А п'ятдесят-шістдесят років тому ім'я Дмитрика було відомим усій Америці — його називали «молодою надією американського кіно». Син бідних українських емігрантів, який не мав навіть середньої освіти, почав працювати в Голлівуді у віці 15 років на посаді кур'єра і за 20 років зробив карколомну кар'єру — він став одним із найвідоміших режисерів, у чиїх фільмах знімалися найяскравіші голлівудські зірки того часу. Поставлені Дмитриком «Бунт на «Кейні», «Округ Рейнтрі», «Юні леви», «Пройдисвіти» в 30—40-і роки користувалися в Америці такою ж популярністю, як «Волга-Волга» чи «Цирк» у тогочасному Радянському Союзі.
1945 року Дмитрик вступив до Комуністичної партії Америки. І хоча він перебував у цій партії лише кілька місяців і сам вийшов з неї, цей крок зламав усе його життя. 1947 року Дмитрика викликали на засідання Комітету конгресу по розслідуванню антиамериканської діяльності, і після того як він відмовився відповідати на питання про свою належність до Компартії, засудили разом із дев'ятьма іншими діячами мистецтв («червоною десяткою») до року тюремного ув'язнення. Після звільнення режисер потрапив до «чорних списків», був змушений виїхати до Британії, де поставив три фільми зі скромними бюджетами, які не здобули визнання. Лише 1954 року Дмитрик повернувся до Сполучених Штатів, але повернутися до режисури так і не зміг. Ще десять років тому, будучи гостем Барселонського кінофестивалю, вже тоді хворий та старий Дмитрик із гіркотою сказав: «Коли я помру, газети напишуть: «Помер один із «червоної десятки», а не «З нами більше немає того, хто поставив «Бунт на «Кейні». Слова Дмитрика виявилися пророчими.
