Лиходійства та жорстокість кидають довгі тіні. Уряд Нідерландів пішов у відставку через кровопролиття у місті Сребрениця, що сталося 1995 року, коли анклав Сребрениця що знаходився, на загальну думку, «у безпеці», захищений голландським миротворчим батальйоном ООН, опинився в руках озброєних до зубів сербів, після чого почалося знищення, щонайменше, 7000 боснійських хлопчиків і чоловіків. Уряд Нідерландів на чолі з прем’єр-міністром Вімом Коком пішов у відставку після того, як складений за його дорученням звіт, фактично, виявився звинуваченням на адресу уряду 1995 року (також очолюваного паном Коком) у безвідповідальних діях та недооцінці тих загроз, з якими зіткнулися голландські миротворці.
Звичайно ж, прийняти на себе відповідальність за такий серйозний прорахунок і піти через це у відставку — благородний вчинок із боку уряду. Дуже мало урядів і політиків здатні на подібне. Однак відставка уряду Кока не має відношення до ганьби і приниження у Сребрениці. Вона тільки підкреслює той факт, що міжнародне співтовариство ще не остаточно розібралося із найбільшими в Європі масовими вбивствами з часів Другої світової війни.
У Гаазі ми мали побачити не тільки відставку уряду Нідерландів, але, що важливіше, появу генерала Ратко Младіча та його спільників на Міжнародному трибуналі з колишньої Югославії. Доти, доки ці люди залишаються на свободі, ганьба за події у Сребрениці буде невідступно переслідувати міжнародне співтовариство.
Більшість людей пам’ятають телевізійні кадри, на яких генерал Младіч принижує командуючого голландськими військами у «безпечному» анклаві Сребрениця полковника Тона Карреманса, пропонуючи йому випити, а також прийняти подарунки для сім’ї. А потім голландських миротворців відіслали із міста, так само як жінок та дітей. У місті залишилися тільки хлопчики та чоловіки — залишилися, щоб загинути.
У моїй пам’яті назавжди залишаться не тільки ці кадри, але й вигляд, і запах тисяч напіврозкладених трупів, звалених у дві шахти біля Тузли. Ці трупи витягли із масових поховань навколо Сребрениці. У Тузлі вони опинилися для довгого і складного процесу ідентифікації останків. Багато вцілілих після подій у Сребрениці тоді ще чіплялися за відчайдушну надію, що чоловіки або сини, які зникли безвісти, усе ще живі й знаходяться десь у віддалених таборах. Їм необхідно було знати , що трапилося насправді, перш ніж спробувати жити далі.
Після підписання Дейтонської угоди про Боснію було створено Міжнародну комісію з питань тих, що зникли безвісти, щоб з’ясувати долю понад 20000 осіб, що зникли під час громадянської війни у Боснії. Ще 10000 зниклих безвісти із Косово було пізніше додано до цього списку. Завдання здавалося нездійсненним. Однак протягом останніх місяців спостерігається значний прорив. Нова ДНК-технологія у поєднанні з комп’ютерними програмами, що звіряють отримані дані з ДНК родичів зниклих людей, значно збільшили кількість здійснених ідентифікацій. Щодня упізнають раніше невпізнані тіла, і здійснюється належне поховання. Сьогодні, принаймні, вже відомо, що багатьох із тих, кого вважали загиблими, насправді немає в живих.
Нарешті, гірка оповідь про Сребреницю в історії цієї війни набуває остаточних рис. Але ми усе ще повинні притягти до відповідальності тих, хто скоїв цей злочин. Абсолютно неприйнятним є те, що такі люди як Ратко Младіч залишаються на свободі. Уряд Федеральної Республіки Югославія міг би схопити та видати їх — якби захотів. Поки що цього не сталося.
Федеральна Республіка Югославія прагне інтеграції до Євроатлантичного співтовариства. Вона має три мети: вступ до Ради Європи, членство у програмі НАТО «Партнерство заради миру» та підписання угоди про стабілізацію і співробітництво з Європейським Співтовариством. Однак для включення Республіки Югославія до міжурядових структур міжнародне співтовариство має застосувати до неї такі ж високі стандарти, які застосовуються до Хорватії та Боснії з 1996 року.
Допоки генерал Младіч та його поплічники не приєднаються до пана Мілошевича на лаві підсудних у Гаазі, ми не можемо вірити у те, що Федеральна Республіка Югославія дійсно належить до числа демократичних європейських держав, що поважають владу закону. Якщо перед нею не поставлять тих самих вимог, які довелося виконати іншим державам, це тільки посилить позиції обструкціонистських сил у Сербії та завдасть удару по безпеці її сусідів. Членство у міжнародному співтоваристві не може надаватися зі знижкою.
Уффе ЕЛЛЕМАНН-ЙЄНСЕН — колишній міністр закордонних справ Данії