Росією Кримського півострова Україні у 1954 р. відбулась за згодою обох сторін і в повній відповідності з чинними тоді нормами конституційного права УРСР, РРФСР і Союзу РСР. Приналежність Криму Україні беззастережно підтверджено Великим україно-російським договором 1997 р., яким сторони визнали територіальну цілісність одна одної й недоторканість їхніх державних кордонів. Будь-які односторонні дії, спрямовані на порушення законного територіального титулу України на Кримський півострів, будуть грубим зазіханням на територіальний суверенітет України, що є рівнозначним акту агресії.
ДОВIДКА «Дня»
Відповідно до Російсько-японського договору 1855 року о. Уруп та інші Курильські острови на північ визнавались володіннями Росії, в той час, як острів Ітуруп та інші острови на південь визнавались володіннями Японії. У1875 р. було укладено новий російсько-японський договір у ст. 1 якого Японія визнавала о. Сахалін як такий, що повністю належить Росії. Натомість Росія поступилась 18 островами Курильського пасма, серед них і острови Ітуруп, Шикотан, Кунашир і Хабомаї. На початку ХХ ст. внаслідок поразки в російсько-японській війні за Портсмутським мирним договором 1905 р. Росія поступилась Японії південною частиною о. Сахалін. Після другої світової війни відповідно до Сан-Франциського мирного договору 1951 р. Японія відмовилась від всіх прав, титулів і претензій на Курильські острови, Південний Сахалін та прилеглі до нього острови, щодо яких Японія набула суверенітет як наслідок Портсмутського мирного договору. Тим самим Японія позбавлялась прав як на Південний Сахалін, так і на частину своєї власної території. У міжнародному праві позбавлення держави-агресора частини її території вважається правомірним і кваліфікується як форма відповідальності й відшкодування за акт агресії. Однак, в даному випадку ситуація ускладнюється тим, що Японія вчинила агресивний напад не на СРСР, а на США, причому перед тим, як були встановлені американо-радянські союзницькі відносини. У 1945 р. на виконання своїх союзницьких зобов’язань Радянський Союз денонсував укладений у 1941 р. радянсько-японський пакт про нейтралітет, оголосив себе у стані війни з Японією і завдав нищівного удару по дислокованій в Китаї японській Квантунській армії. Із політичних міркувань Радянський Союз не підписав Сан-Франциський мирний договір 1951 р. Тому з юридичної точки зору його положення не регулюють відносини між Японією та Російською Федерацією як державою правонаступницею СРСР. Стан війни між Японіє та Радянським союзом було припинено лише 12 грудня 1956 р., коли набула чинності радянсько-японська декларація, підписана в Москві 19 жовтня того ж року. У п.9 декларації встановлено, що Радянський Союз «йдучи назустріч побажанням Японії й враховуючи інтереси японської держави, погоджується на передачу Японії островів Хабомаї та острова Шикотан з тим, однак, що фактична передача цих острові Японії відбудеться після укладення Мирного Договору». Радянський Союз і Японія не спромоглись укласти згаданий договір і питання остаточного територіального врегулювання між Росією та Японією залишається відкритим.
